WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі - Реферат

Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі - Реферат

пориву. Багато художніх творів Ломоносова є за своєю суттю соціально-філософською публіцистикою. Естетика художньої творчості у Ломоносова пов'язана з естетикою буття і пізнання. Його естетичне і творче кредо викладено у вірші "Розмова з Анакреоном". Російський класицизм, як і західний, поданий практично у всіх сферах художньої творчості. Він тісно пов'язаний із просвітительською ідеологією. Для нього властиві: високий громадянсько-патріотичний пафос, висування на перший план античних сюжетів, інтерес до національної історії.
У духовному житті України XVIII ст. важливу роль відігравав випускник Києво-Могилянської академії Георгій Щербицький. Він викладав у академії філософію, поетику, риторику, був автором відомої в ті часи п'єси "Трагікомедія, нарицаєт Фотій, тобто про відступ західної церкви від східної". У ній Г. Щербицький намагався пристосувати міфологічні мотиви до розкриття сучасних йому проблем, зокрема виявлення конфлікту між католицизмом і православ'ям. Цей прийом був широко розповсюдженим у культурній практиці Західної Європи XVIII ст., але на терені України використовувався вперше.
Найбільш повне вираження розвиток естетичної думки на Україні в XVIII ст. знайшов у творчості видатного філософа, просвітителя, гуманіста і демократа Г.С. Сковороди (1722-1794). Філософські і естетичні погляди Сковороди суперечливі. Стоячи в цілому на об'єктивно-ідеалістичних позиціях, він висунув матеріалістичну тезу про вічність і нестворенність матерії. Розуміння ним Бога носило пантеїстичний характер. Матеріалістичні тенденції проявилися в теорії пізнання Сковороди. Його ідея самопізнання грунтувалася на уявленні про людину як про частину природи, що підпорядковується загальним законам світобудови. Естетичні і художні погляди - невід'ємний компонент "осердеченої" моральної філософії Г.С. Сковороди. На противагу пла-тонівській доктрині про споконвічний розлад між філософією і поезією Сковорода висуває ідею їхньої продуктивної взаємодії і спорідненості: філософію і мистецтво зближує зацікавленість у розумінні таємниць людського духу, моральному самовідновленні особистості, спрямованість у майбутнє. Найважливіше завдання "пророчих муз" - передбачати майбутнє. Настанова на сполученість філософії і мистецтва дозволяє Сковороді затвердити синтетичний метод дослідження істини і краси. У своїй художній творчості він відстоює єдність краси і добра, готує підгрунтя для розвитку реалізму в українській літературі. У естетиці Г. Сковороди важливу роль відіграє органічний зв'язок з етикою. Філософ віддає перевагу почуттю моралі. Поняття "серце", "сердечність" він звільняє від фізіологічного навантаження. Сердечність стає синонімом людяності, доброти, взаєморозуміння. На цій підставі розробляє Сковорода естетичну категорію гармонії. Найвагомішими в естетичній спадщині філософа є "Сад божественных песней" (1753-1785), "Наркісс" (1769-1771) і "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни" (1773). § 3. Розвиток естетичної теорії в Росії і Україні в XIX-XX ст.
На початку XIX ст. російська естетична думка знаходилася під впливом німецької класичної і романтичної естетики. Ідеї Шеллінга та Гегеля розвиває перший російський систематичний твір з естетики - "Досвід науки витонченого" О. Галича (1783-1848), виданий у Санкт-Петербурзі у 1825 р. Характерною рисою російської і української естетики XIX ст. є критика естетизму, прагнення перебороти чисто "естетичний" або умоспоглядальний підхід до художньої творчості, розглядати естетичні питання в їхньому органічному зв'язку з моральною і соціальною проблематикою. З критикою спекулятивних естетичних систем Канта і Шеллінга виступили в першій половині XIX ст. на Україні В.Н. Ка-разін (1773-1842), І.О. Рижський (1759-1811), П.Д. Лодій (1764- 1829), Т.Ф. Осиповський (1765-1832), П.М. Любовський (рр. народж. і см. невідомі), М.О. Максимович (1804-1873), О.І. Стойнович (1773-1832), О.О. Козлов (1831-1901), О.І. Ход-нєв (1818-1883), П.М. Шумлянський (1752-1821) та ін.
П.Д. Лодій (1764-1829) розвинув у своїй спадщині введені Сковородою поняття "серце", "сердечність", "осердеченість". Він обгрунтував ідею "научування серця", яка згодом стала провідною в контексті українського романтизму. Він також розробляв поняття "досконале" - одне з центральних для естетики класицизму - щодо визначення категорії прекрасного і конкретних форм її втілення у визначеннях краси. Досконалість, вважав Лодій, є узгодженність речі в єдиному, тобто в меті. Для досягнення мети "у сущому усе узгоджується", і це й є "початок досконалості". У свою чергу, краса - це, за Лодієм, "досконалість переживання пізнавального", тобто поняття, визначення якого можливе саме через "сердечність", через почуття і силу його переживання людиною. Так само і потворність визначалася філософом як "недосконалість почуттів при сприйманні пізнавального".
Важливим кроком у розвитку української естетичної думки були праці М.О. Максимовича (1804-1873), який першим в українській науці обгрунтував поняття "народність". У підгрун-тя його визначення вчений поклав "усну словесність" народу, що пов'язувало його погляди з ідеями народницького руху серед російської інтелігенції середини XIX ст. Максимович був прихильником ідей народної освіти, культури, просвітництва. Разом з тим, народ має власну свідомість, яка втілюється в народну, зокрема історичну, поезію, і насамперед її демонструє "Слово про Ігорів похід". Увага до фольклористики згодом привернула вченого до вивчення народно-поетичної літературної творчості, яка разом з писемною літературою стала розглядатися як складова української культури і мистецтва.
У 1830-1850-і роки значного розвитку набула харківська філософська школа, яка зосередилася навколо заснованого В.Н. Каразіним (1773-1842) Харківського імператорського університету. Він був урочисто відкритий у 1805 р. і був другим після Московського університетом в Росії. У науковій збірці університету "Брошурки" у 1831 р. друкувалися статті І. Кронеберга (1788-1838). Послідовник Ф. Шеллінга, він відстоював точку зору на естетику як самостійну філософську науку, предметом якої стають усі прояви витонченого в навколишньому світі. Тому актуальним є питання про межі прекрасного, його вияви в природі, суспільстві, людській душі тощо.
У праці А. Метлинського "Погляд на історичний розвиток теорії прози і поезії" (1850) дискутується питання про роль і місце релігійного світогляду в мистецтві. Центральною проблемою цієї дискусії було співвідношення понять "істина", "добро" і "краса". Мистецтво, за думкою Метлинського, не в змозі розкрити смисл і зміст цієї тріади повністю без тісного зв'язку з філософією і релігією. Саме такий зв'язок історично склався в християнську добу, коли мистецтво примирювало природу і дух, свободу і необхідність, кінцеве і безмежне. Мистецтвознавча орієнтація концепційМет-линського органічно поєднувалася з загальними тенденціями в розвитку вітчизняної естетичної думки в середині XIX ст.
У 40-і роки XIX ст. критичний підхід до естетичної думки спостерігається, насамперед, в ідеях революційних демократів - В.Г. Бєлінського (1811-1848), що освоював гегелівську естетику під знаком напрацьовування теорії
Loading...

 
 

Цікаве