WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі. Доба середньовіччя. Епоха Відродження - Реферат

Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі. Доба середньовіччя. Епоха Відродження - Реферат

задачі. Так, наприклад, Леонардо да Вінчі розробляє складну систему правил і законів, якою повинен користуватися художник при створенні картин.
Головним видом мистецтва для Леонардо даВінчі (1452- 1519) був саме живопис, що він вважав одним із засобів пізнання дійсності. Перевагу живопису перед іншими мистецтвами Леонардо виводив із тієї ролі, яку відіграє в пізнанні зір. Краса для Леонардо да Вінчі - у першу чергу зорова краса: колір, форма, композиція, співвідношення частин. Друга причина, в силу якої живопис є головним видом мистецтва, полягає в тому, що на відміну від літератури живопис не потребує перекладу на іншу мову, і будь-який іноземець може зрозуміти його сутність. Мова живопису більш масова, більш міжнародна, ніж мова літератури. Хоча в судженнях Леонардо да Вінчі є відома абсолютизація ролі живопису, їх варто розглядати як історично обумовлені й такі, що відповідають тому дійсно головному значенню, якого в епоху Ренесансу набув живопис. Художник, на думку Леонардо, втілює у вигляді пропорцій закономірності природи, і в такий спосіб відбиває якість предметів і явищ, тобто "красу природи". Краса існує в природі, і художник повинний добути її відтіля. Естетична доктрина Відродження перейнята життєстверджу-ючими, оптимістичними, позитивними мотивами. Не випадково в центрі уваги гуманістів стоїть проблема прекрасного. Краса, гармонія, пропорційність, добірність - ось на чому зосереджений їхній дослідницький пафос, тому що в людині, на їхню думку, закладене невигубне прагнення до споглядання краси.
На думку Леона Батісти Альберті (1404-1472), судити про красу дозволяє "яке уроджене душам знання". Альберті тому утрудняється дати визначення краси, вважаючи, що її ми "краще зрозуміємо почуттями", ніж висловимо. Наслідуючи античні традиції, він шукає об'єктивні основи прекрасного. Краса зовсім не є щось потойбічне, вона не відбиток божества, а якість речей, що чуттєво сприймається, "щось властиве і природжене тілу, розлите по всьому тілу в тій мірі, у якій воно прекрасне". Але, незважаючи на заяву, що красу легше відчути, ніж висловити, Альберті все ж прагне дати визначення прекрасного. "Красота, - пише він, - є певна згода і співзвуччя частин у тому, частинами чого вони є". Краса корениться в природі самих речей. Тому задача художників у імітації природи - "кращого майстра форм". Світ за своєю глибокою сутністю прекрасний, і краса лежить у його основі. Мистецтво повинно відкрити об'єктивні закони краси і керуватися ними. Говорячи про архітектуру, Альберті заявляє, що будинок "є нібито жива істота, створюючи яку варто наслідувати природу".
Відповідно до концепції об'єктивності прекрасного й об'єктивності законів мистецтва вирішується гуманістами питання про відношення мистецтва до дійсності. Головна теза, яку відстоює естетика Відродження, - це положення про те, що мистецтво є відображенням дійсності. Закохані в красу реального світу, гуманісти потребують насамперед відтворення в мистецтві природи і людини як найдосконалішого витвору природи згідно з законами візуального сприйняття. У зв'язку з таким розумінням сутності художньої творчості гуманісти особливо наполегливо підкреслюють пізнавальне значення мистецтва.
Відмінність живопису від науки, за Леонардо, полягає в тому, що живопис відтворює видимий світ: колір і фігури всіх предметів, у той час, як наука проникає "усередину тіл", ігноруючи "якість форм" і зосередившись, як це робить, наприклад, геометрія, лише на кількісній характеристиці речей. Тому від ученого зникає краса витвору природи. У цьому полягає виправдання і необхідність мистецтва. Абсолютизація ролі одних видів мистецтва за рахунок приниження можливостей інших була дуже характерна для епохи Відродження. На перший план висувалися образотворчі мистецтва, що своєю близькою до реальності конкретно-чуттєвою формою могли найбільш гостро протистояти аскетизму і схоластиці середньовічної ідеології.
Естетика епохи Відродження не бачила відносного характеру переваг одного виду мистецтва над іншими, як і специфіки естетичних і етичних понять і їхньої відмінності. Прекрасне ототожнюється з моральним і справедливим. Зовнішню красу вважають атрибутом чесноти. Друг Леонардо да Вінчі Лука Памоліо висуває в якості норми краси гармонійну пропорцію "золотого перетину". Зовнішні форми об'єкта оголошуються основою краси, а в якості зразка краси береться людина, її тіло.
Томмазо Кампанелла (1568-1639), автор книги "Місто Сонця", у своїх естетичних висловленнях підкреслює, що прекрасне є символом, знаком добра, а неподобство - люті. Він вносить елемент релятивізму й у естетичні судження. Кампанелла відзначає: "Немає нічого, що одночасно не було б прекрасним і потворним". Він заперечує зв'язок видимої краси і виховної функції мистецтва, але підкреслює, що саме поезія дає приклади, які спонукають душу до добра. Підкреслюючи пізнавальне значення мистецтва, естетика Відродження приділяє велику увагу зовнішній правдоподібності при відображенні дійсності, оскільки реальний світ, реабілітований гуманістами з великим пафосом, гідний адекватного і точного відтворення. У цьому плані цілком зрозумілий їхній інтерес до технічних проблем мистецтва, і насамперед живопису. Лінійна і повітряна перспектива, світлотінь, локальний і тональний колорит, пропорція - усі ці питання обговорюються з великою цікавістю. І потрібно віддати належне гуманістам: тут вони досягли таких успіхів, які важко переоцінити. Великого значення гуманісти надають заняттям анатомією, математикою, взагалі вивченню натури. Вчення про пропорції, перспективу й анатомічну будову живого організму стає центром уваги теоретиків і практиків мистецтва. Це звертання до науки далеко не випадкове: саме мистецтво, і особливо живопис, безпосередньо включається ними в сферу пізнавальної діяльності людини. Краса, з погляду гуманістів, пов'язана з правдивим зображенням форм дійсності. Закони прекрасного вони намагаються пояснити через чуттєво відчутні форми: що пропорційне, те красиве. Вимагаючи точності у відтворенні реального світу, гуманісти, проте, дуже далекі від прагнень натуралістично копіювати предмети і явища дійсності. Вірність природі для них не означає сліпу імітацію. Краса розлита в окремих предметах, і твір мистецтва повинен зібрати її в одне ціле, не порушуючи, однак, вірності природі. Таку думку висловлює німецький художник Альбрехт Дюрер (1471-1528): "Неможливо, щоб ти зміг змалювати прекрасну фігуру з однієї людини. Тому що немає на землі такої гарної людини, яка не могла б бути ще кращою". Тут виявляється особливість реалістичної концепції Ренесансу. Якої б високої думки не були гуманісти про людину і природу, вони все ж не схильні першу натуру, що попалася, проголошувати каноном досконалості: інтерес до неповторної своєрідності особистості поєднується у художників Ренесансу з прагненням відкинути відхилення в той або інший бік і взяти за норму "середню міру". Це означає орієнтацію на загальне, типове, ідеальне.

 
 

Цікаве

Загрузка...