WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетика ХХ ст.: мистецька практика - Реферат

Естетика ХХ ст.: мистецька практика - Реферат

Зазначимо, що сюрреалістичні твори ніколи не мають оптимістичного змісту. їх загальна тема - приреченість людини. Головні психологічні мотиви сюрреалізму - пригніченість, чекання смерті, руйнування всього, що оточує людину. Цікаво, що більшість сюрреалістів свідомо ігнорують часові ознаки своїх творів, Досить часто в їхніх творах зустрічається такий символ як "мертвий годинник", нездатний показувати час. Таким чином, прибічники цієї течії ніби намагаються довести загальнолюдськість свого мистецтва, його філософії, що властива, як вони прагнуть показати, всім - незалежно від часу або умов суспільного розвитку.
Зазначивши вплив теорії психоаналізу на сюрреалізм, простежимо за етапами формування цього напряму. Сюрреалізм відокремився від дадаїзму, твори якого були своєрідною спробою художників і поетів "жити й творити, керуючись дитячою психологією". Виник дадаїзм у 1916- 1918 рр. в Швейцарії, Німеччині, Франції. Ця течія склалася як позанаціональне об'єднання молодих митців, переконаних, що можна створити "утопічне, міжкласове товариство експлуатованих", яке за допомогою мистецтва звільнить світ: те, що зіпсувала політика, виправить мистецтво.
Мине час, і колишні дадаїсти Д. де Кіріко, К. Карра та інші будуть говорити про дадаїзм та його пізнішу трансформацію у сюрреалізм як про "божевілля 1914 року". Аналізуючи морально-психологічний стан молодих митців того періоду, можна констатувати, що, не приєднавшись до прогресивного мистецтва, налякані зростанням революційної боротьби народних мас, модерністи все ж не приймають агресивних ідеалістичних ідей. Виникає мрія про надкласову позицію, про "всесильне" мистецтво, яке допоможе розв'язати всі складні життєві ситуації.
Першу світову війну ці митці сприйняли як переконливу демонстрацію божевілля, породженого інтелектом, як "божевільну і звірячу виставу". Перебуваючи у полоні поверхового, примітивного підходу до аналізу причинно-наслідкових зв'язків, вони винуватцем усього, що відбувалося, проголошують розум і шукають порятунку в "анти-розумі". За образним висловом німецького мистецтвознавця Й. Шварца, починається повстання проти раціональності й інтелекту. Це своєрідне "повстання" і стало поштовхом до відокремлення сюрреалістів від дадаїстів. Якщо дадаїсти виступали "проти всього і всіх", то сюрреалісти звузили поняття "все", "всі" до понять "раціональне", "розум", "інтелект".
Починаючи з 1921 р. більшість французьких дадаїстів перейшли на позиції сюрреалізму. Його теоретиком і "духовним" батьком став А. Бретон. До групи Бретона входили М. Рей, М. Ернст, Ж. Барон, І. Тангі, Ж. Превер. До цієї ж групи, що рік від року збільшувалася, хоч і не мала глибоких внутрішніх зв'язків та справжньої творчої єдності, належали "Чарівник з Бельгії" - Р. Магрітт і каталонець С. Далі. Ці два художники згодом стали всесвітньовідомими, і саме їхній творчості сюрреалізм багато в чому завдячує своєю популярністю.
Товариство сюрреалістів організаційно утвердилося між 1921 і 1924 рр. В цей час визначилася політична орієнтація сюрреалізму та його естетична програма. Щодо політичної платформи сюрреалістів, то А. Бретон постійно тяжів до троцькізму. В 1925 р. він ознайомився з брошурою Троцького про Леніна. Вона справила на Бретона велике враження і сприяла так званій політизації сюрреалізму. В 1927 р. Бретон і частина його прихильників стали членами Комуністичної партії Франції. Цей крок викликав протести інших сюрреалістів, зокрема Арто і Супо, які категорично заперечували процес політизації сюрреалізму.
Зв'язки Бретона з Троцьким тривали до кінця 1930-х років. У 1928 р. вони разом написали маніфест "За незалежне революційне мистецтво", який містив заклик до "анархістської свободи" мистецтва і творчості. В теорії сюрреалізму цей заклик пізніше втілився в проголошення "принципу вседозволеності". Йшлося не лише про свободу вибору тем чи художніх засобів творчості. "Вседозволеність" передбачала насамперед відсутність відповідальності за політичну спрямованість творів і означала руйнування будь-яких моральних норм у мистецтві.
Складні політичні хитання сюрреалізму, анархістське бунтарство, яке дехто з молоді сприймав як революційність, формальна антибуржуазність, за якою часто стояло лише бажання вразити уяву буржуа, породжували складні, трагічні колізії у долі окремих митців, що далеко не одразу збагнули і критично оцінили псевдо революційність сюрреалізму. Типовою щодо цього є доля видатного французького поета П. Елюара.
Якщо політична платформа сюрреалістів, позначена певними трансформаціями, може породжувати неоднозначні оцінки, то естетична програма сюрреалізму завжди, по суті, однозначно і повністю розвивалась в межах психоаналізу 3. Фрейда. Процес формування та зміцнення зв'язків психоаналізу і сюрреалізму завершився в 1938 р., коли Далі відвідав Фрейда в еміграції у Лондоні. Позитивна оцінка Фрейдом Далі як людини і художника, підтримка ним творчості інших сюрреалістів дає можливість говорити не тільки про використання сюрреалістами теорії Фрейда, а й про своєрідне благословення сюрреалізму засновником психоаналізу.
Зв'язок психоаналізу з сюрреалізмом, його теоретичний вплив на розуміння творчого процесу згодом трансформувався у численні мистецтвознавчі програми і декларації, які іноді нагадують словесну еквілібристику. Незалежно від виду мистецтва (сюрреалізм послідовно розвивався у живописі, літературі, театрі, кіно) теоретична платформа цього напряму базується передусім на розглядіспіввідношення "логіка - алогічність", на визначенні ролі випадку і випадковостей у виборі змісту твору, на теорії сновидінь, тлумаченні снів та художній трансформації їх у конкретні твори, на абсолютизації "вільних асоціацій" і символів.
Принципи сюрреалізму істотно вплинули на розвиток західного театрального мистецтва. В 19З0-40-і роки французький театральний критик і драматург А. Арто намагався створити "театр жорстокості", суть якого полягала у відмові від зображення об'єктивної дійсності. Усупереч класичному Арто мріяв створити театр, на виставах якого глядач подорожуватиме у світ підсвідомого. Така подорож повинна була показати безперспективність людського існування, приреченість усіх людських зусиль. Арто намагався "правдиво зобразити сни", де тяжіння до злочину, еротичні думки, варварство, химери, утопічний смисл буття, навіть канібалізм виявлялися б не у вигляді ілюзій та припущень, а в їх прихованому внутрішньому світі.
Після другої світової війни в Арто з'явилися численні послідовники - А. Адамов, С. Беккет, Е. Іонеско та ін. Ці "реформатори" театру зробили чимало для того, щоб знищити в театральних виставах усе розумне, реальне, пропагували філософію приреченості, відчаю, людської самотності. Власне з цього і починається те, що сьогодні знане як "постмодернізм". Але це вже тема особливого дослідження. Утім, з нею пов'язана величезна кількість цікавих і поширених текстів.
Література:
1. Андреев Л.А. Сюрреализм. - М., 1972.
2. Антонова О.А. Католицизм и искусство. - М., 1985.
3. Бердяев Н.А. Кризис искусства. - М., 1992.
4. Ильин И. П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. Москва: Интрада, 1998.
5. Искусство: художественная реальность и утопия. - К., 1992.
6. Кандинский В. В. О духовном в искусстве. - М., 1992.
7. Крючкова В.А. Социология искусства и модернизм. - М., 1979.
8. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища школа, 1997, 2000.
9. Морально-эстетические искания художников Запада // Идеология, мораль, искусство. - К., 1991.
10. Постмодернизм и культура. - М., 1991.
11. Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. - М., 1977.
12. Философия культуры. Становление и развитие. - СПб., 1998.
Loading...

 
 

Цікаве