WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Медична етика: принцип біоетики, принцип “не нашкодь”. - Реферат

Медична етика: принцип біоетики, принцип “не нашкодь”. - Реферат


Реферат на тему:
Медична етика: принцип біоетики, принцип "не нашкодь".
Принцип біоетики.
Розглянувши у першому розділі генезу біоетичної думки, можна зробити такий висновок: біоетика, передусім, є спробою створення особливого систематичного мислення, напрямленого на аналіз різноманітних втручань людини у медикобіологічні процеси. Проте перед цим мисленням постає завдання - виявити такі цінності і норми, які повинні регулювати не тільки поведінку людини, а й втручання науки і техніки в усі прояви життя. Тобто мова йде про вироблення основних принципів біоетичного судження.
Але це досить нелегко зробити. По-перше, суттєвим стає нехтування вироблених тисячоліттями європейських цінностей і норм. Згадаймо, наведену Ортегою-і-Гасетом історію про цигана, котрий пішов сповідатися, але совісний священик сперш спитав його, чи він знає Божі заповіді. На що циган відповів: "Присяйбі, панотче, я хотів вивчити їх, та пішов поголос, що їх мають скасувати".
Подібним є становище у сучасному світі. Іде поголос, що європейські заповіді вже неважні, і таким чином люди - одиниці і народи - користаються з нагоди, щоб зажити без законів. Бо поза європейськими законами не було інших ( ;с.99). Так, європейські заповіді втрачають свою силу. Але в цьому, можливо, і полягає завдання біоетики, щоб відродити їх, піднявши на новий більш якісний рівень.
По-друге, всі сьогодні погоджуються з тим, що перед науками про життя необхідно ставити етичні вимоги. Проте не всі приходять до єдиного формулювання етичних норм чи теоретичного обґрунтування етичних суджень. Напротязі багатьох століть в європейській культурі формувались, замінюючи один одного, різноманітні моральні принципи, правила і рекомендації. Тому, враховуючи усю багатоманітність існуючих етичних теорій, як вірно зазначає Б.Юдін, було б просто дурістю сподіватися на віднайдення такого принципу чи групи принципів, який би задовільнив всіх
( 1; с.5). Всередині біоетики існують різні етичні критерії, які нелегко
примирити між собою, тому мова може йти тільки про "формальні правила,
які ґрунтуються на принципі терпимості будь-якої етики" (2; с.45).
У біоетичній практиці діє цілий арсенал різних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних, які дуже часто суперечать одне одному. Представники утилітарної та деонтологічної етики (головних напрямів біоетики) додержуються не тільки різних принципів, але й різних філософських та світоглядних основ цих принципів. Відмінності цих напрямів зосереджуються на лінії "корисне - належне". Але навіть у цьому випадку прагматикам і ідеалістам не вдається чітко розмежувати основи своїх теорій, що засвідчує їх постійне апелювання до "загальних" положень: відвертості, інтуїції, природного права людини, традиції та ін.
Тривалий час в англомовній літературі з біоетики панував принципіальський підхід, який використовував тільки два принципи - принцип благодіяння і принцип справедливості. Але з часом цей підхід піддається гострій критиці, що спричинило появу інших підходів. Так, англійський філософ Р.Віч до першорядних принципів, що діють у біоетиці, до вже відомих принципів благодіяння і справедливості, залічує автономію особистості, чесність, прагнення уникнути людської смерті. Т.Богамп і Дж.Чілдрес називають такі первинні принципи як автономія, "не нашкодь", благодійність, справедливість (4). Франкена говорить про принцип справедливості, принцип рівноправ'я та принцип милосердя, який зобов'язує нас сприяти всезагальному благу, запобігати шкоді й творити добро.
Важливо зазначити, що характер вибору та об'єднання будь-яких принципів як засадничих для сучасної етики буде мати емпіричний характер.
Ми зупинимось на широковідомій концепції американських спеціалістів у сфері біоетики Т.Богампа і Дж. Чілдреса, бо саме їхня концепція, за словами Б.Юдіна, дозволяє в систематичній і зрозумілій для сприйняття формі викласти етичні засади біомедицини ( ;.с.5). Крім того, саме ці принципи прозвучали на IV Всесвітньому конгресі з біоетики (Токіо,
1998р.):
- визнання автономії особистості, права людини самій розв'язувати усі питання, що стосуються її саме, психіки, емоційного стану. Всі різновиди процедур повинні здійснюватися за умови поінформованої згоди особистості;
- дотримуватися принципу справедливості - рівного способу до суспільних благ. Насамперед це стосується охорони здоров'я та технологій, якщо вони використовують суспільні кошти, права платників податків на рівну частку необхідних для нормального життя засобів із суспільних фондів;
- дотримуватись гіппократівського "не нашкодь";
- дотримуватись розширеного зазначеного принципу Гіппократа: "не лише не нашкодь, а й чини добро".
Проте і ці принципи можуть видатися утопістичними, як на сьогодні.
Річ у тому, як вірно зазначає Кисельов, біоетичну конкретику майже не можливо "втиснути" в певний біоетичний "кодекс". Заборони тут виявляють свою неефективність, особливо, коли врахувати процес досить-таки специфічної комерціалізації сучасної медицини, зокрема й науки загалом. Саме тому до розв'язання таких біоетичних проблем як евтаназія чи трансплантація слід поставитися обережно й зважено. Такого класу проблеми не розв'язуються раз і назавжди. Біоетика стосовно цього є радше не сферою нормативно-теоретичного знання, а логікою осмисленого прецеденту, при чому кожний прецедент біоетики відбувається в екстремальній ситуації - Що ж криється за біоетичними принципами?
Принцип "не нашкодь".
Принцип "не нашкодь" є найдавнішою формою медичної етики. На латині він звучить як "primun non nocere", що перекладається на українську мову як "передусім - не нашкодь". Для біоетики він є досить важливим, оскільки зачіпає сферу моральної відповідальності науковців,
медпрацівників.
У деонтологічній літературі принцип "не нашкодь" відносять до медичної етики Гіппократа. Проте слід відмітити й ту обставину, що цей принцип не є чітко сформульованим у працях Гіппократа. його походження, на думку Богампа і Чілдресса, є надто нечітким (4; с.97).
Гіппократ здійснив своєрідну реформу в медицині: він, згідно Цельсу, "першим відокремив медицину від філософії" ( ;с.8). Відстоюючи суверенітет медицини, він гостро критикує лікарів-філософів, котрі піклуються не про здоров'я людини, а шукають сутність людини і всю сукупність елементів, що її складають, і, головне, намагаються перенести метод філософії в медицину, не бачачи, що в медицині уже давно все є; в ній знайдені і основа, і метод" (7; с.147). Цим методом, на думку "батька медицини", є метод проб і помилок, який є ефективнішим за філософський, оскільки допоміг медицині зробити багато відкриттів.
Більшість дослідників виводять принцип "не нашкодь" із знаменитої "Клятви Гіппократа" (див. додаток). "Клятву" умовно можна поділити на чотири розділи:
1) вступ - звертання до божества, характерне для тієї епохи;
2) розкриває обов'язки лікаря перед йоговчителями, колегами і учнями;
3) охоплює власне терапію, зобов'язує лікаря не здійснювати певних дій - давати отруту, робити аборт, сексуальні зловживання; зберігати лікарську таємницю;
4) закінчення, яке вказує на наслідки виконання чи невиконання клятви.
Власне, тільки третій розділ обґрунтовує моральність поведінки лікаря,
виходячи із принципу, який пізніше буде сформульований як принцип "не
нашкодь". У "Клятві" читаємо: "Я скерую режим хворих для їхньої користі згідно моїми силами і знаннями, утримуючись від спричинення шкоди і несправедливості".
Слід відмітити, що в "Клятві" в першу чергу описуються обов'язки
Loading...

 
 

Цікаве