WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст. - Реферат

Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст. - Реферат

Коломийське медичне училищеРЕФЕРАТ
до диференційованого заліку
на тему:
"Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст."
Виконала
студентка групи 2П11
Курилюк Л.В.
Викладач: Негрич М.І.
Коломия 2001 р.
План
1. Особливості розвитку світової культури ХХ ст.
2. Основні напрями і тенденції розвитку культури ХХ ст.
1. Враховуючи унікальність XX ст., його технологічну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрідність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.
На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгвістична, соціально-економічна розмаїтість сучасних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Проте за зовнішнім проглядається цілісна картина із загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті заявили на повен голос про себе інтеграційні процеси. На планеті майже не залишилося куль-тур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що привело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляються в кожній національній культурі залежно від конкретних складових історичного досвіду народу, його ментальності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу культурну ситуацію. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характеризується передусім відчуженням мас від культурних надбань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.
В океані пароксизмів нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, забруднення та нищення екології, зростаючої егоїзації, роботизації людських індивідів тощо - багато хто починає сприймати культуру як "землю обітовану", як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв'язати гордіїв вузол проблем сучасного людства.
Стосовно першої тенденції можна зазначити, що духовна криза різко загострилася вже після першої світової війни. В духовному відношенні наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, аніж у матеріальному. Християнські цінності, які протягом тисячоліття становили духовну підва-лину європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних націонал-шовіністичних ідей та емоцій. У перших філософських концепціях XX ст. - від О. Шпенглера до Дж. Тойнбі, від М. Бердяєва до М. Хайдеггера - ця ситуація оцінювалася як всезагальна культурна криза, пов'язана з переходом до нової, бездуховної, доби світової історії. Свою вагому лепту в руйнування духовних засад культури внесли й революції, зокрема в Російській імперії. З одного боку, революції переборювали занепадні форми життя, з іншого - були пов'язані з пробудженням й поси-ленням культу руйнування старого. З цього приводу видатний гуманіст нашого століття Микола Реріх (1874 -1947) писав: "Ми повинні визнати, що за останні роки європейська культура розтрощена. В гонитві за тим, що не судилося людству, зруйновані щабелі підйому, які зводилися світовою культурою тисячоліттями". За М. Реріхом, революції не лише знищують найцінніші культурні пам'ятки, але й поширюють дух здичавіння, адже кровопролиття завжди розбуджує найтемніші інстинкти. "Якою працею та самовідданістю доведеться знову виправляти струси та злами культури. Визнаємо, що людство сильно здичавіло... Мало знання. Мало мистецтва. В житті мало таких засад, які могли б привести до золотого віку єдності", - зазначав він. Кульмінація "здичавіння" людства - друга світова війна, винайдення та використання атомної зброї, інших засобів масового знищення людей, міжетнічні війни кінця XX ст. Антикультурні наслідки другої світової війни та ядерного протистояння великих наддержав були посилені новою ситуацією в економіці та засобах виробництва. У повоєнну добу поглиблюється індустріалізація виробництва, швидкими темпами руйнується традиційний сільський устрій життя. Людські маси відчужуються від звичного природного середовища, переміщуються у місто, що веде до зро-стання маргінальних (непридатних) груп населення та поширення урбанізованої космополітичної культури. Відомий англійський соціолог та історик Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 - 1975) зазначав, що всезагальний розлад, втрата почуття культурного стилю "виявляються під час соціального розпаду в усіх царинах суспільного життя: релігії, літературі, мові та мистецтві, а також у тій невизначеній царині, яку прийнято називати "манери та звички".
Людина втрачає свою індивідуальність, а разом з нею і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. Внаслідок досконалої системи розподілу праці, коли відточується лише якась одна виробничо-професійна функція, індивід стає деталлю машини. На думку виз-начного мислителя, німецького соціолога та психолога Еріха Фромма (1900 - 1980), в сучасному світі виникає потреба у людях, "які можуть легко, без зривів працювати разом..., в людях, які прагнуть споживати все більше і більше, в людях, чиї смаки нівельовані..., у людях, які вважають себе вільними і незалежними, не підкореними будь-якій владі або принципам совісті, але при цьому прагнуть отримувати розпорядження, робити те, чого від них чекають... у людях, добре прилаштованих до соціальної машини, якими можна керувати без примусу, яких можна вести без вождя, спонукати до дій без усякої мети, крім однієї: що-небудь виробляти, рухатися, функціонувати, кудись іти". Образ такої людини добре змалював інший англійський мислитель, письменник Олдос Хакслі (1894 -1963) у своїй відомій антиутопії "Чудовий новий світ". За Хакслі, це сита, добре вбрана, сексуально задоволена, але позбавлена власного "Я" людина, яка керується гаслом: "Не відкладай на завтра насолоди, які можна отримати сьогодні". Така людина прагне перетворити культуру в "індустрію розваг".
Індустріалізація культури являє собою одну з закономірностей даного століття. Наслідки цього процесу суперечливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого - загальнодо-ступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприйняття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтворення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення "псевдокультури", морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливогомасового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилася в загрозливу реальність.
Протягом усього XX ст. відбувається поступовий занепад традиційних релігійних засад культури в масовій свідомості. Передусім це виявляється у концептуальних християнських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.
2. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм модернізму, що інколи набуває бунтівних та
Loading...

 
 

Цікаве