WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

різноманітним. Від способу ткання залежав характер тканини, її щільність, малюнок. Важлива етнокультурна ознака тканини - її ширина - залежала від можливостей ткацького верстата і впливала на крій одягу.
У самій сировині закладено різні можливості, що використовувалися сільськими майстрами. Від якості волокна, первинної його обробки, засобів скручування у процесі прядіння, добору ткацьких переплетень і від кінцевої обробки готової тканини залежали її товщина, щільність, об'ємність, фактура. З високоякісного льняного, конопляного або вовняного волокна, старанно обробленого, одержували тканини з гладкою блискучою факту-рою. Найтоншепрядиво використовувалося в першій половині XIX ст. для серпанкового полотна українських святкових головних уборів, для рукавів святкових жіночих сорочок. Льняне і конопляне полотно залежно від призначення (для чоловічих і жіночих сорочок, поясного одягу, хусток, на-міток) виготовлялося із різних Гатунків прядива, що відбивалося і в його назвах. Особливо цінувалося і тонке льняне полотно, яке використовувалося заможним населенням переважно для жіночих сорочок. Із якісного конопляного волокна "плосконі" вироблялося тонке плоскінне прядиво та полотно. Тканина з конопляного волокна гіршої якості - "матірчата". Костриця від льняної та конопляної куделі ("вал") ішла на виготовлення гру-бої тканини ("з валу").
Полотно могло бути чисто льняним, з льняної пряжі наполовину з конопляною та бавовняною, з конопляної та бавовняної. Найпоширенішим у другій половині XIX ст. на значній території України були тонке плоскінне полотно та грубіше сіре ("магїрчате"). Пропорційне поєднання льону і ко-нопель створювало своєрідний колорит - світлі, м'які волокна льону відтіняли сіруваті, грубіші волокна конопель.
Із вовняного прядива в домашніх умовах виробляли сукно для жіночого та чоловічого верхнього одягу, тканину для поясного жіночого одягу, зимових чоловічих штанів, а також пояси.
Щороку в середині травня стригли овець і ягнят, які на цей час обростали шерстю - "обрунювалися". Заможне населення використовувало вовну ягнят або однорічних овець. Незагрубіла вовна молодих овець першої стрижки збиралася окремо і називалася "поярком". Так само називалась і м'яка високоякісна одноколірна вовна ягнят ("ягнячий поярок"). Щоб одержати довгу вовну - "волосінь", вівцю цілий рік не стригли. Така вовна використовувалася для виготовлення тонкого сукна, тканини для поясного одягу, поясів, а також для вишивальних та оздоблювальних ниток, для тасьми, шнурів, китиць. Сукно з тонкої вовни було однотонним і цінувалося дорожче. Сукно з шерсті старих овець виходило грубішим, рівномірність кольору досягалася вмілим перемішуванням під час "биття" вовни.
Бідняки вовну для одягу збирали кілька років, змішували вовну овець різного віку, іноді стригли старих овець двічі на рік, одержуючи грубу вовну низької якості - "перестриг". Для грубого сукна використовували й вовну, яку одержували завдяки вичісуванню овець, а також відокремлену від ви-чинених шкір. Часто в бідняцьких сім'ях змушені були ткати дешеве сукно, поєднуючи вовну із прядивом рослинного походження. Його використо-вували для зимових штанів, онуч тощо. У заможних родинах піклувалися про те, щоб у господарстві було сукно різної якості, залежно від потреби та призначення.
У другій половині XIX ст. у народному ткацтві центральних областей України починають застосовувати бавовняне полотно, спочатку привізне, а з кінця 20-х років XX ст. і місцевого виготовлення.
Поряд із цим дедалі ширше входять до селянського вжитку шовкові нитки, гарус, якими прикрашався святковий жіночий поясний одяг. Поєд-нання вовни, льону, конопель, бавовни дозволяло набагато розширити асортимент тканин, які не тільки відповідали звичним утилітарним та еконо-мічним, вимогам, але й створювали нові структури. Використання фабричних ниток у поєднанні з прядивом домашнього виготовлення зробило домоткані матеріали тоншими, еластичнішими, а колористичні рішення - різноманітнішими.
В Україні, в домашньому виробництві, найбільш просту і поширену тканину виготовляли на ткацьких верстатах з двома підніжками, що давали перпендикулярне переплетення основи і піткання. Це так зване просте полотняне переплетення, типове для лляного та конопляного полотна. Залежно від призначення ткалі створювали тонше чи грубіше, м'яке або цупке, рідке або густе. Народним майстрам були відомі близько 20 видів полотна. Кілька пасем, використаних для основи, визначали товщину полотна і давала йому назву, засвідчуючи його якість. Що тонші нитки, то більше їх вміщується у ширині: дев'ять пасем - "дев'ятка" - найтовстіше селянське полотно. Далі ідуть гатунки тонші: "десятка", "дванадцятка", "тринадцятка" і, нарешті, "чотиркадпятка". Селяни виробляли "дев'ятку", "десятку" та "дванадцятку". "Десятка", "дванадцятка" - досить тонке по-лотно - використовувалося для сорочок Найтонше полотно, яке вживалося селянами для жіночих головних уборів - наміток,- "дванадцята".
Найрозповсюдженіше полотно домашнього виробництва було 45-58 см завширшки. Разом з тим на Волині полотно ткали значно ширше, близько 75 см. На Київщині та Полтавщині було у вжитку полотно з конопель, 45-50 см завширшки. На Чернігівщині, як і в суміжних Воронезькій та Курській губерніях, переважало конопляне полотно - 52 см; у південно-західних районах України - часто зі змішаних льоно-конопляних, конопляно-бавовняних ниток, близько 60 см завширшки.
Сукно ткали так само, як і полотно, ширина його зумовлювалася можливостями ткацького верстата. Неваляне сукно у вигляді звичайної вовняної тканини полотняного переплетення йшло на виготовлення жіночого буденного поясного одягу.
Для ущільнення, пом'якшення сукна, надання йому своєрідної апретури його обробляли (били, валяли) у ступі (фолхші). З битого сукна виготовляли верхній і поясний чоловічий одяг. Крім звичайного сукна, закарпатські бойки виготовляли своєрідне кошлате сукно для верхнього одягу - гуні. Для цього вовну випарювали у гарячій воді З-5 годин, потім промивали в холодній річковій воді. Висушену вовну скубли і чесали (крамплювали) залізними щітками. В процесі такої обробки одержували вовну двох Гатунків, кращу й гіршу. Із вовни кращого ґатунку пряли тонкі нитки, потім їх скручували (друтали) вдвоє і розрізали на відрізки завдовжки ЗО-35 см, які протягували човником на верстаті через три нитки таким чином, щоб правий бік сукна був кошлатий, а лівий - гладкий. З такої тканини шили кошлаті "коцьовані" гуні (Міжгірський р-н).
Колір виробів із сукна значною мірою залежав від породи овець, яких розводили в тій чи тій місцевості. З білої вовни виготовляли біле сукно, яке використовували для чоловічого й жіночого верхнього одягу. З сукна сірого кольору в переважній більшості шили одяг бідніші верстви населення. Чорне, природного кольору сукно виготовляли з найкращої вовни - з вовни молодих овець. Таке сукно мало рівномірний колір і його не треба було фарбувати. В
Loading...

 
 

Цікаве