WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

Соціальна природа та функції мистецтва - Реферат

даним явищам. Ці суттєві риси дійсності в образі розкриваються інакше, ніж у логічному понятті. Наука відображає життя, вона відкриває і формує закони. Мистецтво показує не самі закони життя, а ті процеси й явища, які відбуваються в ньому. Якщо художник бажає показати, у чому сутність героїзму, він не постулює поняття "героїзму", обґрунтовуючи його логічними засобами, а знайомить нас з Ахіл-лом або Прометеєм, з їх вчинками, які оцінюються людьми як героїчні. Так створювали своїх героїв і О. Гончар, і Б. Васильєв, і В. Биков та ін. Порівняймо зображення квітів у різних видах мистецтва, наприклад, в поезії, з певним поняттям "квітка" у науковій літературі. У підручниках з ботаніки квітка визначається як орган покритонасінної рослини, у якої є чашечка і віночок з пелюстками, маточка з тичинками. Щодо запаху, то із підручника можна дізнатися, що він притягує комах. З цього визначення не можнавідчути запаху, наприклад троянди, відчути красу квітки. В індивідуальній певності художнього образа зібрано все різноманіття життя, крім того, в ньому є схожість з явищами самого життя. Але індивідуальне у мистецтві та одиничне у житті - поняття однорідні, але не тотожні. Між фактами життя і фактами мистецтва існує якісна різниця.
Кожна подія, кожний факт життя - це завжди складне явище, в якому є закономірне і випадкове, загальне і окреме, зовнішнє і внутрішнє тощо. Ці грані явища важко відокремити, аби розкрити його сутність. Так, щоб пізнати людину, слід дуже багато дізнатися про неї, перебути чимало часу разом з нею, "з'їсти пуд солі". У мистецтві художник виявляє головне, суттєве, відкидаючи випадкове. Тому йому доводиться звертатися до відбору, щоб показати необхідне, внутрішнє, головне. А якщо цього не буде, то читачі (глядачі, слухачі) не зрозуміють головного, суттєвого. Художній образ - це індивідуалізоване узагальнення, яке розкривається в індивідуальному і через індивідуальне, яке подається у конкретно-чуттєвій формі. У мистецтві це узагальнення розкривається в індивідуальному. Майстер говорить не деклараціями, а конкретно-чуттєвими образами. І це зближує мистецтво з формами життя.
У мистецтві кожне зображене обличчя - тип, але разом з тим і певна особа. Типізація - це художнє узагальнення, узагальнення через індивідуальне. Художник повинен показати суттєве, головне у явищах через окреме, часткове. Згадаймо стародавню індійську притчу. Було троє сліпих. Вони ніколи не бачили слона і вирішили з'ясувати, що це за тварина. Один обмацав ногу слона і сказав: "О, я вже знаю, що таке слон. Це великий стовп". Другий обмацав черево слона і сказав: "Ні, слон - це великий дзбан". Третій обмацав хвіст слона і заперечив їм: "Ні, ви обидва не зрозуміли, що таке слон. Слон схожий на корабельний канат". Так вони сперечалися і не зрозуміли, яким був слон, тому що за головне приймали випадкове, несуттєве. Але у художньому творі буває і так, що якась маленька деталь розкриває важливі риси характеру людини, її ставлення до життя. Згадаймо сцену з роману Л. Толстого "Анна Кареніна", коли головний герой, Каренін, прийшов до адвоката з проханням розлучити його зі своєю дружиною. Адвокат добре його зустрів, уважно почав слухати, але потім з'явилася у кімнаті міль, і він одразу забув про Кареніна, його горе, свій обов'язок і став слідкувати за міллю і хвилювався, щоб вона не сіла на килим. У цьому епізоді через часткове показано суттєве явище, коли той, хто повинен дбати про людину згідно зі своєю професією, забуває про це, а дбає тільки про своє особисте, про себе. Якщо художник показує головне, відокремивши його від другорядного, він використовує таку особливість художнього образу, як типізація.
Таким чином, художній образ - це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву.
Художній образ - це єдність об'єктивного та суб'єктивного. Об'єктивне в образі - це все те, що взяте безпосередньо з дійсності, суб'єктивне - те, що привноситься до образу творчою думкою митця. Об'єктивне, що автор бере у дійсності, це і побачене у природі, і якісь сценки з життя, це люди з їх взаємовідносинами та ін. Суб'єктивне у творі - це те, що гадає автор, що він хоче нам розповісти, його думки, оцінки, його бачення світу. Художній образ - не тільки відображення окремих явищ життя, а й своєрідний автопортрет митця. За образом завжди стоїть його творець. Суб'єктивність - показник самобутності та оригінальності художника. Власне, сама особистість митця стає будівельним матеріалом образу. Сьогодні, наприклад, комп'ютер може писати вірші, складати музику, малювати. Але у творах, які пише машина, не відчувається особистісне, суб'єктивне, те, що притаманне тому чи іншому митцю.Отже, мистецтво відтворює світ емоційно-чуттєво, в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями.
Література
Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. - М., 1986.
Аронов В.Р. Дизайн и искусство. Сер. "Эстетика". - М., 1984. - № 2.
Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. - М., 1968.
Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. - М., 1962.
Байбурин А.К., Торопков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. - Л., 1990.
Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. -М., 1975.
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология: наука и
техника. - М., 1986.
Бахтин М.М. Человек в мире слова. - М., 1995.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1986.
Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. - СПб., 1996.
Безруких М.М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. - М., 1991.
Белый А. Символизм как миропонимание. - М., 1994.
Борев Ю.Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций.- М., 1977.
Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. - Смоленск, 1997.
Брунов Н.И. Барокко в России. - М., 1926.
Быстрицкий Е.К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического
подхода). - К., 1992.
Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. - К., 1991. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. - М., 1966.
Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Деловая риторика: Учебное пособие для вузов. - Ростов-на-Дону, 2000.
Вейдле В.В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и
художественного творчества. - СПб., 1996.
Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. - СПб., 1996.
Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. - М., 1970.
Loading...

 
 

Цікаве