WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта - Реферат

Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта - Реферат

соціальних взаємодій: живучи в суспільстві, я отримую блага від того, що роблять інші, а тому я зобов'язаний діяти і їхніх інтересах. Утилітаристи акцентують на користі - роблячи добро іншим, ми тим самим збільшуємо загальну кількість добра в світі. Еволюціоністи вважають обов'язок чинити добро безпосереднім наслідком розвитку. Згідно Канту принцип "чини добро" стає всезагальним моральним обов'язком, який випливає з його категоричного імперативу. Проте обов'язок чинити добро іншим аж ніяк не може випливати з інтересів наших близьких, нашої нації або навіть людства в цілому - відомо, що надмірний антропоцентризм чимраз сильніше розкриває свої небезпечні потенції для природи, Всесвіту і самої людини. Ми не можемо однозначно обґрунтувати обов'язок робити добро, оскільки, як вірно зазначає В.Малахов: "відкритість і потенційна смислова безмежність ідеї добра позбавляє будь-якого ґрунту сподівання на те, що людство коли-небудь вичерпає всі пов'язані з нею проблеми, зробить останній крок в її пізнанні й реалізації. Поки людство існує, ця ідея знову й знову висуватиме перед ним нові завдання, розкриватиме нові обрії, породжуватиме нові сумніви" (10; с. 93).
Значний вплив на обов'язок робити добро має тип соціальних відносин між учасниками різних біоетичних ситуацій. Можна виділити наступні відносини:
- Соціальні відносини - це відносини, учасники яких виступають у певній соціальній ролі, яка накладає достатньо серйозні зобов'язання. Наприклад, якщо людині пропонують пожертвувати свій орган для його трансплантації незнайомій людині, то для неї така самопожертва не буде обов'язковою. Але, якщо донором буде хтось із батьків, а реципієнтом - їхня дитина, то в цьому випадку акт пожертви буде в більшій мірі обов'язковим;
- Професійні відносини - це відносини між професіоналом з одного боку, і клієнтом, пацієнтом - з іншого. Професіонал (медпрацівник, юрист, біоетик) - це людина, яка володіє спеціальними знаннями, уміннями і навичками, й виступає у певній соціальній ролі. Соціальне призначення його діяльності - це чинити добро людям, котрі звернулися до нього за допомогою.
- Контрактні відносини - це відносини, регламентовані певним договором, контрактом, угодою (не завжди документально зафіксованою), які можуть визначати дії, необхідні для втілення добра.
У "Клятві Гіппократа" принцип "чини добро" не є категорично
обов'язковим, він в більшій мірі стосується ставлення лікаря до свого вчителя і його сім'ї, і в меншій мірі окреслює відносини між лікарем і пацієнтом. Лікар виступає як представник гільдії чи цеху, котрий добровільно вступає в контакт з тими, хто хоче і може звернутися до нього за допомогою. Його соціальна роль - це роль скоріше благодійника (1; с.12). Сьогодні обов'язок чинити добро для сучасного лікаря є імперативним. Обов'язок лікаря - забезпечити здоров'я своїх пацієнтів, запобігти втраті їхнього здоров'я, а також, якщо це можливо, відновити їхнє втрачене здоров'я.
Варто зважити в цьому зв'язку й на відмінність між власне належним і обов'язком у повному розумінні слова. Можна чудово усвідомлювати, що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якісь зміни неодмінно потрібні й т. ін. - і водночас самому нічого не робити для встановлення цього належного і обов'язкового порядку речей і навіть не відчувати необхідності такого власного втручання. Категорія обов'язку якраз і позначає таке моральне усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед особою як її нагальне практичне завдання. Іншими словами і лікар, і пацієнт повинні відчувати свою суб'єктивну причетність до реалізації цього належного (в нашому випадку здоров'я), усвідомлювати, що без власних цілеспрямованих зусиль воно, можливо, й ніколи не буде здійснене.
Існує ще одна суттєва проблема, яка стосується принципу "чини добро": хто визначатиме зміст добра, яке потрібно здійснити. У медицині традиційно склалося, що в усіх випадках вирішує лікар - в чому полягає добро для пацієнта: "Я скерую режим хворих для їхньої користі згідно моїм силам і знанням, утримуючись від спричинення шкоди і несправедливості".
Таке твердження дало обґрунтування такому типу взаємовідносин між лікарем і пацієнтом, який ми сьогодні називаємо "медичним патерналізмом" (від лат. pater - батько). Зміст патерналістського підходу полягає в тому, що лікар веде себе як добрий батько, котрий знає, що потрібно його синові, і відповідно діє, не питаючи його згоди чи дозволу. Ця поведінка лікаря випливає з надмірного почитання принципу "чини добро" і дещо меншої поваги до автономії пацієнта. Оскільки лікар опирається тільки на своє розуміння потреб хворого, то виправданим у відношенні до пацієнта можуть бути обман чи приховування інформації.
Однак патерналістський підхід не тільки уподібнює зв'язок між лікарем і пацієнтом кровноспорідненим стосункам, для яких характерні позитивні психоемоційна прихильність і соціально моральна відповідальність, але й утверджує певну "божественну цілющість" відносин між лікарем і пацієнтом. Процес лікування - це організоване втілення добра. А добро завжди асоціюється з чимось надприродним, божественним за своєю природою. Парацельс писав: "Сила лікаря - в його серці, робота його повинна керуватися Богом і освітлюватися природним світлом і досвідченістю; найважливіша основа ліків - любов" ( ;с.46-47).
Оскільки для втілення добра велике значення має наявність емоційного контакту між лікарем і пацієнтом, деякі дослідники в галузі біоетики принцип "чини добро" називають моделлю Парацельса. Якщо Гіппократа ми називаємо батьком медицини, то Парацельса по праву можна вважати законодавцем в сфері емпіричного психічного лікування.
"Модель Парацельса, - як пише І.Сілуянова, - це така форма етики лікаря, в рамках якої моральне ставлення до пацієнта розуміється як одна із найважливіших складових стратегій терапевтичної поведінки лікаря". Якщо в гіппократівській моделі медичної етики передусім завойовується соціальна довіра особистості пацієнта, то в моделі Парацельса кладеться акцент на врахування емоційно-психологічних особливостей особистості, на визнанні важливого душевного контакту з лікарем і включенні такого контакту у процес лікування.
Успішність лікування досить сильно залежить саме від наявності такого душевного контакту, від присутності віри пацієнта у свого лікаря. У термінології сучасної медицини, пацієнт, який вірить, тобто всебічно довіряє своєму лікареві, надає йому правдиву інформацію, знаходиться у стані
позитивної трансференції.
У кінці 19 ст. З.Фрейд десакралізував патерналізм, констатуючи "лібідозний"характер стосунків між лікарем і пацієнтом., використавши такі поняття як трансфер, і контртрансфер. З одного боку, Фрейд констатував "цілющий" характер особистої включеності лікаря в процес лікування. З іншого, він настоює на необхідності її максимальної деперсоналізації з боку лікаря. Умовою і засобом досягнення деперсоналізації є етична поведінка лікаря. З.Фрейд вважав, що всякий психотерапевт (а будь-який лікар повинен бути психотерапевтом), повинен бути бездоганним, особливо в моральному відношенні (5;с.49).
Ми живемо в плюралістичному суспільстві, в якому різна система цінностей, і цінності лікаря не завжди співпадають з цінностями пацієнта. Їхні погляди на добро можуть суттєво відрізнятися. Тому в цьому випадку, на думку більшості біоетиків, стрижневим повинен
Loading...

 
 

Цікаве