WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Медична етика: принцип біоетики, принцип “не нашкодь”. - Реферат

Медична етика: принцип біоетики, принцип “не нашкодь”. - Реферат

лікаря перед своїми вчителями, учнями, колегами, а вже потім перед пацієнтами. За своїм змістом "Клятва" є не стільки кодексом позачасової природи моралі, як вважалося до 18ст., скільки виразом культури свого часу, коли професія лікаря була оповити сакральним ореолом - "адже лікар-філософ рівен Богу" (7; с. 111). У певній мірі, лікар стояв вище закону. Закон існував для тих, хто займався професіями простих смертних, професія лікаря, як і "професія" царя чи жерця була "сильною професією", якій відповідала "сильна мораль", описана в "Клятві" (2;с. 3),мораль, яка в першу чергу підносила роль лікаря, що згодом стало приводом для обґрунтування того, що сьогодні ми в негативному значенні називаємо "патерналізмом" в медицині.
Тому доцільніше буде віднести до медичної етики Гіппократа не модель "не нашкодь", а модель, яка розглядає проблему взаємовідносин лікаря і пацієнта під кутом зору соціальних гарантій і професійних обов'язків медичного співтовариства.
Для біоетики важливо визначити, який зміст ми вкладаємо в словосполучення "не нашкодь", і , яка саме мається на увазі шкода. Б.Юдін виділяє наступні форми шкоди, виходячи із позицій лікаря:
- шкода через бездіяльність;
- шкода через недобросовісність;
- шкода внаслідок невірних, некваліфікованих дій;
- шкода, навпаки, внаслідок об'єктивно необхідних у даній ситуації дій (1; с. 6).
Кожний із цих різновидів шкоди буде оцінюватися по-своєму,
виходячи з деонтологічної чи утилітаристської позиції.
Коли йдеться про перший різновид шкоди - внаслідок бездіяльності,
треба мати на увазі, що він може належати не так до моральної сфери, як до юридичної. Оскільки в деяких випадках не надання допомоги може викликати правопорушення. Наприклад, якщо черговий лікар не надає відповідної допомоги пацієнтові, його провина буде подвійною. З одного боку, вона є деонтологічною, оскільки він не виконав обов'язки, покладені на нього як на лікаря, а, з іншого, - утилітариською - бездіяльність лікаря спровокувала низку наслідків, шкідливих для пацієнта. В обидвох випадках лікар несе юридичну відповідальність за свої вчинки.
Проте, в іншому випадку, коли лікар, не будучи на роботі, не надав допомогу хворій людині, він не несе юридичної відповідальності, але несе моральну відповідальність.
Інший випадок - шкода внаслідок недобросовісного, неналежного виконання своїх прямих обов'язків, або внаслідок спеціального злого наміру (наприклад, лікар просто полінувався виконати певну медичну процедуру) також несе подвійну відповідальність, і є об'єктом скоріш юридичного ніж етичного інтересу. Проте і в цьому випадку силу набирає моральне осудження.
Етичному аналізу піддається і третій різновид шкоди - шкода внаслідок недостатньої кваліфікації лікаря. Саме поняття кваліфікація лікаря, як вірно зазначає Б.Юдін, "має не тільки суто технічний, але й моральний зміст - той, хто, ставши лікарем, не уміє робити те, що звичайно повинен робити лікар, достойний морального осудження" ( ; с. 7). Необхідно мати на увазі, що критерій кваліфікаційності по-різному буде застосовуватися до лікаря "середнього" рівня і до спеціаліста вищої кваліфікації. Так до останнього може використовуватися і такий критерій, як знання і практичне застосування останніх здобутків медичної науки. Крім того, характерною рисою професії лікаря є її наукоємність, яка, виходячи за межі медицини. охоплює здобутки біології, філософії, законодавства, тим самим збільшуючи вимоги до своїх працівників. А це означає, що перед лікарем високої кваліфікації ставляться вимоги не тільки професійного, а в більшій мірі
морального рівня.
Досить абсурдним виглядає четвертий різновид - об'єктивно-необхідна шкода. Адже ми звертаємось до лікаря з єдиною метою: позбутися болі, певних дефектів і отримати якесь благо. Але, якщо поглянути не все очима пацієнта, то побачимо, що будь-яке звернення до лікаря несе в собі вже певний вид шкоди. Можна виділити наступну градацію видів шкоди, яку пацієнту може спричинити лікар:
- Матеріальна шкода. Сам візит до лікаря вже вимагає певних грошових затрат, крім того пацієнт втрачає свій час, який міг би використати для виконання своїх справ або відпочинку.
- Фізична шкода. Внаслідок недобросовісних або некваліфікованих дій лікаря пацієнт може отримати певну фізичну шкоду. Крім того, лікування, назначене лікарем, може включати болючі процедури - виходить, що лікар, бажаючи добра пацієнтові, може спричинити йому біль. А у певних випадках лікар навіть змушений спричинити і більш серйозну шкоду, наприклад, каліцтво, яке зробить пацієнта інвалідом. Останнім часом на плечі медпрацівників важким тягарем може опуститися наступний варіант шкоди: коли смертельно хворий пацієнт, терплячи страшенні муки, вимагає від лікаря швидкої і неболючої смерті.
- Моральна шкода, яка пов'язана з обмеженням свободи пацієнта. Наприклад, лікар назначає певний режим або госпіталізацію пацієнтові, тим самим відчутно обмежує його свободу. Сюди також належить шкода, спричинена наданням пацієнтові інформації про його стан і прогноз його захворювання. Й цьому випадку шкоду можна нанести як і приховуючи інформацію, так і надаючи пацієнтові повну і вичерпну інформацію.
З одного боку, обманюючи людину ми тим самим вже наносимо їй
шкоду, оскільки принижуємо її гідність. Крім того, хвора людина без недостатньої або неправдивої інформації може нанести шкоду не тільки собі, а й навколишнім. Але з іншого боку, значна шкода є й у випадку, коли пацієнтові, не враховуючи його психологічний стан, повідомляється правдива, проте безжалісна інформація.
З інформацією пов'язаний і такий вид шкоди, коли лікар чи медпрацівник надає медичну інформацію про пацієнта третій особі (навіть, якщо закон і вимагає надання цієї інформації, щоб запобігти заподіянню шкоди іншим людям), лікар тим самим порушує правило конфіденційності (яке ми детально розглянемо у підрозділі, присвяченому біоетичним проблемам).
Проаналізувавши можливі різновиди шкоди, яку може заподіяти лікар пацієнтові, необхідно відмітити, що в ніякому випадку принцип "не нашкодь" не слід тлумачити буквально, бо тоді лікарю взагалі б прийшлося відмовитися від будь-якого втручання.
Коли ми говоримо "не нашкодь", то мова йде про шкоду, яка з неминучістю постає перед пацієнтом. Але неминучою шкода може бутивиправданою тільки в тому випадку, коли, зазнавши шкоди від лікаря в кінцевому рахунку отримає від нього певне благо.
Тут важливо, як зазначає Б.Юдін, "по-перше, щоби заподіяна шкода не переважувала те благо, яке здобувається в результаті медичного втручання, а, по-друге, щоб при виборі варіанту дій, сама по собі ця шкода була мінімальною порівняно з усіма можливими варіантами". (1; с. 9) Тобто принцип "не нашкодь" не несе в собі вимогу відмови від будь-якої шкоди, а передусім намагається регламентувати об'єктивно-неминучу і мінімальну шкоду.
Крім того шкода, яку спричинює лікар, може стосуватися не тільки пацієнта. Так в ситуації, коли є загроза життю вагітній жінці, може виникнути необхідність аборту, тобто нанесення непоправної шкоди невинній людській істоті. Особливо неоднозначно порушується ця проблема в клінічній трансплантології, коли вирішується справді гамлетське питання: "кому жити, а кому померти?". Звідси і специфіка деонтологічних принципів
в трансплантології, стрижнем якої є головна і фундаментальна заповідь Гіппократа: "не нашкодь" (8; с. 141). Проте для зваженого і морально виправданого вибору в біоетичних ситуаціях тільки застосування одного принципу "не нашкодь" є недостатнім. Тому необхідно використовувати й інші принципи.
Loading...

 
 

Цікаве