WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта - Реферат

Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта - Реферат

стати принцип поваги автономії пацієнта.
?
Принцип поваги автономії пацієнта.
Принцип поваги автономії пацієнта є основоположним принципом сучасної біоетики, який ставить під сумнів безумовну компетенцію лікаря у визначення добра і шкоди для пацієнта. "Під впливом цього принципу змінюється вирішення основного питання медичної етики - питання відносин між лікарем і пацієнтом" (5;с.54). У біоетичній літературі збільшилась кількість статей, присвячених проблемі участі хворого у прийнятті рішень щодо свого лікування.
Поняття автономії є ключовим у етиці, оскільки тільки автономна особа може вибирати і тільки там, де є такий вибір, можна говорити про відповідальність і застосування будь-яких етичних категорій.
На думку Б.Юдіна, дію можна вважати автономною тільки тоді, коли той, хто її чинить діє:
1) інтенційно, тобто у відповідності до свого замислу, плану;
2) із розумінням того, що сам він робить;
3) без таких зовнішніх впливів, які б визначали хід і результат дії.
При першій умові дія, яка несе чисто реактивний характер, яку ми
здійснюємо не задумуючись, хоч і розуміючи її значення, не буде автономною. Друга і третя умови, на відміну від першої, можуть реалізовуватись в більшій чи меншій мірі (1; с.14).
Варто зауважити й на те, що в біоетичних ситуаціях важливо не стільки визнати автономію пацієнта, скільки уміти її поважати, усвідомити, що вибір зроблений пацієнтом, навіть, якщо він і розходиться із позицією лікаря, визначає подальші дії медпрацівників.
Зміст принципу полягає у твердженні, зробленому ще у 5 ст. Іваном Златоустом: гріховно розглядати людину як засіб чи як інструмент. Якщо розглядати людину як засіб для досягнення своїх цілей, не враховуючи цілі самої людини, ми тим самим обмежуємо її свободу і відмовляємо в її праві на автономію.
Починаючи із Біблії, з філософських роздумів Отців церкви, а далі, у
працях Спінози, Канта, Фейєрбаха, Маркса, поняття автономії людини є передумовою ідеї її свободи. Е.Фромм виділяє дві складові свободи:
1) здатність вільно обирати із двох можливостей;
2) звільнення, тобто здатність звільнитися із полону ірраціональних пристрастей.
Із цих двох доповнень випливає, щоб бути вільною, людина не повинна використовувати себе й інших в якості засобу, а повинна бути ціллю сама в собі. "Засоби завжди інструментальні, і індивід, котрого використовують, чи котрий сам себе використовує в якості засобу, перестає бути вільною діючою особою і стає об'єктом, річчю" (12; с.156).
Принцип поваги автономії витікає з уявлення, що людина самоцінна незалежно від будь-яких зовнішніх обставин. Більшість філософів пояснюють це тим, що людину характеризує властивість усвідомлювати, шукати і знаходити цінності і цілі оптимальні для вирішення її екзистенційної дихотомії. Людина є істотою, "величність якої коріниться в її властивості усвідомлювати власні межі і поглиблюючи подібне усвідомлення, перевершувати їх (ці межі - О.С.)" (12;с.154).
Сьогодні при вирішенні численних біоетичних проблем використовується твердження, обґрунтоване Е.Кантом: "Кожна особа - самоціль, і ні в якому разі не повинна розглядатися як засіб для здійснення будь-яких завдань, навіть, якщо б це були завдання визначального блага". Це надзвичайно сильна вимога, оскільки в ній благо окремої людини не тільки співрозмірне, а набагато значніше за благо всього людства (1; с.15).
Історія знає багато прикладів, коли принесення життя, інтересів окремої людини в жертву всезагального блага, маємо плачевні наслідки і не тільки для окремих осіб, але й для суспільства і цілому. І чи не понесло, і чи далі не понесе значні втрати суспільство, яке відмовилося від захисту ненародженої дитини?! Скільки видатних філософів, науковців, митців, політиків могло з'явитися на світ, але так і не народилося?! Чи можливе всезагальне щастя (щастя матері, родини, держави, суспільства), якщо заради нього проллється хоч би одна сльозинка дитини (а документально доведено, що людський ембріон плаче, коли до нього наближається хірургічний ніж)? На ці питання і покликана відповісти біоетика.
Значно легше вирішується конфлікт між всезагальним і конкретним у ситуації біомедичних експериментів на людині (людина може отримати значні пошкодження, тоді як результат експерименту стає надбанням всього людства) - для цього необхідно, по-перше, співвіднести шкоду, яку може отримати людина, з очікуваним для неї благом, і, по-друге, створити всі умови для усвідомленої і вільної участі в експерименті.
Для того, щоб людина здійснила свідомий автономний вибір, у біоетиці нараховуються наступні умови:
1) наявність суб'єкта прийняття рішення (згоди чи відмови);
2) зміст і форма виразу рішення;
3) відсутність примусу чи обману;
4) наявність адекватної інформації;
5) компетентність пацієнта у прийнятті рішення.
Необхідно відмітити, що кожна з перерахованих умов містить і певні
обмеження принципу автономії. Так, у першій умові обмеження стосується тих, хто не в силі діяти автономно - дітей, психічно хворих, тих, хто знаходиться у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння і т. д. У цьому випадку "обмеження автономії повинно спеціально обґрунтовуватися іншими принципами" (1; с.16). такими принципами можуть бути принципи "не нашкодь" або "чини добро", тобто дій з метою захистити таку людину від шкоди, яку їй можуть спричинити медпрацівники або яку вона сама може нанести собі.
Свобода пацієнта у прийнятті рішення забезпечується також поданням йому необхідної інформації (15; с. ). І дійсно, перед тим, як зробити свій вибір, пацієнт повинен знати, з якою метою, які можливі наслідки згоди чи відмови. Об'єм і характер медичної інформації, яку лікар надає пацієнтові, залежить від виду запропонованої допомоги. Але і тут існують певні
обмеження надання інформації:
- при свідомій відмові пацієнта від медичної інформації ( не виявляє інтересу, боїться неприємних звісток, повністю довіряє лікарю - "право не знати";
- при високій ймовірності, що інформування спричинить пацієнту морально-психологічну шкоду;
- при необхідності надання екстреної допомоги (з метою ліквідації безпосередньої загрози життю іздоров'ю хворого) (16; с.74).
У першому випадку пацієнт сам бажає, щоб лікар вирішив за нього, у
другому і третьому лікар може діяти на свій розсуд, виконуючи принципи "не нашкодь" і "чини благо".
Але оскільки відносини між лікарем і пацієнтом переважно довірительні і несиметричні, бо перший володіє знаннями, яких немає у другого, то перед лікарем існує позитивний обов'язок надати зрозумілу інформацію пацієнтові. Тому значення принципу автономії пацієнта полягає не тільки у забороні будь-яких перешкод автономним діям пацієнта, а у необхідності сприяти здійсненню його автономії.
Навіть, якщо ми визнаємо, що людина - не річ, не засіб для досягнення чиїхось цілей, ми ще не в силі вирішити всі біоетичні проблеми, оскільки зіштовхуємось з небезпекою, про яку писали Е.Фромм і Р.Хірау: "Якщо її (людину) не експлуатують інші, то вона експлуатує сама себе; вона використовує свою людську сутність як засіб для обслуговування власного буття; свої людські здібності - як засіб для задоволення постійно зростаючих і значно штучних матеріальних потреб. Існує, т.ч. небезпека, що людина може забути, що вона - людина..." (12; с.154).
Loading...

 
 

Цікаве