WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Біоетика: принцип справедливості - Реферат

Біоетика: принцип справедливості - Реферат


Реферат на тему:
Біоетика: принцип справедливості
Принцип справедливості
Ще легендарний китайський мудрець Лао Цзи зазначав: "... Де з'являється після втрати дао; людяність - після втрати де; справедливість - після втрати людяності; ритуал - після втрати справедливості". Що ж стоїть за поняттям справедливість, які її критерії і яке практичне застосування цього принципу у біоетиці?
Ідея справедливості - одна з найголовніших ідей, які регулюють людські відносини. Історія культури має в наявності низку конкретних формульовок принципу справедливості, безпосередньо зв'язаних з "золотим правилом моральності". (17; с.71). Різноманітні визначення справедливості, які існують в моральній філософії; дещо полегшують, але й дещо утруднюють розуміння принципу справедливості, а саме: як він спрацьовує у біоетиці.
Якщо три попередні принципи ("не нашкодь", "чини добро", повага автономії) відносилися до біоетичних ситуацій, в яких наші рішення, дії, оцінки стосувалися когось одного (пацієнта), то принцип справедливості охоплює різних людей і навіть різні соціальні групи.
Біоетика дає значно вузьке, але разом з тим значно строге визначення принципу справедливості. Його можна сформулювати так: з усіма необхідно обходитися однаково неупереджено і давати кожному те, що йому належить (2; с.383). Таким чином можна відмітити дві найістотніші ознаки справедливості - неупередженість і розподільність.
Більшість теоретиків моральної філософії визнають неупередженість головною ознакою справедливості, бо вона вимагає від нас здатності мислити з позиції цілого, абстрагуючись від впливу часткових цінностей і інтересів (18; с. 56). Російський філософ А.Ільїн писав, що "справедливість полягає у неупередженому предметному урахуванні, визнанні і охороні кожного духовного суб'єкта в усіх його суттєвих властивостях і слушних претензіях" (19; с.208). Неупередженість встановлює рівність всіх перед встановленими у суспільстві нормами і вимагає однакового ставлення до всіх, "не дивлячись на лиця". Тобто неупередженість містить в собі наступний критерій справедливості - рівні повинні розглядатися рівно, а нерівні - нерівно.
Але тоді , в якому значенні справедлива нерівність? Чи для досягнення рівності необхідно звести до мінімуму нерівність людей? Сучасний індійський філософ Дая Крішна вважає, що "сама спроба усунення нерівності приречена на провал, не тільки тому, що багатоманітність є самою природою реальності, але і тому, що така спроба поєднана з насильним зрівненням нерівних, а це тягне за собою нерівність між тими, хто примушує, і тими, кого примушують" (20; с.146-147).
На думку П.Д.Тищенка, існують дві умови, які можуть виправдати нерівність. Це:
1) якщо нерівність є життєвим наслідком неупередженого застосування однакових мірил для оцінки ( догани чи нагороди), конкуруючих між собою і в суспільстві індивідів, які мають нерівні здібності, таланти, можливості (Тобто справедливість є нерівність, яка виникає в результаті чесної конкуренції);
2) якщо нерівність визнається стійким мірилом як істотна відмінність людини. У будь-якому суспільстві виділилися окремі групи людей, котрі нездатні конкурувати на рівних з іншими внаслідок незалежних від них обставин (наприклад, діти, пристарілі, інваліди) (18; с.56).
Іншою (крім правила неупередженості і рівної відплати рівним, а
нерівної - нерівним) ознакою справедливості є правило пропорційної розподільчої відплати. Теоретично її обґрунтував Аристотель: "Пропорційність припускає щонайменше чотири члени: А так відноситься до В, як Г до Д. Наприклад, є пропорційна (рівність) в тому, що той, хто має більшу власність, робить більший вклад, а той, хто має меншу, - менший вклад, і так само в тому, що той, хто доклав багато зусиль отримує більше, а, той, хто доклав менше - менше" (21; с.325).
Пропорційно-розподільча справедливість має велике значення для біоетики, оскільки тут мова йде про "справедливе розподілення або певного ресурсу (фінансів, кваліфікованих спеціалістів, медичного обладнання і препаратів і т. п.) між тими, хто його потребує, або тягар затрат і витрат, які виникають при здійсненні певних соціально необхідних заходів. Основною проблемою, як вірно зазначає Б.Т.Юдін, стає проблема: яким повинен бути критерій розподілення (1; с.19).
Для цього необхідно визначити критерії справедливості. Найвідомішим є наступний критерій: "рівні повинні розглядатися рівно, а нерівні повинні розглядатися нерівно". Цей критерій називають елементарним або формальним. "Елементарний і мінімальний він в тому значенні, що всі інші є більш складними і більш розгорнутими. Формальним його вважають, оскільки він не дає ніяких уточнень чи пояснень, які б дозволили встановити, в якому саме відношенні, об'єкти або люди, що порівнюються, необхідно розглядати як рівних" (1; с.19).
Цей критерій справедливості важко заперечити, адже буде несправедливо, якщо рівні отримають нерівну відплату, або, якщо нерівні отримають нерівно. Але в реальних біоетичних ситуаціях одного критерію буде недостатньо, те, що в одній ситуації буде справедливим, в іншій вже не буде таким. Крім того суттєвою причиною конфліктів між людьми щодо розподілу тих чи інших ресурсів є відмінність у розумінні справедливості. Тому розглянемо найважливіші сучасні концепції справедливості.
Справедливість як риса характеру. Дана концепція розгортає розроблену Аристотелем теорію доброчесностей. Згідно якій доброчесність - це сформована в результаті виховання і навчання схильність душі (риса характеру) людини робити добрі вчинки і уникати злих і несправедливих. Щоб здійснювати доброчесні вчинки людина повинна за Аристотелем дотримуватись наступних умов: 1) усвідомлювати свої дії; 2) чинити з таким наміром, щоби дії були не засобом, а самоціллю; 3) твердо і незмінно дотримуватися певних принципів. Щоби всі ці умови існували, необхідне часте повторення справедливих дій ( ;сю365).
Людина може знати. що таке справедливість, але немає тієї сили душі,
щоб реалізувати свої знання в житті. Принципи і правила нічого самі по собі не зможуть зробити, якщо людина не прикладе вольове зусилля, щоби захистити добро і протистояти злу. За своєю суттю це зусилля є благочинним, доброзичливим і неупередженим.
Сучасні католицькі філософи Е.Пеллегріно вважають, що основою доброчесностей. які в сукупності творять справедливість, є милосердна любов до ближнього. Милосердна любов є моральною основою медицини (18; с. 67).
Притча про милосердного самарянина є найяскравішою ілюстрацією професійних стосунків між лікарем і хворим. Сілуянова у притчі виділяє низку особливостей, які не тільки властиві людині "по доброті душевній". а й повинні стати моральною основою
Loading...

 
 

Цікаве