WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

західних районах України його називали "мицьковим" і цінили дорожче за всі інші сукна, використовуючи переважно на сердаки та байбараки для жінок Чорне сукно гіршої якості виготовлялося з вовни старих овець. Використовувалося воно для пошиття чоловічого поясного одягу і для одягу на негоду.
В Україні, окрім простого, відомі різні види багаторемізного переплетення, а також переборного ткацтва, що давало художні, орнаментовані тканини.
Простота крою українського народного одягу була сприятливою для розвитку узорного художнього ткацтва. Художні орнаментовані багатоко-лірні тканини виконувались різними ткацькими техніками. Багатством орнаментальних та колористичних рішень відзначалисявовняні тканини для жіночого святкового поясного одягу, поясів тощо. Зокрема для святкового поясного одягу перебіркою технікою створювалися тканини з великим орнаментальним рапортом.
Високим художнім рівнем та локальністю відзначалися святкові орнаментовані запаски Наддніпрянщини та Поділля, виконані килимарською технікою. Одним із осередків текстильного виробництва в XIX ст. стало село Дьогтярі на Чернігівщині, де поряд із килимами ткали запаски, прикрашені поперечно-смугастими візерунками. Особливою майстерністю, різноманітністю, красою та багатством колористичних рішень відзначалися плахтові тканини, які з XV-XVI ст. набули широкого розповсюдження на території середнього Подніпров'я як святковий поясний жіночий одяг. Плахти виконувалися різними ткацькими техніками. За характером художнього оформлення їх можна виділити в окрему групу орнаментальних тканин.
Для складних плахтових візерунків у XIX ст. купувався гарус, шовк,- "біль" - бавовна фабричного виробництва. Малюнки на плахтах - це квадрати, утворені внаслідок рівномірного чергування різноколірних ниток основи і піткання. Розмір окремих квадратів - від 3 до 12 см У цих квадратах відповідно до місцевих традицій розташовувалися різні за формою і кольором візерунки, переважно. геометричні, рідше - рослинно-геометричні. Орнаментація кліток плахти була двобічною, орнамент складався з чергування стовпчиків, зірочок, розеток, вмішених у прямокутниках або квадратах, між якими видно кольорове тло-грунт.
У народному побуті широкою популярністю користувалися кролевецькі тканини, створені у селі Кролевець Чернігівської губернії. Особливо цінилися кролевецькі рушники, які використовувалися також як елементи костюма, наприклад, як пояс, фартух для святкового або обрядового (весільного) одягу переважно червоного кольору. Орнамент у нижній частині рушника складався з геометричних та зооморфних елементів.
Своєрідністю відзначалися вовняні тканини для поясного жіночого одягу північних та західних районів України. Локальна специфіка була характерною для спідниць-"літників". Полісся із смугастих тканин, запасок та обгорток гірського населення Карпат, дерг Поділля. Складним орна-ментальним малюнком прикрашалася спідниця-андарак на Чернігівщині. На Поліссі тканим малюнком прикрашались і полотняні тканини для деталей сорочок, фартухів. Візерунок утворювався шляхом застосування різноколірних ниток основи. Для ткання таких спідниць вживали прядиво, скручене у дві нитки. Вертикально-смугасті різноколірні тканини застосовувалися також для спідниць південно-великорусів, білорусів. Були вони відомі і у латишів, литовців, поляків.
Окрім багатоколірного узорного ткацтва, старовинною технікою нанесення візерунка на тканину в Україні була вибійка. Це давній засіб на-несення візерунка олійною фарбою, за якого малюнок вирізувався на дошках та відбивався вручну на тканині. Вибійка виконувалася переважно на полотні двома техніками: зверхнього вибивання та резервного. Орнамент вибійки - геометричний або рослинний. Нерідко геометричні і рослинні мотиви поєднувалися в одній композиції. Оздоблені ручною вибійкою тканини називалися димками на Наддніпрянщині та на Поділлі, мальованками на Львівщині, друкованицями в західних районах Дрогобиччини. В другій половині XIX ст. серед найбіднішого населення вибіЙ-часті тканини поширились як замінники фабричних матеріалів. Своїми візерунками вони наслідували малодоступні фабричні. З середини XIX ст. фабричні тканини поступово витісняють вибійку із домашнього вжитку сільського населення, і ремесло вибійки до початку XX ст. поступово занепадає.
Окрім тканин для виготовлення одягу, в селянському господарстві широко застосовувалися хутро та шкіра. Для пошиття зимового одягу найчастіше вживалася шкіра та хутро овець. Вичинка та дублення шкір досягли в Україні на рубежі XX ст. значного розвитку. Обробкою хутряної сировини і виготовленням з неї кожухів займався народний майстер - кушнір. Найціннішим вважалося хутро ще не стрижених ягнят - смух, смушок, який мав однорідний колір - білий, чорний або сірий, якого у старих овець, безліч разів стрижених, не буває. З овечої шкіри шили й нагрудний безрукавний одяг західних областей України.
З волової, конячої, козячої, свинячої шкіри виготовляли постоли, чоботи, черевики. Влітку носили взуття з лика, соломи, стебла конопель та очерету. Сировина для нього заготовлялась у кожному господарстві. В цілому різноманітна сировина і матеріали домашнього виробництва переважали в народному костюмі майже до XX ст.
Основні потреби широких верств населення у матеріалах для одягу задовольнялися місцевою продукцією сільських та міських ремісників. Вод-ночас населення користувалося (особливо у центральній Україні) також тканинами, що їх завозили з країн Сходу, західноєвропейських країн, з Криму. Імпортні тканини мали другорядну роль, виступаючи переважно предметом розкоші. Вони були доступні головним чином привілейованим верствам населення. Ще у період Київської Русі князі, бояри, дружина шили одяг із дорогих привізних вишитих шовків (паволок), золототканого оксамиту.
У XVII-XIX ст. заможні міщани, знать, козацька старшина, духовенство купували привізний шовк, атлас, оксамит, парчеві тканини з золотим та срібним шитвом, дороге хутро. Уже в XVI ст. у великих містах на торговельних площах, у спеціальних торгових рядах можна було придбати привізний оксамит, парчу, китайку, каламайку, люстрин, грезет, поплін, репс, креп, тафту, штоф, атлас, кольорове тонке сукно (англійське, французь-ке, турецьке), мереживо, стрічки. Водночас впроваджувалися закони, які забороняли нижчим верствам використовувати для одягу дорогі, цінні матеріали. Міщани, широкі верстви простого люду користувалися привізними матеріалами лише для прикрашання святкового одягу. У народному одязі використовувалися дешеві привізні тканини, ще Й у незначній кількості. Малодоступність таких тканин для сільського населення зумовлювала продуманість вибору, бережливе ставлення, використання їх як прикрас окремих частин одягу. З них виготовляли деталі, доповнення комплексу або святкове вбрання.
У заможних селянських родинах для святкових безрукавок, запасок, спідниць, легкого верхнього одягу, жіночих головних уборів, а також для
Loading...

 
 

Цікаве