WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст. - Реферат

Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст. - Реферат

екстравагантних форм виявлення.
Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788 - 1860) та Фрідріха Ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письменників Жана Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 - 1960) та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889 - 1976). Важливе значення для світоглядних засад модернізму мала й феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938).
Творчість усіх цих мислителів становить "золотий" фонд новітньої філософії, а разом з нею й сучасної культури, їхні роздуми про трагедію та крах традиційного гуманізму, історичну безвихідь, у якій опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від нього ж примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Зокрема, в художніх творах, естетичних трактатах та публіцистичних деклараціях модерністів найчастіше порушується проблема абсурдності світу, самотності та приреченості людини. Навіть ті твори модерністів, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, живописця та графіка Марка Шагала, 1887 - 1985; нідерландського живописця Піта Мондріана, 1872 - 1944; російського композитора та диригента Ігоря Стравинського, 1882 -1971; французького письменника Марселя Пруста, 1871 - 1922; англо-амери-канського поета Томаса Еліста, 1888 - 1965; та ін.), просякнуті мотивами втрати зв'язків з реальністю, в них відчувається самотність митця, замкненого в колі своїх фантазій, спогадів та асоціацій.
Вивчаючи літературу з історії модернізму, можна помітити, що більшість дослідників пов'язує виникнення модернізму з експресіонізмом (від франц. ехргеззіоп - вираження, виразність). З часу появи експресіонізму проминуло вже більше ніж 80 років, і протягом цього часу він незмінно був присутній у творчості видатних митців. Не вичерпав себе цей напрям і в наші дні. Батьківщиною експресіонізму була Німеччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоєних долею культури та майбуттям людства, які відчували в собі бунтарський дух та незгоду з дійсністю. В 1905 р. у Дрездені виникає група "Міст", що об'єднала чотирьох студентів-архітекторів - Е.Л.Кірхнера, Ф.Бейля, Е.Хеккеля та К.Шмідта-Ротлуффа. У своєму маніфесті, що з'явився рік потому, вони назвали себе "молоддю, що несе відповідальність за майбутнє", хоч образи цього майбутнього уявлялися досить невиразно. "Звідки ми повинні йти, нам зрозуміло, а куди прийдемо - в нас менше впевненості", - писав один з найактивніших учасників "Мо-сту" К. Шмідт-Ротлуфф.
Найпослідовнішим провідником ідей експресіонізму був засновник та теоретик "Мосту" Ернст Людвіг Кірхнер (1880-1938). Для Кірхнера, людини яскравого темпераменту, символом неспокійного, хаотичного світу, що є ворожим відносно "природної" людини, було сучасне місто. Саме місто, як уособлення зла, стало однією з провідних тем у творчості митця та його однодумців. Залите мертвотворним штучним світлом, нічне місто з похмурими проваллями вулиць та провулків, що нібито ведуть у небуття, і населене примарними розгубленими істотами, дивиться на глядача з полотен художника. Настрій картин передається відповідними художніми засобами - сміливими сполученнями кольору, де переважає чорне, зелене й жовте, зміщенням планів, кутастими, ламаними лініями та контурами, формами, яким притаманне недопустиме відхилення від пропорцій. Злам та деформація, яку зазнавали будь-які зображення, як художній прийом використовувався експресіоністами не випадково. Абсурдною, негармонійною вбачалася ними сама дійсність. Роботи експресіоністів, як правило, не залишали глядачів байдужими, тони викликали активні відповідні почуття, на які й розраховували автори, звертаючись до модерністських прийомів.
Естафету художнього пошуку в стилі експресіонізму від "Мосту" приймає "Синій вершник", група, яка працювала в Мюнхені. В кав'ярнях, кабаре, художніх студіях цього міста збиралися художники, письменники, композитори з різних країн - Австрії, Англії, Америки, Італії, Росії, Угорщини. Значною постаттю в цих колах був Василь Кандінський (1866 - 1944), майбутній організатор "Синього вершника". Другим ініціатором нового експресіоністського товариства був німецький художник Франк Марк (1880 - 1916). Назва групи пов'язана з картиною Кандінського, написаною у 1903 р. На ній зображений стрімкий синій вершник, який, на думку автора, уособлює "бурю та натиск". Із групою "Синій вершник" пов'язана творчість таких різних художників, як А. Макке, А. Явленський, П. Клеє, А. Кубін, Л. Фейнінгер та ін. Група проіснувала недовго і розпалася з початком першої світової війни, проте за короткий період свого існування її представники зуміли довести естетику експресіонізму до її логічного завершення. Якщо у перших експресіоністів головну роль відігравала людина, то у митців "Синього вершника" людські емоції відступають на другий план перед абстрактною основою. Притаманне всім експресіоністам несприйняття дійсності виявляється у повному її запереченні, в спробі ізолюватися в своєму формалізованому, суб'єктивному, повністю відокремленому від дійсності світі.
"Вагомий внесок у розвиток експресіонізму зробив відомий австрійський художник Оскар Кокошка (1886-1980). Він - маляр і графік, драматург і артист-декламатор. Але всі прояви його таланту незмінно свідчать про схильність до експресіоністського світогляду та естетики.
Близьку німецьким експресіоністам доктрину емоційно-колористичного живопису сповідували паризькі фовісти (від франц. - дикі). Вони утверджували свого роду живопис "без правил", за що й отримали від критиків цю іронічну назву. До групи фовістів входили А. Матісс, А. Дерен, М. Вламінк, А. Марке та ін. їх об'єднувало прагнення до створення художніх образів винятково за допомогою яскравої відкритої барви, експресивних, напружених кольорових симфоній. Основні кольорові композиції фовісти брали з природи, максимально посилюючита загострюючи їх. Від "Мосту" та інших експресіоністів їх відрізняло більш оптимістичне ставлення до життя, прагнення відтворити красу та гармонію, яких так не вистачає світу.
Найяскравіше це виявилось у творчості Анрі Матісса (1869 -1954). Його полотнам притаманні декоративна виразність, мажорна гармонія барвистих акордів, життєстверджуюча тенденція. Остаточно художня манера живописця склалася приблизно у 1908 - 1909 рр. Найхарактерніші роботи цього періоду - панно, написані для парадних сходів щукінського особняка в Москві, - "Танець" та "Музика". Вони побудовані на акорді трьох основних барв: густо-синього неба, м'яко-зеленої землі та червоно-цеглястого кольору голих людських тіл. Матісс не пориває остаточно з реальними співвідношеннями світу барв. Він тільки їх гра-нично узагальнює.
Експресіонізм, який виник у живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській поезії (Г. Тракль, Ф. Верфель, ранній Й. Бехер). Риси експресіонізму притаманні прозі І. Франка та Ф. Кафки. Одним з провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або "драма крику", з її "вселенськими конфліктами", абстрагованим образом людини, уривчастою "телеграфною мовою", різкою пластикою (п'єси В. Хазенклавера, Г. Кайзера, Е. Толлерата ін.).
Розквіт європейського експресіоналізму у цілому завершується на початку 30-х років. Але його ідеї та прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму була
Loading...

 
 

Цікаве