WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки - Реферат

Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки - Реферат

виробляють об'єктивні основи для самої можливості оцінки художніх творів, кожен з яких оригінальний і неповторний.
Саме тому критика й естетика, критика і мистецтвознавство перебувають у тісному взаємозв'язку. Естетика і мистецтвознавство, з одного боку, розвиваються під впливом критики, з іншого - критика мусить спиратися на виявлені та закріплені в теорії загальні закономірності розвитку і соціального буття мистецтва, які і роблять можливою критику, дозволяють їй "сперечатися про смаки", претендувати на об'єктивність і загальну значимість.
Різниця у висхідних методологічних поглядах на природу мистецтва, його соціальні функції породжує розмаїтість принципів критики, а отже, нерідко веде до появи прямо протилежних оцінок одних і тих самих творів. Звичайно, за цим стоять, як правило, різні світоглядні установки. Таким чином, успіх критики визначається усім комплексом наук, які вивчають, з одного боку, мистецтво і художній процес, з іншого - суспільне життя.
Серед критиків, мистецтвознавців, а подекуди і серед естетиків визнання набула точка зору на літературно-художню критику як літературний жанр, тобто самостійне художнє явище, яке володіє силою естетичного, чуттєво-емоційного впливу на людину. І справді, діяльність критика - це професійне вміння словесно інтерпретувати специфічну художню образність, скажімо музики, живопису, танцю, тощо. Саме в цьому й полягає властиве критиці творче начало, яке нерідко абсолютизується, даючи критиці право належати до мистецтва. Читацько-глядацький загал звертається до критичної роботи, і твір мистецтва сприймається вже опосередковано, крізь призму професійного художнього бачення, до того ж у вербалізованій формі. Критик, як правило, привносить у своє "прочитання" твору чимало історично важливих і особливо для нього значимих нюансів, про які художник нерідко і не підозрював. Саме тому критичне "прочитання" того чи іншого художнього твору далеко не завжди збігається з науковим його вивченням. Це протиріччя криється в самій природі мистецтва, оскільки художній образ з своєму самостійному існуванні значно багатший, ніж усяка спроба передати його за допомогою мови.
5.Мистецтво як засіб спілкування.
Життя окремої людини певною мірою обмежене кордонами реальних можливостей спілкування, потенціалом тієї соціальної сфери, в якій вона живе і діс. Мистецтво надає можливість особі компенсувати брак реальних форм спілкування. Сама специфіка мистецтва здатна по-перше, відтворювати світ у конкретних, індивідуалізованих чуттєвих образах, по-друге, вона несе на собі відбиток індивідуальності творця. Відповідно і процес сприйняття художнього твору надає можливість спілкування як з його героями, так і з самим автором. Таке спілкування глибоко індивідуалізоване, оскільки опосередковується особистим, індивідуальним досвідом людини. Саме тому можливе різне розуміння одного й того ж твору різними людьми в різні відрізки життя особи, в різні історичні періоди та у різних культурних ситуаціях.
Художнє спілкування неможливе без фантазії і уяви, воно обов'язково передбачає реальне чуттєве переживання. Тим самим мистецтво надзвичайно розширює сферу спілкування, вводячи в нього елементи свободи (незалежності від реальних обставин життя і повсякденних потреб) та універсальності (подолання обмеженості в часі і просторі) . Хоч воно і не вимагає ототожнення творів з дійсністю, однак реальна сила їхнього впливу така, що, скажімо, діти досить довго не розуміють умовності художнього світу. їх реакція на художню ситуацію часто буває безпосередньою, тобто не опосередкованою розумінням умовності художньої дії. Це особливо відчувається в театрі, коли діти беруть найактивнішу участь в театральній дії. Дитячий театр свідомо використовує цю особливість юних глядачів, аби утримати увагу дітей і виробити в них потребу в художньому спілкуванні.
Слід відзначити, що в ньому криється не тільки особливість дитячого сприймання, а й специфіка театру як виду мистецтва. З точки зору можливостей різних видів мистецтва, то для художнього спілкування вони не рівнозначні, хоч і взаємно доповнюють один одного. Театр як вид мистецтва виріс з реальних форм масового спілкування - демократичної системи правління та загальнонародних свят Стародавньої Греції. Глядача як реального співучасника дії і спілкування відділяє в театрі досить умовна перешкода - узвишшя сцени, тобто дія відбувається перед очима безпосередньо, що і забезпечує максимальну співучасть в ній.
Поряд з театром література і кінематограф є такими видами мистецтва, які найширше і найповніше відтворюють складність і розмаїття суспільних зв'язків особистості, дають змогу їй соціально адаптуватися. Тут спілкування здійснюється насамперед з ідеями художніх творів, з тим соціальним простором і часом, в яких відбувається дія, проходить примірювання соціальних ролей і їх способу життя кожним читачем і глядачем. Дещо іншою є форма спілкування при читанні поезії і слуханні музичних творів - тут відбувається обмін багатством відчуттів, різноманітністю емоцій, станів, переживань.
Завдяки художньому спілкуванню коло пошуку духовно близьких людей безмежно розширюється. Кожен з нас має улюблених героїв і їхніх творців - письменників, композиторів, художників. Спілкування з твором нерідко здатневідіграти в житті людини більш вагому роль, ніж спілкування з реальними людьми. Цікаво, що потреба в спілкуванні з літературними героями покликала до життя зовсім особливу форму суспільного визнання - встановлення пам'ятків літературним героям.
Мистецтво відтворює всю систему соціального спілкування, починаючи з реально-практичної взаємодії і закінчуючи інтимно-особистим спілкуванням. Особлива роль художнього полягає в тому, що саме в ньому особистість реалізовує свою можливість і здобуває досвід універсального, вільного, індивідуалізованого спілкування. Формування такої особистості збігається з намірами і цілями розвитку сучасного суспільства.
Індивідуально-особове прилучення до культурної спадщини свого народу забезпечує особистості національно-культурну визначеність, включення в національну спільноту. Так здійснюється єдність етносу і спадкоємність поколінь всередині нього. Водночас доступність і всезагальність мови мистецтва руйнує національні, соціальні, часові кордони між людьми. В спілкуванні через мистецтво немає потреби в перекладі, посередникові, бо мова його зрозуміла всім. Вона винятково багата - в ній закодовано набагато більше змісту, смислу, оцінок, почуттів, ніж в інших формах спілкування. Ось чому мистецтво першим руйнує упередженість одного народу до іншого.
Художнє спілкування як переживання веде до закріплення в структурі людської особистості здатності до розуміння і співчуття; спонукає людину до співучасті в житті інших людей. Так формується специфічна риса характеру - товариськість, що становить гуманістичну сутність людини.
Література:
1. Борев Ю.Б. Художественные эпохи и направления в искусстве прошлого // Эстетика. - М., 1988.
2. Борев Ю. Эстетика: Учебник. - М., 1998.
3. Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1987.
4. Гегель Г.В.Ф. Эстетика. В 4 т. Т.І. Введение. - М., 1969.
5. Каган М.С. Эстетика как философская наука: Учебник. - СПб., 1997.
6. Кроче Б. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика. - М., 1920.
7. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища школа, 1997, 2000.
8. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. - М., 1976.
9. Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. - М., 1978.
10. Философский энциклопедический словар. - М., 1983.
11. Храмова В.Л. Целостность духовной культуры. - К., 1995.
12. Шестаков В.П. Эстетические категории. Опыт систематического и исторического исследования. - М., 1983.
13. Шульга Р.П. Искусство в мире обыденного сознания. - К., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве