WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

використання різних матеріалів для головних уборів - ось те коло, етнографічний аналіз якого розкриває локальні особливості традиційного українського одягу, проливаючи світло на етнічну історію українців.
Однією з важливих ознак етнолокальної специфіки і водночас виразним історичним джерелом є способи утворення форм традиційного костюма - крій, манера одягання, носіння (пов'язування, драпірування, підтикання тощо) різних складових елементів і деталей. Різні прийоми формоутворення одягу - за допомогою незшитих шматків тканини (пояси, жіночий поясний одяг і головні убори), а також зшитихглухих форм типу сорочок, спідниць, чоловічого шаровароподібного поясного одягу, складних за кількістю елементів і форм жіночих головних уборів - засвідчують, що саме по території Південно-Східної Європи (нині України), надто водними шляхами Дніпра і Дністра проходила межа, по якій відбувалися етнокультурні взаємодії цивілізації античного світу з північними племенами, що пересувалися на Південь, і азійськими кочівниками Північного При-чорномор'я, які рухалися на Захід і Північ.
Б українському селянському костюмі майже до XX ст. зберігся поширений ще в Давній Русі вид поясного одягу, що складався із незшитих одного (дерга, опинка, обгортка) або двох (запаска) шматків тканини, закріплених на талії. Набедреник із шматка тканини - той прототип, з якого розвинулися різноманітні види поясного одягу. Еволюція незшитого поясного одягу в Україні відбувалася не в напрямку удосконалення покрою, а за рахунок розвитку художнього саморобного народного ткацтва. Архаїчні форми незшитого одно-або двоплатового традиційного поясного одягу, які широко побутували на Подніпрові, Поділлі, в західних областях України, розрізняючись орнаментально-колористичним оформленням, мали спільні риси з румунською та молдавською "катрице", болгарськими "престілхами" Це свідчить про раннє загальнослов'янське коріння цього виду вбрання.
РОЗДІЛ ІІІ.
3.1. Матеріал та його роль у формуванні одягу
У кінці XIX - на поч. XX ст. для виготовлення традиційного українського костюма використовувалися матеріали домашнього та фабричного виробництва.
Сировиною для матеріалів домашнього виробництва у всіх східнослов'янських народів аж до XX ст. були рослинні волокна, вовна, шкури (з хутром і без хутра), у незначній кількості - стебла та кора рослин, дерево, метал. Вирішальну роль у виробі сировини, особливо у докапіталістичний період, відігравало природне середовище та пов'язаний з ним характер виробничої діяльності.
В районах з вирощуванням луб'яних культур (конопель та льону) у ткацтві як сировина використовувалися рослинні волокна Льон вирощувався переважно в районах українського Полісся та в західних областях України, коноплі - на Полтавщині та Чернігівщині, а також майже в кожній се-лянській сім'ї. Сировиною тваринного походження була вовна, переважно овеча Із рослинних волокон та вовни одержували прядиво, з якого або від-разу ж ткали, рідше в'язали, плели окремі елементи одягу, або ж спочатку виготовляли тканину, з якої потім шили одяг. Спеціально оброблене овече хутро використовували для зимового одягу та чоловічих шапок, а шкіру домашніх тварин - для взуття. Дерево, лико, повсть використовувалися значно рідше, ніж шкіра Із лика плели взуття. Із стебел рослин та повсті вироблялися чоловічі головні убори. Б окремих районах Закарпаття з дерева виробляли взуття. У Прикарпатті та Карпатах метал використовувався як прикраса деталей одягу.
Особливого розповсюдження для виготовлення матеріалів для одягу набула домашня текстильна техніка - ткацтво. Домашня тканина була основним матеріалом для виготовлення одягу селян на значній території України XIX - початку XX ст. Вона ж була і показником рівня розвитку матеріальної культури населення. Соціально-економічні та побутові умови сприяли збереженню домашнього виробництва тканин. Розвиток ткацтва відбувався паралельно з виробничою діяльністю народу, зумовлювався соціально-економічними факторами, побутовими, господарськими потребами, а також залежав від наявності прядивної сировини.
Ткацтво існувало на східнослов'янських землях у дуже віддалені від нас часи. Це підтверджується археологічними знахідками. Уже пам'ятки Три-пільської культури, археологічні знахідки скіфо-сарматського періоду (керамічні, свинцеві пряль-ця, грузила для ткацького верстата, кістяні, бронзові та залізні голки, шила, мідні в'язальні гачки, а також відбитки переплетення тканин) вказують на вміння володіти основними видами ткацьких технік, свідчать про багатий асортимент текстильної сировини. Високий рівень текстильної техніки на східнослов'янських землях у III-II тис до н. є. знайшов своє продовження і розвиток у наступні епохи.
У давньоруській державі ткацтво було одним із традиційних занять. Льняне та конопляне прядиво використовувалося слов'янами для виготовлен-ня тканин уже в XI-ХШ ст. Вовняні тканини також мали досить раннє застосування. "Полотно", "сукно", "вовна", "тканина" - давні загальнос-лов'янські терміни.
Широкого розвитку набуло ткацтво і на території України. Домашнє виробництво тканин в Україні у першій половині XIX ст. досягло високого рівня. Розвиток техніки українського ткацтва став можливим завдяки розподілу праці та спеціалізації, а це заклало основу виникнення ремесел, цехів, мануфактур (XVII-XVIII ст.), а потім і фабричного виробництва (друга половина XIX ст.). Такий шлях був прогресивним явищем. Ткацтво було орієнтоване на масову продукцію, яка, однак, не могла повністю задовольнити попиту на тканини. До середини XIX ст. в економіці держави і бюджеті коленого господарства тканини домашнього виготовлення займали провідне місце.
Домашнє ткацтво задовольняло культурно-побутові потреби селянської сім'ї. Виготовленням тканин для одягу займалися в кожній сім'ї, переважно жінки, у вільний від сільськогосподарських робіт час Кожне селянське господарство мало власного саморобного верстата та інше необхідне ткацьке знаряддя.
Серед видів продукції саморобного народного ткацтва в Україні відомі не тільки тканини, але й завершені компоненти костюма - запаски, плахти, пояси, хустки та ін. Полотно для натільного чи поясного одягу, тканини для запасок, плахт, спідниць, сукно для верхнього одягу ткали спочатку для своєї родини, а надлишки на продаж. Особливо в районах, розташованих ближче до шляхів сполучення, торговельних центрів, селянський промисел переставав бути виробництвом для власних потреб, набуваючи форм виробництва на збут. У цих районах спостерігалася більша різноманітність ткацьких виробів, ткацьких технік, прийомів художнього оформлення тканин.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. в Україні питома вага тканин, виготовлених в домашніх умовах, була значною. Тканини виготовляли з од-норідної та неоднорідної нитки. Вони були різної товщини, щільності та фактури, кольору і малюнка. Тканини зберігали природний колір сировини або фарбувалися. Процес виготовлення був надзвичайно
Loading...

 
 

Цікаве