WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

кіно не завадив йому виробити свою систему художніх прийомів: монтаж, ракурс, план (загальний, середній, широкий), зйомки, наплив тощо. Пізніше стали опановувати виражальні можливості звуку та кольору. Усе це зумовило силу впливу кіно на глядача. Кіно справедливо вважають найбільш дієвим видом мистецтва, бо та реальність, що її створює кіно, за своєю якістю не відрізняється від реальності буття. Тому ідеї, думки, міфи, що відтворюються через кіно-образи, найлегше сприймаються глядачем, як сама дійсність (згадаймо вітчизняний кінематограф 30-50-х років).
Кіно має багато спільного з театром, визначаючись як мистецтво синтетичне, видовищне та колективне. Але з винаходом монтажу кіномитці здобули можливість створювати свій кіно-час та кінопростір тоді, коли у театрі ці можливості обмежені сценою та реальним часом.
У створенні кінофільму беруть участь люди багатьох професій: сценарист, режисер, актор, оператор, художник, композитор, монтажер, піротехнік, каскадер тощо.
Розрізняють такі жанри кіно:
- художнє, або ігрове, де обов'язкова акторська гра, яка втілює задум сценариста та режисера. У кіносценарії все: ідея, характери, драматичні конфлікти, вибір місця та часу дії, деталі підвладне кінозаконам та складає особливий вид літератури - кінодраматургію. Режисер за допомогою інших діячів кіновиробництва втілює задум сценариста. Художнє кіно завжди було живою історією народу та втіленням його соціального, історичного та морального досвіду;
- документальне, де вигадка та гра неможливі. Роль актора зводиться до читання коментаря. Дотримуючись історичних подій, історичного вигляду людей, відображається життя таким, яким воно було того часу. Головний виражальний засіб - вірогідність.Кінокамера документаліста - "кінооко" самої реальної дійсності;
- науково-популярне, де також неможливі вигадка та гра. Актор читає авторський текст, а сам фільм знайомить з досягненнями новаторів виробництва, винаходами у галузях науки, техніки, культури в цілому, навчає розуміти природу та твори мистецтва. Різновид - учбові фільми;
- мультиплікаційний, або анімалістичний (мальований), фільм відрізняється від художнього тим, що актор залишається за кадром.
Кіно орієнтоване на колективне сприйняття, воно навчає роздумувати про себе, своє життя, сучасність, майбутнє та минуле. Кіно, як ні один із видів мистецтва, зв'язане з розвитком техніки.
Телебачення - наймолодший з видів мистецтва.
Його соціальна цінність полягає в аудіо- та відеоінформатив-ності. Телеекран дає зображення напросвіт, тому має дещо іншу фактуру та інші закони композиції, ніж кіно. Світло - най-сильніший засіб вираження у телебаченні. Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, переміщення камери та наближення предмета зображення дають телебаченню додаткову можливість художньої виразності. Для телебачення характерне поєднання ритмічно-повільного "прихованого" монтажу з його несподіваним "збоєм", перенесенням уваги на новий об'єкт.
Телебачення з усією своєю фактографічністю, близькістю до натури має надзвичайні можливості відбору та інтерпретації дійсності. Разом з тим воно містить у собі загрозу стандартизації мислення людей. "Масове споживання" однакової духовної продукції здатне викликати народження шаблонів у суспільній свідомості Тому такими важливими є естетичний вектор передач та їх художній рівень. Особливістю телебачення, яка поріднює його з декоративно-прикладним мистецтвом, є інтимність, "домашність" сприйняття. Це - мистецтво, яке приходить у наш дім та стає частиною нашого побуту.
Ще на зорі розвитку телебачення С. Ейзенштейн відмічав нову якість актора у цьому виді мистецтва. Усі, хто потрапляє на телеекран, опріч волі стають не тільки людьми певної професії, але й живими образами, персонажами художнього репортажу в новому виді мистецтва. Тому важливо, щоб кожен герой телепередачі був "живою", "незапрограмованою" особистістю, яка на очах глядачів створює монолог або бесіду, вміє невимушено вести розмову та душевно розкриватися.
Важливою естетичною особливістю телебачення є передача синхронності подій, безпосередній репортаж з місця події, залучення глядача до сучасної течії історії. У художньому репортажі екранний час дорівнює реальному. І тоді телебачення звертається до кінохроніки. Ефект актуальності передачі, присутності глядача повинен зберігатися.
Для телебачення важливим є ефект безумовності зображення. На телеекрані відбивається увесь світ. Телевізор здатний примушувати глядача мислити категоріями народу, людства, аналізувати становище у світі та розкривати його у живих, зорових образах. Розвиваються і все досконаліше починають володіти своєю художньою специфікою жанри телебачення - телевистава, телефільм тощо та його види. Все більшого розвитку набуває авторське телебачення. Телебачення, як і кіно, дуже тісно пов'язане з науково-техніч-ним прогресом (кабельне, супутникове телебачення). Телебачення приховує у собі багато можливостей, загрози та добрі перспективи. Воно може виявитися як троянським конем, так і великим учителем людства.
Література
Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. - М., 1986.
Аронов В.Р. Дизайн и искусство. Сер. "Эстетика". - М., 1984. - № 2.
Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. - М., 1968.
Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. - М., 1962.
Байбурин А.К., Торопков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. - Л., 1990.
Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. -М., 1975.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология: наука и
техника. - М., 1986.
Бахтин М.М. Человек в мире слова. - М., 1995.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1986.
Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. - СПб., 1996.
Безруких М.М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. - М., 1991.
Белый А. Символизм как миропонимание. - М., 1994.
Борев Ю.Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций.- М., 1977.
Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. - Смоленск, 1997.
Брунов Н.И. Барокко в России. - М., 1926.
Быстрицкий Е.К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического
подхода). - К., 1992.
Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. - К., 1991. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. - М., 1966.
Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Деловая риторика: Учебное пособие для вузов. - Ростов-на-Дону, 2000.
Вейдле В.В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и
художественного творчества. - СПб., 1996.
Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. - СПб., 1996.
Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. - М., 1970.
Loading...

 
 

Цікаве