WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська ікона візантійського стилю (пізнє середньовіччя, XIV-XV століття) - Реферат

Українська ікона візантійського стилю (пізнє середньовіччя, XIV-XV століття) - Реферат


Реферат на тему:
Українська ікона візантійського стилю (пізнє середньовіччя, XIV-XV століття)
Катастрофа сталася несподівано. Для такої великої держави, як Київська Русь, існуюча в ній династична система передачі та поділу монархічної влади не була відпрацьована в деталях, не регламентувалася конституцією й виборними органами. Через те, що всі діти великих князів київських успадковували право на престол, постійно виникали конфлікти й проти-стояння. Справді, малі князівства, керовані князями-родичами, завжди мали якісь претензії одне до одного, а понад усе - до столиці Києва. Більш того, удільні князі готові були вступати в союзи з чужинцями, щоб поборювати родичів. Брати, дядьки, племінники, котрі управляли землями, ворогували між собою й цим підривали єдність держави. Найнаочніший приклад "пога-ної овечки в отарі" подав один із таких князьків, Андрій Боголюбський, що правив далеко на Півночі, у Суздалі. Задумавши війну проти Києва, він 1169 року прийшов із військом, пограбував місто, спалив у ньому кращі будинки й вирішив перенести столицю держави аж у Владимир-на-Клязьмі. Східні азійські племена половців, печенігів, хазар, татар, які жили переважно за рахунок грабунків, тільки й чекали внутрішньої розрухи держави, щоб нападати на її околиці, відбираючи в людей їхній пожиток53. Така трагічна ситуація майстерно описана в "Слові про полк Ігорів" - відомому епічно-драматичному творі України XII століття.
У першій половині й середині XIII століття з глибини Азії в Європу прикочували великі полчища монголів. їхньою метою було завоювати й пограбувати всю Європу. Узявши в союзники татар та інші васальні племена, монголи опрацювали план завоювання Київської Русі частинами, бо добре знали про чвари між удільними князями держави. Легкої перемоги монголи не здобули; отож страшними були їхні знущання в завойованих князівствах. Захоплення монголами Києва 1240 року, зруйнування його святинь (зокрема Десятинної церкви); винищення населення - такою стала плата за братоненависницьку політику князів. Як централізована держава Київська Русь у середині XIII століття перестала існувати, хоч деякі вогнища державного життя зберігалися на західних теренах.
Південні землі Київської Русі по обох берегах Дніпра традиційно називалися Україною, тобто центральною, головною територією держави: "у краї" означає в центрі, тобто біля столиці, а ще й у центрі Європи - між Сходом і Заходом. Дехто тлумачить її назву як земля скраю - окраїна, периферія. Але таке тлумачення не відповідає ні геополітичному, ні історико-культурному місцю України: вона розташована в центрі Європейського континенту, оточена країнами и народами, щодо яких ніколи не була й не є "крайньою землею". З XII століття назва "Україна" вживається поряд із назвою "Русь",- і це зафіксовано в Іпатіївському літопису за 1187 рік.
Після навали монголо-татар посилюється відцентр овість і локалізація суспільного й культурного життя частини земель колишньої Київської Русі. Північні землі відособлювалися навколо кількох укріплених містечок із їхніми фортецями-кремлями; серед них пізніше виділяється Москва, заснована у ХІІ столітті, давши згодом назву однойменному князівств. На північному заході об'єднуються різні поліські слов'янські племена, творячи Білу Русь. Південні землі - центр Київської Русі - продовжують тяжіти до Києва, який утратив державницьку притягальну силу, однак завдяки своїм святиням лишився духовною столицею всіх земель розореної держави.
Як же позначилися ці тяжкі переміни! на стані ікономалювання? Що сталося з українською іконою в останній і безрадісний період Середньовіччя? Пам'яток іконного мистецтва від XIII-XV століть зберег-лося так мало, що будь-яка відповідь на ці запитання не буде повною. Проте ікони того часу дають змогу дізнатися дуже багато й про стан Української Церкви, і про посилення віри, і про стильові пошуки українських мистців. Доба від XIII до кінця XV століття - це завершальний етап Середніх віків, які тривали понад тисячу років (від V ст. н. е.), прийшовши на зміну Стародавньому, або Античному, світові. На період Пізнього Середньовіччя припадає величезне випробування українському народові, коли після розвалу своєї держави - Київської Русі - він опинився в становищі підкореного й переможеного народу, а саме його існування виявилося під загрозою. Героїчна боротьба зі нападниками з Азії, опір спробам колоні-зувати Україну Литовським князівством; Польським королівством, Московським царством і Туреччиною, і а також християнська віра уберегли український
народ від зникнення зі сцени світової історії, від підкорення його сильнішими й агресивнішими сусідами.
Скільки було критичних моментів в історії України, коли вирішувалося корінне питання: бути чи не і бути Україні? Від самого XIII століття й аж до сьогодні їх можна налічити десятки. Найчастіше ситуація складалася не на користь України. Однак вона рятувалася від небезпек, вороги ж мусили відступитися від неї.
Усе це має пряме відношення до історії української ікони, бо те дивовижне мистецтво, наче рецептор, зафіксувало різні стани й почуванні українських людей упродовж історії. Ікона - духовний образ э-творчий літопис України. У ній події відображені не прямо, не оповідально, як, скажімо, у "Повісті минулих літ" Нестора Літописця, а метафорично, символічно. І все ж було б спрощенням зводити роль ікони тільки до символічної фіксації подій історії. Бо ікона як один із найголовніших атрибутів храмового мистецтва також допомагала християнам зберегти надію, вистояти в часи лихоліть, не відступитися від "віри батьків; Великою помилкою іконознавства було і є розглядати ікону лише як високе мистецтво з відповідною І гармонією кольорів, чудовою ритмікою форм, співвідношеннями ліній і площин. Усе це важливо, але зводити значення ікони тільки до певних естетичних моментів і до формальних ознак, як це робили іконознавці сумної доби "радянського мистецтвознавства" - то фальсифікувати ікону, знецінювати її основну суть.
І коли ми тепер звернемо свій погляд до нечисленних збережених донині українських ікон XIII- XV століть, то побачимо, що вони були духовним виразником стану нашого народу ще більшою мірою, ніж до монголо-татарського нашестя, коли була своя держава, а людність перебувала під захистом військових дружин великого київського князя. Але після 1240 року захищати народ не було кому. Давно помічено в історії, що коли людина або цілий народ потрапляє у вкрай критичну ситуацію, і нема вже на кого
Loading...

 
 

Цікаве