WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі - Реферат

Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі - Реферат

реалізму в мистецтві; М.Г. Чернишевського (1828-1889), який піддав критиці тлумачення прекрасного як ідеї у творах послідовника Гегеля Фр. Фішера і сформулював думку, що стала ключовою для розвитку критичного реалізму в російському мистецтві в середині XIX ст.: "Прекрасне є життя в усьому різноманітті своїх проявів"; М.О. Добролюбова (1836-1861), який розвивав принципи народності, ідейності і соціальної спрямованості літератури.
Чернишевський у дисертації "Естетичне відношення мистецтва до дійсності" визначив прекрасне як "життя, яким воно повинне бути за нашими поняттями" (що знову порушує питання про ідеал - "ідеальне" життя. Але тут ідеал трактується вже не як відвернена ідея, а як результат соціального розвитку). Він вважає предметом мистецтва не тільки "прекрасне", але й усе "цікаве" у житті. Естетика Чернишевського - результат критичного переосмислення попередніх естетичних теорій. Він критикував тезу німецької класичної естетики про те, що прекрасне в навколишньому світі недосконале, мінливе у своїй красі, одиничне. Вирішуючи проблеми суб'єкта естетичної оцінки і сприйняття, критеріїв прекрасного, він звернувся до реальних переживань людини, до особливостей її психології і смаку. Щира краса, за Чернишевським, є краса, що зустрічається в житті. Відтворення реальності, проте, не варто розуміти як механічне копіювання в дусі теорії "імітації природи". Центральне завдання художника - осмислити явища життя, розкрити їхній зв'язок і відношення одне до одного, при цьому мистецтво, подібне до науки, але з позицій естетичних повинно дати водночас і пояснення, і оцінку навколишньому, винести свій "вирок". Чернишевський висуває важливі положення про історичну мінливість уявлень про прекрасне, про соціально-культурну обумовленість естетичних уявлень і ідеалів, що існують у різних суспільних груп.
Видатний внесок у розвиток естетичної думки на Україні середини XIX ст. зробив Т.Г. Шевченко (1814-1861). У своїх творах він виступає як виразник селянського естетичного ідеалу.
Д.І. Писарєв (1840-1868) у проповіді утилітарного значення мистецтва дійшов фактично до прямого заперечення мистецтва і скасування самої естетики як науки.
Л.М. Толстой (1828-1910) у трактаті "Що таке мистецтво?" виступив із різкою критикою не тільки естетизму, але і всякого мистецтва, що не орієнтується на безпосередній моральний вплив, вбачаючи головну задачу художньої творчості в морально-релігійному зближенні людей за допомогою емоційного "зараження".
Естетика слов'янофілів, до якої за своїми характерними рисами близька і естетика українофілів, складалася під знаком консервативно зрозумілої ідеї народності і самобутності мистецтва, що витлумачується як збереження і вираження в мистецтві "органічного" національного укладу і характеру, "народного духу" (І. Киреєвський (1806-1856), П. Куліш (1819-1897) та ін.).
Пов'язаний з естетикою слов'янофілів Ап. Григор'єв (1822- 1864) розвивав принципи "органічної" критики мистецтва, що переборює однобічність чисто "утилітарної" і чисто "художньої" критики і розглядає твір мистецтва як "живий організм" і суцільне вираження "життя творців і життя епохи".
З ідеями Ап. Григор'єва в ряді пунктів збігаються естетичні погляди Ф.М. Достоєвського (1821-1881). Характерне для нього акцентування на морально-релігійному значенні краси і мистецтва забарвлене у своєрідні тони естетичної есхатології ("краса врятує світ").
Розвинуті Володимиром Соловйовим (1853-1900) уявлення про мистецтво як про "перетворювання" життя, а також його концепція краси як матеріально втіленого символу абсолюту справили істотний вплив на становлення естетичної
теорії російського символізму, так званої "срібної доби" (О. Блок (1880-1921), А. Бєлий (1880-1934)). Вяч. Іванов (1866- 1949) визначив завдання мистецтва як прямування "від реального до найреальнішого".
Естетика символізму дуже вплинула на естетичні ідеї Л. Українки (1871-1913), М. Коцюбинського (1864-1913), І. Франка (1856-1916).
І.Я. Франко залишив багату художню, науково-теоретичну і літературно-критичну спадщину. Основні категорії естетики, проблема відносності естетичних мірок досліджуються ним у трактаті "З секретів поетичної творчості" (1898-1899). Він привітав появу експериментальної естетики, відмічаючи важливість психологічних досліджень для розуміння сутності творчості. У статті "Література, її задачі і найважливіші риси" (1878) він підкреслює, що література відбиває життя, працю, мову і мислення своєї епохи.
Розгляд естетичної сфери з погляду місця, яке вона займає в цілісності "духовного буття", характерний для філософів релігійно-ідеалістичного напрямку, які трактували антиномії етичного і естетичного, естетичного і релігійного і т. ін. (М. О. Бер-дяєв (1874-1948) та ін.). Особливе місце займає тут П.О. Флоренський (1882-1937). Сфера естетичного, сфера краси в її найвитонченіших, але ще доступних сприйняттю формах, за Флоренським, - це, насамперед, рубіжна сфера між горнім і дольнім світами. З горнього світу ж спускається Премудрість (Софія) як носій Святого Духа, і найбільш повно вона стає осягнутою в Богоматері, а з тваринного світу ж глибоко і послідовно впроваджуються іноки - подвижники, що присвятили себе служінню Красі. Проте подвижництво - важливий, але не єдиний шлях подолання межі між дольнім і горнім знизу, сходження до Краси. У якості таких Флоренський указує ще на деякі форми церковного мистецтва і церковний культ. Краса - центральна категорія естетики Флоренського, але і тут він має на увазі красу християнського ідеалу і християнських святинь. З позицій православного світогляду Флоренський критикував усю сучасну йому західну культуру, звинувачуючи її в зраді християнському ідеалу. У цілому естетика Флоренського поєднана з теоретичним обгрунтуванням релігійного світогляду в його православному варіанті. Основні твори Флоренського з проблем естетики: "Храмове дійство як синтез мистецтв" (1922), "Обернена перспектива" (вид. у 1967 р.), "Закон ілюзій" (вид. у 1971 р.), "Емпірея й емпірія" (вид. у 1986 р.).
Своєрідним естетизмом, спорідненим у ряді рис із Ф. Ніцше, перейняті твори К. Леонтьєва (1831-1891) і В. Розанова (1856-1919), що передбачили деякі мотиви пізнішої естетики XX ст. - фрейдизму й інтуїтивізму (В. Розанов), критики масового мистецтва і нівелювання культури (К. Леонтьєв).
Вплив позитивізму в Росії в другій половині XIX ст. простежується у розчиненні естетики в історії культури і "поетиці" у О. Веселовського. Теорія художнього образу, що засновується на філософії мови, розвивається у творах О.М. Веселовського (1838- 1906), О.О. Потебні (1835-1891) і його учнів (О.В. Запорожця (1905-1981), П.І.Зінченка (1903-1969) та інших представників так званої Харківської психологічної школи). У 1910- 1920-х роках складається "формальна школа" у літературознавстві, яка вивчає конструкцію художньої форми і чинники, що її складають (представники ОПОЯЗа - Ю.М. Тинянов (1894- 1943), Б.М. Ейхенбаум (1866-1959), В.М. Жирмунський (1891- 1971), В.Б. Шкловський (1893-1984); наприкінці XX ст. - Ю.М. Лотман (1922-1993).
"Формальна школа" внесла великий вклад у розвиток структурно-семіотичної естетики, на Заході вона
Loading...

 
 

Цікаве