WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська ікона візантійського стилю (пізнє середньовіччя, XIV-XV століття) - Реферат

Українська ікона візантійського стилю (пізнє середньовіччя, XIV-XV століття) - Реферат

сподіватися,- то зростає віра в Бога, підноситеся в масах духовність. У XIII-XV століттях українська людність якраз і переживала такі тяжкі обста-вини. Тому наші пам'ятки культури фіксують особливо ревне уповання на Бога, посилення релігійності різних верств народу. Від цієї доби ми майже не маємо якогось світського мистецтва - все пронизане християнською релігійністю, прославленням Бога за збережене життя, молитвою про допомогу и боротьбі з нещастями.
Уже не будуються такі великіхрами, як ті, що постали в Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі-Волинському в перші віки християнства на нашій землі. Зате зводяться невеликі, але добро укріплені храми по всій Україні, щоб у них можна було захищатися, коли нападе ворог. Виникають також рі "ні осередки ікономалювання, майстри яких орієнтуються на давнє мистецтво Києва, вносячи також багато місцевих елементів. Ікони, намальовані в цих осередках, зокрема в монастирях, вражають своею монументальністю, суворістю, що відповідало тій добі.
В іконі зміцнюється ідея своєрідної захисної сили - містичного оберігача від небезпеки Але уповання на цю силу ікони нічого спільного не має з функцією оберег і талісманів, котрі були поширені в Київській Русі дохристиянського періоду. Надія на захист ікони - це євангельська надія, надія на єдиного, всемогутньою, триіпостасного Бога, який через свого Сина Ісуса Христа, Святого Духа, Пречисту Богоматір Марію й усіх святих, які звичайно зображалися на іконах, наочно впливала на психологічний стан віруючих. Обереги й талісмани - це поклоніння ідолам; ікони - це духовне поклоніння Богові через намальовані в особливий спосіб образи, пов'язані з дійсними першообразами християнства.
На жаль, цю різницю між поклонінням ідолам (що є, з погляду християнства, дуже негативним і гріховним) і вшануванням ікон (що є фактором зміцнення віри в Бога) не хочуть зрозуміти деякі представники раціонального християнства, наприклад, дехто з протестантів. Постійно доводиться вислуховувати від них, що ікона розвиває ідолопоклонські тенденції у православних і греко-католицьких віруючих. Це йде, на нашу думку, не тільки від надто раціонального сприйняття євангельських істин, а й від неточного, не завжди духовного прочитання двохтисячної історії християнства. Крім того, деякі євангелісти-протестанти часто забувають, що без історичних Церков - Православної й Католицької - не було б і протестантсько-реформаторського руху XVI століття, з якого всі вони виросли.
Ікони є постійним супутником історії Церкви східного обряду (Православної) від самого початку її утворення й до сьогодні. Ми знаємо, що в VIII - IX століттях у Візантії велася війна проти ікон, коли, знищуючи ікони, убивали й тих, хто їх малював або зберігав у себе вдома (так зване іконоборство). І що ж? Іконоборці зазнали поразки, а ікономалювання збереглося й досягло небувалого розквіту. Другий приклад. У радянські часи, особливо в 30-ті роки, теж проходило іконоборство - цього разу більшовицьке,- але воно не спинило й не спроможне було спинити розвитку ікономалювання як мистецтва мистецтв і як літургійного атрибута кожного храму. Боротьба з іконами, як свідчать численні факти історії, безперспективна. Бо ікона зрослася з Церквою; лише ніколи не слід плутати ікону з оберегами й талісманами поганських вірувань багатобожжя.
Українське ікономалювання Пізнього Середньовіччя (XIII-XV ст.) переконливо свідчить про конструктивну роль ікони у зміцненні віри серед нашого народу, у вселенні оптимізму, упевненості людей, що чужоземне ярмо не вічне, воно минеться, і Бог врятує, збереже Україну та її народ. Виражальні засоби в іконі цього періоду стримані, лаконічні 58. Ікона розрахована на тривале споглядальне сприйняття, сильну психологічну дію на глядача, пропаганду всього того в євангельському віровченні, що підтримує людину, виховує у неї силу волі й готовність до боротьби за християнські й національні ідеали. Українські малярі ікон у ці століття розширюють список образів, які вводяться в ікони. Поряд із мучениками південних країн перших віків християнства, малюються й українські мученики за віру (Борис та Гліб), князь Володимир і княгиня Ольга, засновники монашого житія в Києві Антоній і Теодосій Печерські. Але, безперечно, домінують образи Ісуса Христа й Богородиці. Через Богородичні образи, може, найповніше декларується стан народу, бажання покровительства Діви Марії, палке жадання, щоб її любов до Сина перейшла й на тих, хто молиться Ісусові. Шукання заступицтва Діви Марії - наскрізна тема українського ікони малювання середньовічної доби, яка визначає прій ритети Богородичної тематики й у наступні століття. Власне тому Богородична тематика ідентифікується із заступництвом перед Богом якраз у період монголо-татарських завоювань. Люди потребували та кого заступництва, де б надія виступала спільно з любов'ю. Мабуть, кожний край у роки того лихоліття витворив руками своїх найкращих ікономалярів власну чудотворну ікону Богородиці. Збереглися їх одиниці - і то тільки з Волині, яка завдяки своєму лісовому розташуванню дещо уникла розбою монголи татар (їхньою завойовницькою стихією був голий степ, лісів вони боялися). Порівняно недавно були віднайдені два шедеври волинського ікономалювання років монголо-татарського нашестя на нашу Батьків шину - це ікони типу матері-Одигітрії (Провідниці) з села Дорогобужа теперішньої Рівненської області і з міста Луцька.
В обох іконах думка про заступництво й провідництво Марії виражена дуже сильно, бо ґрунтується на двох взаємодоповнюючих регістрах сприйняття - духовному та психологічному. Дорогобузька ікона, дбайливо очищена від пізніших нашарувань і відновлена львівськими фахівцями-реставраторами '',- це чудове свідчення того, що ознаки оригінальної школи іконного малювання, започатковані в Києві Алимпієм Іконописцем та його учнями, поширилися на периферії, стали набутком регіональних мистецьких осередків. Дорогобузька ікона вражає осяжністю - жодна деталь постаті Марії й Христа не є площинна, а деталі ці вималювані, до того ж, із чудовим відчуттям декоративної доцільності, філігранним акцентуванням прикрас на рукаві, на Богородичному плащі-мафорії й тонким лінеарним промальовуванням численних складок одягу Ісуса Христа (зображення міститься на грудях Марії), котрий благословляє людей характерним жестом правої руки й наче вказує на Богоматір як на об'єкт надії віруючих.
У Дорогобузькій іконі проступають локальні ознаки Волинської ікони. При всій монументальності постаті Марії плечі в неї вузькі й вельми похилі. Для всієї
Loading...

 
 

Цікаве