WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки - Реферат

Художнє життя суспільства: організація та основні напрямки - Реферат

задає загальний тон рівню художнього життя.
3.Засоби тиражування і масової інформації.
З виникненням засобів масової інформації - преси, радіо, телебачення - значно демократизувалося художнє життя, активізувався обмін художніми досягненнями між різними країнами, регіонами світу. Сьогодні без перебільшення можна говорити про єдиний всесвітній художній процес.
Виникнення книгодрукування зробило книгу доступною фактично кожній людині. Книгодрукування вплинуло також і на розвиток музики, знявши проблему розповсюдження нотних записів. Друк зробив можливим і розмноження копій образотворчого мистецтва.
З появою періодичних видань - газет і журналів - значно активізувалася суспільна думка щодо художнього життя. Вже перша європейська газета "Gazett de France" вміщувала відомості про театральні вистави, художні виставки тощо. Поступово ці відомості ставали докладнішими, аналітичнішими в оцінках вистав і виставок, переростали в критичні огляди. Газети першими почали друкувати репродукції картин.
Винахід фото і кінозйомки зробив наочну інформацію найдоступнішою. Кінематограф, особливо на початку свого розвитку, існував за рахунок постановок драматичних творів і зробив це мистецтво доступним у таких місцях, де ніколи не бачили ні театру, ні актора
Поява радіо ознаменувала надзвичайне розповсюдження у XX ст. музики. Знайомство широких мас з надбанням класичної опери та симфонії розвинуло загальний інтерес до музики, зробило музичне звучання майже необхідним елементом повсякденного життя. Запис музики на грамофонні платівки забезпечив можливість формувати особисті фонотеки. Радіо стало посередником між людиною і театром, дало змогу кожному бути присутнім на прем'єрах в музичних і драматичних театрах, що значно розширило суспільний резонанс колись локальних культурних явищ.
Ще більшою мірою це стосується телебачення. За останні тридцять років, особливо з часу створення космічного зв'язку, стала можливою співучасть жителя найвіддаленішого селища у художніх подіях всесвітнього масштабу - чи то кінофестивалю в Канні, оперної прем'єри в Мілані, всесвітнього конкурсу виконавців у Москві.
Усі ці досягнення науки і техніки сприяли загальній обізнаності людей щодо мистецтва. Певною мірою зросла загальноестетична культура, дедалі значніше місце в житті людини займає мистецтво. Водночас завдяки засобам масової інформації і тиражування мистецтво значно розширило коло своїх споживачів, що певною мірою викликало переорієнтацію на їхній не завжди вибагливий смак.
На початку XX ст. тенденція до демократизації мистецького життя уявлялась, з одного боку, як загибель мистецтва, а з другого - як завоювання широких мас права на культуру. Наприкінці століття можна вже підбити певні підсумки. Мистецтво, як бачимо, не загинуло, воно має нині свої значні здобутки. З іншого боку, незважаючи на доступність і розповсюдження мистецьких явищ, загальна художня культура демократичних мас хоч і зросла, проте помітно трансформувала високу культуру відповідно до своїх смаків. Це нове явище дістало назву масової культури.
Добре це чи погано? Масова культура зорієнтована передусім на широкі кола споживачів, але на відміну від фольклору, який значною мірою задовольняв потреби народу в попередні часи, створюється професіоналами і має в основі зразки високого класичного мистецтва. Крім того, розрахована вона на масове сприйняття, яке здійснюється за допомогою засобів масової інформації або засобів тиражування. Є у ній рівень ремісництва і певний рівень творчих досягнень.
Виникнення масового мистецтва аж ніяк не означає руйнування мистецтва "високого" або елітарного. І в сьогоднішньому суспільстві є кола, які володіють більш розвиненими, ніж середні, художніми потребами і смаками, так само, як і художники, що в своїй творчості орієнтуються не на усереднений смак, а на потреби, які дикхуються спрямованістю художнього розвитку і, нарешті, творчістю яскравих особистостей, для яких не існує нічого іншого, ніж потреби самовираження. Таке новаторське мистецтво не може бути загальноприйнятим одразу, воно мусить пройти апробацію в професійно-елітарному середовищі.
4.Суспільна оцінка художніх творів.
Як особливий соціальний інститут критика виникає і розвивається в умовах перетворення мистецтва переважно у духовну форму діяльності, специфічну форму відображення дійсності. Вона стає важливим фактором, який формує суспільну свідомість. Доки мистецтво було більшою мірою ремеслом, тобто переважно предметною діяльністю, його "критиком" виступав замовник або покупець, який актом купівлі оцінював як споживчі, так і естетичні властивості твору.
На ранніх стадіях суспільного розвитку потреба у професійному мистецтві, а також можливість придбати відповідний твір існувала лише у представників заможного прошарку, які у формі найму майстра чи конкретного замовлення підтримували або нехтували художнім талантом, творчою здібністю виконавця і тим самим диктували характер змісту мистецтва. До того ж мистецтво регламентувалося канонами (в тому числі і релігійними), які певною мірою виконували функцію цензора.
Демократизація суспільства, ускладнення його соціальної структури, а також значне урізноманітнення видів і форм мистецтва сприяли тому, що канон як спосіб закріплення і передачі художньої форми та змісту замінюється художнім методом, що передбачає можливість існування різних напрямів, течій, індивідуальних стилів художників, створює ситуацію, якої раніше мистецтво не знало. Виникла проблема орієнтації в розмаїтті художніх творів, яка виступає спочатку як проблема смаку.
Саме в цей період починається формування інституту літературно-художньої критики, яка взяла на себе функцію суспільної оцінки художнього твору. Зрозуміло, що в умовах розшарування суспільства критика, як і будь-який інший соціальний інститут, не могла бути вільною від упередженості. Проте це не виключало розвитку способів естетичної оцінки художніх творів з точки зору їхньої соціальної значимості і художньої довершеності.
Показова в цьому відношенні історія російської критики. Так, ще за життя Пушкіна сформувалася критика, яка, взявшина себе роль осмислення національної культури, стала водночас осередком, де народжувалися різні політичні й ідеологічні течії, утверджувалися орієнтації російського суспільства. За висловом Аполлона Григор'єва, "критика наша стояла на чолі нашого розвитку". Через твори мистецтва досліджувалося саме життя, розмежовувалися чи консолідувалися різні напрями російської неофіційної думки.
Дієвість такої критики, що без перебільшення стала прапором, довкола якого об'єднувалися різні духовні течії, пояснювалася виконанням критикою свого справжнього призначення. Вона відображала у своєму ставленні до творів суспільний історичний інтерес, для якого література і мистецтво є не тільки професійною діяльністю літератора, художника і т. ін., а й засобом пізнання і перетворення життя.
Критика може влитися в єдиний потік духовного руху суспільства лише в тому разі, якщо вона виявить здатність аналізувати як художні твори, так і реалії самого життя. З усіх форм духовної діяльності вона найбільш цілеспрямована, орієнтуючи людину на практичну дію, оскільки виражає життєві позиції її як суспільного об'єкта. Справа полягає передусім у єдності завдань, які стоять перед суспільством і критикою. Не якийсь абстрактний, штучно створений, а масовий, справді історичний інтерес критики веде до життєствердження людини.
Стан "високої проби" щодо творів мистецтва створює особливу атмосферу художнього життя, виключає можливість появи спекулятивних, кон'юнктурних проб трудівників художнього цеху. Проте несправедливим було б покладати на критику всю відповідальність за стан мистецтва в суспільстві. Літературно-художня критика можлива лише за умови існування цілісної теоретичної системи естетики і мистецтвознавства, які
Loading...

 
 

Цікаве