WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

способу виготовлення на домотканий та фабричний, за сировиною - на льняний, конопляний, бавов-няний, шовковий, вовняний, шкіряний, штучний, синтетичний тощо. Класифікація відбувається і залежно від техніки виготовлення - одяг плетений, в'язаний, тканий, валяний та ін.
В основі виокремлення різних класифікаційних підтипів кожної складової частини одягу лежить також його крій (форма окремих шматків матерії), конструкція (способи з'єднання деталей крою), техніка пошиву (ручна або машинна),технологія шиття тощо.
Кожна із перерахованих груп одягу має своє походження, шлях розвитку та значну кількість місцевих варіантів, які пов'язані з такими етног-рафічними ознаками, як матеріал, з якого вироблявся даний вид одягу, форма, що утворювалася кроєм, колорит, орнаментика та опорядження, характер поєднання в комплекс та способи носіння, а також назвами вбрання, які часто краще від інших етнографічних ознак вказують на поход-ження даного елементу вбрання.
Найдавнішим матеріалом для одягу в країнах з багатою тропічною рослинністю були кора, листя і волокна рослин, а в смузі суворішого клімату, де рослинність бідніша, а людина займалася мисливством і рибальством,- шкіри звірів, пір'я птахів та риб'яча шкіра. Скотарство та землеробство (що виникли в Україні в епоху неоліту) дали змогу вико-ристовувати рослинні волокна та вовну тварин. Початковим способом одержання складніших матеріалів для одягу було плетіння. З часом із винай-денням веретена, прядки і особливо ткацького верстата значно розширилося використання матеріалів для одягу із волокон рослинного, тваринного походження, а згодом і ниті шовкопряда.
Перші форми одягу зустрічаються у вигляді шматка тканини або шкіри тварини, що накидалися на тіло людини та з'єднувалися (трималися) за допомогою різних зав'язок, шпильок та інших застібок. Це перш за все накидки, що кріпилися на плечах або шиї людини, наприклад, шкіри-на-кидки первісної людини, різні види пізнішого плащоподібного одягу, а також шматки тканини, які обгортали стегна і трималися на талії, зокрема стародавні настегнові пов'язки та пізніші види незшитого настегнового одягу.
Подальше ускладнення первісних форм одягу відбувається за рахунок освоєння майстерності драпірування тканин навколо людського стану.
З опануванням техніки зшивання окремих шматків тканини поступово розкриваються великі можливості у створенні різноманітних форм одягу.
Перший етап у розвитку форм зшитого одягу - з'єднання прямокутних шматків тканини. Наприклад, види тунікоподібного одягу, який був досить широко розповсюджений у старослов'янських народів.
У процесі подальшої еволюції одягу спостерігається значне ускладнення його форм за рахунок освоєння техніки крою тканини. При зшиванні розкроєних за певною формою шматків матерії створювалася необхідна форма одягу.
З удосконаленням форм одягу відбувалася і еволюція матеріалів, які збагачувалися новою сировиною та удосконаленням техніки прядіння, плетіння і ткацтва. Крім різноманітних рослинних, вовняних, шовкових, з'являються штучні, а з часом і синтетичні волокна, що значно розширює асортимент тканин і створює умови для подальшої еволюції форм кроєного одягу.
Найвищим ступенем розвитку крою вважається створення таких його деталей, які лежать в основі форм одягу, що найточніше повторює нату-ральні пропорції людського тіла, зберігаючи максимальну можливість для руху.
В українському традиційному костюмі кінця XIX - поч. XX ст. спостерігається поєднання різних способів створення форми вбрання. Тут розповсюджені стародавні види настегнового вбрання - запаска, дерга. Прямокутні шматки тканини настегнового вбрання трималися на тілі за допомогою зав'язок, поясів. Це був і частково зшитий одяг - плахта, який згадується в документах XVI ст. Він зображений на малюнках художника Калиновського (XVIII ст.) і є також характерним елементом святкового жіночого вбрання середньої Наддніпрянщини XIX ст.
Різні способи драпірування довгого прямокутного шматка тканини можна побачити в такому елементі жіночого головного убору, як намітка. Він має стародавнє походження і зберігається майже до кінця XIX ст. Продовжується ця традиція в способах пов'язування платків.
Форма одягу, яка утворилася за допомогою зшивання прямокутних шматків матерії, зберігалася в XIX-XX ст. в Україні в чоловічих та жіночих тунікоподібних сорочках. У жіночому ж вбранні ми спостерігаємо проміжний етап - між простим зшиванням прямокутних шматків тканини і освоєнням техніки крою. Удосконалення форм вбрання відбувається за рахунок зшивання прямокутних шматків тканини і збирання їх у зборки, що допомагало створити форму одягу, яка відповідала б жіночій фігурі. Збирання в зборки зшитих прямокутних шматків тканини характерні для спідниць, сорочок та цілого ряду видів нагрудного верхнього вбрання українського Полісся, що виготовлялися з домотканої, а згодом з фабричної тканини.
На інших видах нагрудного і верхнього традиційного народного жіночого одягу можна простежити поступову еволюцію форми одягу, яка відбувається паралельно з опануванням техніки крою. Удосконалення форм іде таким шляхом - від зшивання прямокутних шматків тканини до пос-тупового додавання підкроєних деталей, які створюють одяг за фігурою людини, що робило його зручнішим та різноманітнішим.
2.2. Традиційний костюм як джерело вивчення етнічної історії українців
Костюм - складова частина матеріальної та духовної культури народу. Це явище історично-конкретне, продукт розвитку даного етносу, народу, етнографічної або локальної групи. Він відбиває цей розвиток специфікою функцій, що виявляються в матеріалі, крої, способах носіння, естетичних особливостях (колориті, орнаментиці), різних доповненнях, загальному силуеті.
Залежно від схожості умов природно-географічного середовища, характеру виробничої діяльності, спільності соціально-економічного та істо-ричного розвитку, від етнічної та антропологічної спорідненості та етнокультурних взаємозв'язків спостерігається і ступінь близькості, а часом спільності в костюмі різних груп людей і народів. Ознаки такої спільності, що виробилися на певному етапі розвитку етносу, стійкіші за пізніші впливи. Саме тому ознаки етнічної специфіки та етнокультурної спорідненості в костюмі різних народів - є важливе історичне джерело, що допомагає дослідити етнічні процеси та етнокультурні взаємозв'язки між народами від найдавніших часів до сьогодення.
Хоча значення еволюції форм традиційного костюма як важливого джерела у вивченні етнічної історії народу підкреслювалося багатьма дос-лідниками, все ж до вбрання підходили переважно як до явища культури, що розвивалася за своїми законами, обмежуючись констатацією самого зразка одягу, характеристикою його крою тощо. Підходячи до традиційного костюма як до предмета етнографічного вивчення, всіх дослідників об'єднувала історико-культурна спрямованість методики. Костюм сприймався як явище, котре в одних випадках є певною
Loading...

 
 

Цікаве