WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат

Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат


Реферат на тему:
Свобода і детермінізм у мистецтві
Зважаючи на особливості мистецтва, як важливою форми суспільного буття, можемо зазначити наступне. З одного боку, мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності всьому людству від вузько-корисливих цілей, з іншого - воно не може зректися того земного коріння, з якого виростає, не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсякдення.
Саме по собі розуміння свободи у мистецтві потребує диференційованого підходу, до того ж, не за мірою її вияву, бо свобода або є або її нема, а за змістовним з'ясуванням того, що мається на увазі. В конкретності повинна вбачатися і широка загальність, і сутнісна сторона. Так, першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає художнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне з самого свого народження, тому що воно вступило в змагання і суперництво зі спонтанністю самопородження явищ і предметів. З моменту його появи утворилося два світи буття - суворо детермінований у своїй еволюційній космічній логіці і той, який може позмагатися у вільному протистоянні як ідеалізована довершеність гармонії форм і смислів.
Наступна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання моделювати імовірні і водночас неймовірні ситуації з тим, аби загострити проблему, висвітлити в найяскравіших ракурсах характери. Лише воно, мистецтво, здатне переносити події в часі, повертатися до них у вигляді присутності і відтворення логіки взаємозалежних явищ. Все, що пов'язане з гіперболою, метафорами, згущенням фарб, "польотами уві сні і наяву", для мистецтва доступне. Можна бути королем, принцесою, можна жити в потойбічному світі, бути навіть якоюсь тінню вічності - мистецтво ні в чому не обмежує себе, вторгаючись у найпотаємніші сфери. Воно вільне.
При всій очевидній полярності понять свобода і детермінізм, різкій відмінності властивостей, відображених ними, ми не повинні розглядати їх з точки зору взаємовиключення, абсолюту протистояння чи антагонізму. Адже у кожному з них є ті грані і особливості, які становлять внутрішній, в самому собі сущий антиномізм мистецького явища. Свобода в мистецтві не абсолютна, а лише відносна. До того ж в ній присутні зумовленості і детермінанти необхідності.
Слід чітко розрізняти свободу уявну, ілюзорну і свободу духу в самому собі. Свобода у вільному власному виборі є справжньою навіть за умов, що вона продиктована обставинами. Ця категорія розглядається здебільшого етичною наукою. І цілком виправдано, бо коли ми говоримо про свободу в творчості митця, то і тут вона набуває моральних критеріїв, хоч включає всю складну психологічну гаму суто естетичного порядку - як, наприклад, натхнення, прозорливість світлого розуму, осяяння в усвідомленні чистоти творчих помислів, вільних від дріб'язковості і минущого. Герої грецької міфології, епосу різних часів - вільні і волелюбні боги, люди, особистості, що не піддаються покорі, несуть в собі одержимість бути вільними в думках і діях, у досягненні мети, звершенні визначеного долею. "Єдино доступна моєму пізнанню свобода - свобода розуму і дії",- писав Альберт Камю у відомому ессе "Міф про Сізіфа". В тій же праці, розглядаючи в екзистенціальному дусі проблему свободи і залежності, автор нагадує про те, що античні раби не належали собі, "Їм була знайома свобода, яка полягала у відсутності почуття відповідальності". Рабська свобода, що звільняє від будь-якого втручання в хід подій, є цілковитою залежністю, детермінізмом у його первинному розумінні втрати суб'єктивності. Свобода не може бути пасивною. Вона - у дії духу, вибору і вчинку. В основі вільного вибору лежить колізія усіх світових драм і трагедій, побачених як джерело морального катарсису ще з часів Есхіла.
Як уже зазначалося, творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець вільний відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виражаючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець належить усьому світові, а не корпоративним інтересам, так само, як і світ належить йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право самовиявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло і дух, його єство, а тому будь-які перешкоди, обмеження, стискання простору духу спричиняють біль, що також може вилитись у трагічну мелодію. Над залежністю панує окрилення силою власного духу, внаслідок чого виникає та парадоксальна ситуація, яку можна продемонструвати прикладом створення Томмазо Кампанеллою у в'язниці його волелюбного "Міста Сонця". Отже, багато чого належить не свободі тіла і фізичній свободі митця, а його внутрішнього спротиву нав'язуваної йому рабської покори З неї і викреслювався вогонь, що освітлював та зігрівав стражденних.
Романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і водночас свободу самого творця, цікаво висловив у передмові до поетичної збірки "Східні мотиви" Віктор Гюго. Хоча пафос тих суджень спрямований проти некомпетентності критики, однак думки письменника щодо свободи простору в усіх напрямах діяльності поета мають узагальнюючий характер. З властивою естетиці романтизму розкутістю суджень, з осудом будь-яких обмежень дій у власному виборі художника сформулював В. Гюго програму того, як має почуватися митець, не підвладний ніяким силам. Ні автор, мовляв, не належить до тих, хто визнає за критикою право допитувати поета щодо його фантазії та вимагати від нього відповіді, чого це він обрав такий, а не інший сюжет, розтер саме такі, а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить до мистецтва, розмірковує В. Гюго, все має право громадянства у поезії. Мистецтву нічого робити з шорами і кайданами, "воно мовить: іди! - й пропускає вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. Простір і час належать поетові. Хай же поет прямує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон". "Поет вільний" - це максима В. Гюго.
З приводу сказаного додамо, що тут проглядається гіперболізм полемічного характеру. Мистецтво потратило багато сил на власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особливо вирізняється в цьому відношенні, хоч тут можна говорити в основному про показовість, а не про виняток. Мистецтво боролося проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. Релігійні заборони супроводжують усю його історію, на прикладі двох світових релігій - мусульманської і християнської - ми бачимо постійну сувору регламентацію, заборону аж до інквізицій. В той же час у середньовічній сміховій культурі присутня стихія верховенства світського, земного над ригоризмом і забороною. В кожну наступну епоху мали місце елементи свободи, присутності творчого "Я" в мистецтві.
Свобода мистецтва і свобода художньої творчості співвідносяться якзагальна тенденція (закон) і її конкретний вияв. У певному розумінні свобода художньої творчості митця має відносний характер, тому що вона залежить від багатьох чинників, включаючи примусове позбавлення волі, матеріальну скруту, нерозуміння середовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ж ігнорування таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в неможливості переступити моральну межу почуття обов'язку. Є також просто несвобода, доведена до крайнощів казарменого тиску. Та річ у тому, що ця несвобода незмінно наштовхується на супротив, відчайдушне відстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною вигнання. І саме тут проявляє себе той незрівнянний ні з чим феномен свободи духу, той високий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.
Митець вільний і незалежний духовно. Якщо ж він раб, переслідуваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, духовне вбивство митця Але ж свобода духу породжує патетику, яка залишається незбагненною, викликає острах. Аж до того часу, поки митець не змирився у своєму компромісі в двоборстві зі злом, ворожим йому середовищем, поки не зруйнував у своєму серці віру. Є крилатий вислів Сьорена Кьєркегора про те, що зторгнений з вуст поета крик співзвучний з самою ж піснею. Згадаймо епічного Менджуна: чим більше випробувань він зазнав у своєму відчаї повернути своє право на кохання, тим мелодійнішою і дивовижнішою була його пісня. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого фактора, пов'язаного з тим, що талант художника, зазнаючи тортур і мук. стає прикладом найгостріших суперечностей між свободою і посяганням на неї. Поезія говорить не від імені страждання, а від імені невгасної свободи в ньому. Мистецтво вільне у своєму незламному протистоянні рабській залежності.
Література:
1. Белая Г.А. Дон-Кихоты 20-х годов. - М., 1989.
2. Борев Ю.Б. Художественные эпохи и направления в искусстве прошлого // Эстетика. - М., 1988.
3. Гачев Г. Жизнь художественного сознания. - М., 1972.
4. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т.2. Развитие идеала и особенные формы прекрасного в искусстве. - М., 1969.
5. Історія української літератури XX ст. Розділи: Художній процес: 20-30-ті роки; Літературознавство і критика: 1917-1940. - К.,1994.
6. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища школа, 1997, 2000.
Loading...

 
 

Цікаве