WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі. Доба середньовіччя. Епоха Відродження - Реферат

Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі. Доба середньовіччя. Епоха Відродження - Реферат


Реферат на тему
Генеза естетичної думки у західноєвропейській культурі. Доба середньовіччя. Епоха Відродження.
План
1. Доба середньовіччя.
2. Епоха Відродження.
Література
1. Доба середньовіччя.
Традиції античної естетики після розпаду античного світу продовжували розвиватися у Візантії. Візантія як держава виникла в IV ст. і перестала існувати в середині XV ст. Феодалізація Візантії супроводжувалася повсюдним утвердженням християнства, що формувало і відповідну культуру. Її релігійний характер мав величезне значення для подальшої долі європейської культурної традиції. Християнство не "придумало" свої ідеали, а почерпнуло їх із соціальної дійсності й освятило ім'ям Бога. Початкове християнство висуває нові духовні ідеали й основні принципи моральності - рівність і братерство усіх людей, любов до ближнього як відбиток божественної любові до людини, заради порятунку якої Христос приніс себе в жертву. Християнство висунуло вчення про те, що умовою порятунку і знаходження благодаті є не зовнішнє, а внутрішнє діяння. У відношенні до античної культури один з філософських напрямків цього часу відбивав позицію повного неприйняття культури "доби цієї" визначною частиною ідеологів початкового християнства. Для найяскравіших представників цього напрямку - Татіана, Тертулліана, папи Григорія I та ін. антична культура - це "утвір диявола", гідний лише того, щоб його викривати як згубну помилку.
З самого початку цій традиції християнської культури протистоїть Юстин, за яким слідують Климент Александрійський, Ориген, Боецій. Це були діячі того раннєхристиянського періоду культури, коли почалося активне формування основних ідей і принципів власне візантійської естетики (І-Ш ст. н. е.). Розвиток цих ідей знайшов відображення у видатному пам'ятнику філософської думки раннього середньовіччя - Ареопагитиках. Ареопагитиками називають зазвичай чотири твори: "Про божественні імена", "Таємниче богослов'я", "Про небесну ієрархію", "Про церковну ієрархію", що були подані на Константинопольському соборі 532 р. нібито як твори св. Дионісія - напівміфічного діяча раннього християнства, сподвижника апостола Павла. (У естетичній літературі його частіше називають Псевдо-Дионісієм Ареопагитом.) Ці твори були канонізовані і зробили значний вплив на всю середньовічну філософію. Концепція прекрасного, що розвивається в Ареопагитиках, містить у собі такі елементи: ідею про еманацію краси, вчення про світло, вчення про любов. Ці елементи були запозичені з античної естетики. У цьому творі досягнуто поєднання онтології, гносеології й естетики; естетика подається як вчення про божественну красу і розуміння Бога. На перший план в естетиці виступає проблема образу. Образ розумівся піздньоантичною естетикою як носій особливого, недискурсивного
знання. При цьому на перше місце виступав його емоційно-естетичний бік, його функції імітації, вираження і позначення об'єкта.
Климент Александрійський першим із християнських письменників зробив вчення про образ головним пунктом своєї світоглядної системи. Образ починає грати в нього роль структурного принципу, що гарантує цілісність усієї системи. Бог - вихідний пункт образної ієрархії, першообраз для наступних відображень. Його першою репрезентацією, максимально ізоморфним, схожим до нього практично в усьому, є Логос. Це ще невидимий образ, що чуттєво не сприймається. Цим образом (із волі самого Логосу) виступає розум (або душа) людини. Сама людина стає тільки третьою репрезентацією Бога. Це матеріалізований, візуально і тактильно відчутний образ, який дещо відображає першообраз. І зовсім далеко відстоїть від істини четвертий щабель образів - витвори образотворчого мистецтва, зокрема статуї, зображення людей або антропоморфних богів.
У період іконоборства (726-843) проблема образа обговорювалася в якості найважливішої проблеми духовної культури. Супротивники ікон спиралися в основному на біблійні ідеї про те, що Бог є дух і його ніхто не бачив, і на вказівку "не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі і що на землі насподі, і що у водах нижче землі" (Втор. 5, 8). Іконоборці відхиляли насамперед антропоморфне зображення Христа. Серед захисників зображень був відомий візантійський богослов, філософ, поет Іоанн Дамаскін (700-750). Ним була написана перша в той період розгорнута апологія релігійних зображень, що містила докладну теорію образа. У своїх "Трьох захисних словах проти отвергаючих святі ікони" Іоанн Дамаскін доводить, що ікона як образ є відтворенням божественного архетипу. Тому, коли люди вклоняються іконі, вони чинять вкло-ніння не матеріалу, з якого виготовлена ікона, тим самим - не ідолу, на що вказували іконоборці, а тому, хто зображений, тому що честь, яка віддається образу, переходить до першообраза. Іоанн Дамаскін розрізняє шість видів образів.
Перший вид - образи природні, тобто такі, що виникли "за природою", таким, зокрема, є син стосовно свого батька. Першим "природним" уявою невидимого Бога є його Син.
Другий вид - це задум усього універсума в Бозі, тобто ідеальний прообраз усього світу в його історичному розвитку. Ця думка про світ називається приреченням.
До третього виду Іоанн відносить образ, створений Богом "за подібністю", тобто людину.
Четвертий вид - це символічні й алегоричні образи.
П'ятим видом є знакові образи.
Шостий вид образів - зображення. Цей вид насамперед складається з миметичних зображень, проти яких виступала партія іконоборців.
Візантійська естетика по-новому створює систему естетичних категорій, відмінну від античної. Вона менше приділяє увагу таким категоріям, як гармонія, міра, що лежать в основі античної естетики. Набагато більшу популярність мала категорія піднесеного - "велич душі". Ця категорія найбільшою мірою відповідала психологізму візантійської культури. Категорія піднесеного стала перехідною від естетичних понять античності до понять середньовіччя.
Західна гілка християнства - римсько-католицька церква - вирішувала ту ж задачу засвоєння античної культурної спадщини. Рішення цієї задачі випало на долю так званих батьків і вчителів західної церкви, що прийшли на зміну апологетам перших сторіч християнства. Першість серед них належить Августину (Аврелію Августи-нові Блаженному) (354-430). Про життя цього визначного "батька церкви" ми дізнаємося з автобіографічної "Сповіді", у якій він розповідає не тільки про своі філософсько-релігійні, але і про естетичні шукання. Августин розрізнює прекрасне і відповідне як базові категорії естетики. У розумінні Августина прекрасне цінне само по собі, у відповідному ж присутні моменти користі, доцільності. Прекрасне, вважає Августин, є належним само по собі, відповідне - лише стосовно чого-небудь. Прекрасному протистоїть "ганебне і потворне", тоді як протилежністю відповідного є "недбале". Таким чином, Августин відокремлює від прекрасного моменти користі, доцільності, що складають поняття
Loading...

 
 

Цікаве