WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

спрямоване на розкріпачення в людині емоційного почуттєвого (сентименталізм).
Соціальна сутність мистецтва виявляється в специфіці його мети та предмета. Метою мистецтва, усіх його видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе. "…Мистецтво - є суспільна техніка почуття, знаряддя суспільства, за допомогою чого воно залучає в коло соціального життя саме інтимні і саме особисті сторони нашого створіння. Правильно було б сказати, що почуття не стає соціальним, а навпаки, воно стає особистим, коли кожен з нас переживає твір мистецтва, стає особистим, не перестаючи при цьому залишатися соціальним"1. Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини. Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.
У мистецтві зберігається синкретизм, але вже в іншій формі. В будь-якому художньому творі життя втілюється цілісно, особистість виводиться цілісно, без поділу її на суб'єкт права, моралі, релігії тощо. Мистецтво є конденсація культури, воно намагається представити нам більш життєвих явищ, ніж їх було в прожитому нами житті. І це концентроване життя в мистецтві робить вплив не тільки на наші почуття, але й на нашу волю. Мистецтво з'єднує реально існуючі явища, випадки, характери, але не копіюючи їх, а пропускаючи крізь призму естетичних ідеалів. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам'яттю людства, яка здійснює зв'язок поколінь, різних народів, різних культур.
Одного разу народившись, мистецтво народжується "багаторазово" у процесі свого соціального функціонування при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, корелюючи з актуальними для цього часу ідеями, інтересами, потребами; під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загальнохудожні закономірності у нову виражальну форму; з кожним новим етапом удосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.
2. Мистецтво як складова духовного життя
Мистецтво є "органом", компонентом культури. Будь-який художній твір цілісно усвідомлюється у контексті всієї культури. Тому важливим є факт його вплетіння в систему культурного функціонування. З цим процесом пов'язано відокремлення поняття "художня культура". Найбільш повне визна-1 Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - C. 239. чення художньої культури втілено у розумінні її як сукупності створених певним суспільством художніх цінностей, а також самого процесу їх створення, поділу та сприйняття, освоєння суспільством та кожною окремою людиною. Художня культура охоплює як процес художньої діяльності суспільства, так і його результати, а також суспільну комунікацію, різноманітні людські відносини, що пов'язані із художньою діяльністю суспільства.
Людина одночасно є і суб'єктом, і об'єктом художньої культури, яка створюється людьми, і в той же час формує певний тип особистості. Художня культура охоплює результати творчої діяльності (пам'ятки культури - матеріальної та духовної) та саму живу діяльність людей. Вона характеризує ступінь та спосіб розвитку здібностей, хисту, потреб соціального суб'єкта в усіх формах художньої діяльності, ступінь його підготовленості до цієї діяльності, участі у створенні та засвоєнні цінностей мистецтва, в організації художньої діяльності. Зміст художньої культури складають різноманітні елементи, які структурують її в систему як соціальний організм. Вони умовно можуть бути розподілені на субстанціональні та функціональні. Субстанціональні елементи художньої культури являють собою її основу. До них належать цінності, норми та установи.
Цінностями художньої культури, у першу чергу, є самі творіння мистецтва. Багато творів мистецтва існує тільки у акті діяльності, де сам процес діяльності митця й виступає художньою цінністю. Таким є усе виконавське мистецтво, а також мистецтво художньої імпровізації. Однак цінності художньої культури не зводяться лише до творів мистецтва (навіть у випадку їх тиражування та репродукування). Вони охоплюють також наукові та популярні доробки з теорії та історії мистецтва, критичні праці.
Норми художньої культури поділяються на загальні закони видів мистецтва, які регулюють процес художньої творчості; естетичні принципи та норми, що формуються певним художнім методом; естетичні норми та принципи, що залежать від конкретного художнього напряму, до якого належить митець. Норми художньої культури визначають не тільки діяльність митця, але й впливають на формування смаків аудиторії. Єдність цих норм у межах певної художньої культури забезпечує взаєморозуміння митця та аудиторії, визначає її вимоги до митця. Нормам художньої культури притаманна відносна сталість та консервативність. Разом з тим, відзначав Гегель, кожен великий митець у чомусь порушує встановлені канони та норми, творчо переусвідомлює їх. У цьому полягає, за Гегелем, оригінальність великих майстрів, що створюють нові напрями та школи. Звідси можливі певні суперечності між шаблонами, що встановлені, стереотипами художнього смаку аудиторії та критики й новими художніми нормами. У цьому зв'язку доцільно згадати, наприклад, про труднощі, що супроводжували процес становлення французького імпресіонізму на зламі XIX-XX ст.
Система установ, що забезпечують, по-перше, виробництво цінностей художньої культури, по-друге, їх збереження та розповсюдження, по-третє, споживання художньої культури та організацію масової художньої пропаганди, художньої освіти та художнього виховання, має сприяти художній комунікації. Процес художньої комунікації створюється узгодженими діями функціональних елементів художньої культури. До них належать автори художніх творів, власне процес художньої творчості та її результат, а також споживачі художньої продукції. Рівень художньої культури вимірюється не тільки частотою відвідування установ мистецтва, кількістю прочитаних книг або часом, проведеним біля екрана телевізора.Найважливішим його виміром є глибина осягнення тієї художньої інформації, яка міститься у творі.
Функціонування художньої культури - живий, динамічний процес. Усі її елементи взаємоперетинаються, впливають один на одного і зумовлюються розвитком художньої культури. Системне, визначене функціонування всіх елементів художньої культури забезпечує унікальність її місця у духовному житті суспільства. Ця унікальність, з іншого боку, детермінована своєрідністю соціальних функцій, що виконуються художньою культурою та її сутністю - мистецтвом.
Література
Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. - М., 1986.
Аронов В.Р. Дизайн и искусство. Сер. "Эстетика". - М., 1984. - № 2.
Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. - М., 1968.
Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. - М., 1962.
Байбурин А.К., Торопков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. - Л., 1990.
Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. -М., 1975.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология: наука и
техника. - М., 1986.
Бахтин М.М. Человек в мире слова. - М., 1995.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1986.
Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. - СПб., 1996.
Безруких М.М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. - М., 1991.
Белый А. Символизм как миропонимание. - М., 1994.
Борев Ю.Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций.- М., 1977.
Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. - Смоленск, 1997.
Брунов Н.И. Барокко в России. - М., 1926.
Быстрицкий Е.К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического
подхода). - К., 1992.
Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. - К., 1991. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. - М., 1966.
Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Деловая риторика: Учебное пособие для вузов. - Ростов-на-Дону, 2000.
Вейдле В.В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и
художественного творчества. - СПб., 1996.
Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. - СПб., 1996.
Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. - М., 1970.
Loading...

 
 

Цікаве