WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетика ХХ ст.: мистецька практика - Реферат

Естетика ХХ ст.: мистецька практика - Реферат

нагромадженні безпредметних зображень бачити "свою мрію", "метаморфозу себе самого", "звільнитися від форм природи" і т. ін.
В основі абстракціонізму лежить відрив мистецтва від об'єктивної дійсності. Поняття "абстракція" представники цього напряму вживали не в розумінні поглибленого всебічного пізнання об'єктивної реальності через узагальнення, а в плані повного відриву від об'єкта. Замість об'єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини - художника. Вони абсолютизували світ власних переживань та емоцій - своє "Я".
В. Кандинський наголошував на необхідності свідомого відриву мистецтва від дійсності і його протиставленні інтелектові та почуттям. Наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово привів абстракціонізм до заперечення мистецтва як засобу пізнання дійсності. У теоретичній праці В. Кандинського "Про духовне в мистецтві" завдання творчості визначаються як уміння художника "психічною силою" фарби викликати "душевні вібрації". К. Малевич у трактаті "Від Сезана до супрематизму" скаржився, що від художників вимагають, аби "мистецтво було зрозумілим". На його ж думку, було б краще, якби глядачі "пристосували свої голови для розуміння" формалістичних творів. І далі: той, "хто відчуває живопис, менше бачить предмет", а людина, яка "бачить предмет", вже неспроможна "відчувати живопис".
Абсолютизуючи світ своїх переживань, В. Кандинський вбачав долю людини у самотності, а отже, вона може звертатися лише до самої себе. Світ внутрішніх суб'єктивних переживань митець втілює у "духовну сутність" трикутників, квадратів, циліндрів, у складну символіку кольорів.
В. Кандинський намагається пояснити кожен колір. Так, "білий колір діє на нашу психіку як велике мовчання, яке для нас є абсолютним", а "зелений колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову". Жовтий колір у В. Кандинського асоціюється з "духовним теплом", а сірий - "безнадійно нерухомий". Зазначимо, що символіка кольорів не має загальнолюдського значення. Наприклад, у Європі символ смерті - чорний колір, а в багатьох країнах Сходу - білий. Символічне тлумачення зеленого кольору як надії, червоного - як напруження, тривоги, блакитного - як волі або ніжності має, як правило, умовний характер і вузькі регіональні межі.
3. Експресіонізм та сюрреалізм
Перші паростки експресіонізму (від фр. expression - враження) можна виявити в художніх експериментах митців Росії і Західної Європи початку XX ст. Майбутні експресіоністи об'єднувалися навколо впливових художніх журналів у своєрідні товариства. Так з'явилися перші об'єднання "Міст" (Е. Хеккель, Е. Кірхнер, М. Пехштейн), "Синій вершник" (В. Кандинський, Ф. Марк, А. Макке), "Штурм" (О. Кокошка).
У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів теми протесту проти війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників А. Зегерс, К. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які саме у межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Зегерс і Брехт, вже на початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради протесту, на релігійно-містичні мотиви, на свідоме відокремлення людини від зовнішнього світу не могла задовольнити соціально зрілих митців. Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством. Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.
Експресіонізм шукав філософське обґрунтування і в історії філософії (А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг), і в популярних течіях початку XX ст. (А. Бергсон, 3. Фрейд). Зв'язок між експресіонізмом і психоаналізом найбільш повно виявився у розвитку експресіоністської групи "Буря". Вона видавала журнал під тією самою назвою, на сторінках якого чільне місце займали праці теоретиків суб'єктивного ідеалізму, прихильників ідей Фрейда. Так, у журналі "Буря" друкувалася "сексуально-патологічна драма" О. Кокошки "Вбивця - надія жінок", де явища дійсності перепліталися з маячною, страшною фантастикою. Кокошка намагався доводити, що митець "повинен забувати всі закони" і керуватися лише бажаннями власної душі.
Теорія позасвідомих інстинктів вплинула і на творчу долю відомого німецького поета-експресіоніста Г. Бенна. Прихильник філософій Ніцше і Фрейда Бенн був переконаний, що зрозуміти людину допомагає не її свідома, інтелектуальна, перетворювальна діяльність, а заглиблення у світ позасвідомих інстинктів і бажань. Як і всі експресіоністи, він постійно наголошував на пануванні позасвідомого, темного у людській природі.
Сьогодні складна і суперечлива творчість Г. Бенна, який помер у 1956 р., широко популяризується у середовищі західної інтелігенції, молоді. Відзначається нігілізм цього відомого представника німецького експресіонізму, властива певним періодам його творчості філософія песимізму, приреченості людства, естетизації смерті тощо.
Більшість образів Бенна тяжіє до ідей "колективного позасвідомого", до міфу, поетизації давнини. Вважаючи "рівні нервової системи, що відповідають інстинктам, значно старішими, ніж ті, що породжують думки", Бенн доходить висновку, ніби шлях розвитку людства - хибний і воно приречене на смерть. Виходячи з цього, Бенн співає пристрасну оду інстинктові і на противагу йому оголошує "розум помилковим шляхом".
Сюрреалізм (від фр. surreealisme - надреалізм) існує вже понад піввіку і сьогодні належить до популярних та впливових течій. Теоретична програма сюрреалізму формувалася при безпосередній участі 3. Фрейда. Відомі листування Фрейда з А. Бретоном - фактичним засновником цього напряму мистецтва, зустріч Фрейда з С. Далі - найбільш визначнимпрактиком сюрреалізму. Сьогодні сюрреалістичні пошуки можна виявити практично у всіх видах мистецтва.
Не буде перебільшенням сказати, що сюрреалізм - це також своєрідна художня ілюстрація психоаналізу. Сюрреалісти повністю підтримали думку Фрейда про невичерпність позасвідомого, його активний вплив на життя кожної людини. Бретон розглядає творчість як стан "позасвідомих спонтанних процесів". Процес творчості для нього, - процес загадковий і не підлягає логічному осмисленню. Тому справжній художник працює лише асоціативним, алогічним методом, спирається на власні сновидіння.
Сюрреалісти, абсолютизуючи сновидіння, що начебто шокують своїми сміливістю, таємничістю, ефектом алогічного і позачергового, намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Розповіді про власні сни стають для сюрреалістів своєрідною творчою лабораторією. Образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів запозичені практично з єдиного джерела - сновидінь.
Уже перші експерименти сюрреалістів були названі окремими критиками "божевільними аномаліями". Проте це не зупинило сюрреалістів. І поступово, при активній підтримці буржуазних теоретиків, сюрреалізм став одним з провідних напрямів західної культури.
Спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі лише їх творцям, - такі образи і теми творів М. Ернста, Г. Арпа, С. Далі, X. Міро, П. Руа, Е. Іонеско, С. Беккета, М. Циммермана та багатьох інших.
Loading...

 
 

Цікаве