WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет естетики: історія та теорія - Реферат

Предмет естетики: історія та теорія - Реферат

стає знання людини, тим доцільнішим є пошук шляхів її гуманізації.
Особливу роль етика відіграє при аналізі художньої діяльності, мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва, естетичної діяльності взагалі та у дану історичну епоху зокрема. З урахуванням цього доцільно ставити і розглядати питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Адже, "оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують види людської діяльності, що висувають дуже високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються".
Професійна етика і норми професійних ділових взаємин є традиційною складовою частиною етичної науки. Щоправда, наголос при цьому робиться, як правило, на професіях лікаря, педагога, юриста. Чи всяка професія вимагає специфічної професійної етики? Щодо професії митця, то відповідь тут може бути тільки позитивною. Складний, суперечливий процес розвитку мистецтва в різні історичні періоди, художнє обслуговування митцями реакційних ідеологій, участь конкретних мистецьких напрямів у художньому обґрунтуванні чи то насильства, чи релігійної нетерпимості, моральної вседозволеності нагальною роблять проблему професійної етики митця.
Значне морально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійної освіти, виховання митця, адже так було колись, і так є тепер, що митці формуються в конкретних творчих майстернях, творчих лабораторіях відомих митців. Кожен учень, приймаючи чи спростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчу модель. Етика взаємин "вчитель - учень" потребує вивчення, розробки і вироблення своєрідного "кодексу честі".
Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна, суперечлива і відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Розуміння предмета естетики як теорії мистецтва, властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання, не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне питання: чому, склавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознавство проіснували значний період людської історії, не перекресливши одна одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка обумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх неправомочна?
Ще давньогрецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Згадаймо хоч би широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена - трагедії, Євтерпа - ліричної поезії, Ерато - любовної лірики, Терпсихора - танців, Калліопа - епічної поезії, Талія - комедії, Кліо - історії, Уранія - астрономії, Полігімнія - гімнів.
Міфологічний образ Аполлона пройшов складний шлях розвитку і допомагає нам тепер зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності, її зв'язку з красою. Міф свідчить, що спочатку Аполлон, син Зевса і Лето, брат Артеміди, охороняв родину від горя і нещасть. Пізніше його почали ототожнювати з Геліосом - богом Сонця. На честь Аполлона греки будували храми (на острові Делос і у Дельфах). Ці храми мали загальногрецьке значення. Поступово за Аполлоном (він став богом музики) закріплюються культуротворча, культурозахисна функції, а в науку через образну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходить проблема видової специфіки і синтезу мистецтв, тобто проблема, яка інтегрує естетику і мистецтвознавство.
Якщо реконструювати теоретичну історію проблеми співвідношення естетики і мистецтвознавства, то слід передусім виділити точки зору Іоганна Вінкельмана (1717- 1768) і Вільгельма Гумбольдта (1767-1835). Представляючи німецьку естетико-мистецтвознавчу школу XVIII-XIX ст., вони намагались пробудити інтерес до класичного мистецтва, наголошували на необхідності взаємодії теорії мистецтва і літературної критики. На сторінках фундаментального дослідження І. Вінкельмана "Історія мистецтва давнини" (1763) не лише проаналізовано і систематизовано історію античного мистецтва, а й дається обґрунтування теоретичного положення про співвідношення у мистецтві змісту і форми, внутрішньої пристрасті і зовнішнього спокою. На прикладі аналізу чотирьох ступенів розвитку античного мистецтва - архаїчного, піднесеного (Фідій, Скопас), прекрасного (Пракситель) і еклектичного - Вінкельман, по суті, вийшов на новий рівень осмислення трагічного, драматичного, самої природи людського страждання.
Вивчення предмета співвідношення естетики з урахуванням широкого кола проблем мистецтвознавства було і залишається на сучасному рівні розвитку естетичної науки складною і дискусійною проблемою. Неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в структурі предмета естетики, суперечливість щодо обсягу і специфіки взаємодії естетичної і художньої сфери привели до спрощення, а то й вульгаризації естетики, до спроб перетворити її на прикладну науку. У другій половині XIX ст. відомий французький етнограф і антрополог Ш. Летурно намагався обґрунтувати так звану "естетичну палеонтологію". Вчений був переконаний, що тільки антропологія здатна опанувати внутрішній зміст естетики і мистецтва.
Особливо плідним щодо виявлення нових можливостей естетичної науки через міжпредметні зв'язки можна вважати XX ст., протягом якого склалися і продовжують розвиватися аналітична естетика (Л. Вітгенштейн, У. Галлі, Р. Уоллхайм), контекстуалістська (Д. Дьюї, С. Пеппер), структурно-семіотична (П. Богатирьов, Р. Якобсон, Г. Шпет), семантична (Е. Кассірер, Б. Кроче, М. Бензе), герменевтична (М. Хайдеггер,Г. Гадамер) та ін. Специфічну сферу становлять ті види естетичного знання, які інтегрують класичну естетику з досягненнями природничих і технічних наук (виробнича естетика, технічна, екологічна)
Отже, в сучасних умовах, як і раніше, тривають спроби поглибити і узагальнити межі предмета естетичної науки. Це пов'язано з динамікою естетики, з властивим їй постійним збагаченням предмета, зі значними внутрішніми творчими потенціями, лише частину яких "схоплено" й усвідомлено в минулому.
Слід підкреслити, що кінець XX ст. активізував теоретичні розробки щодо більш адекватного розуміння обсягу предмета і завдань науки. Найбільш плідною точкою зору є, на нашу думку, визначення предмета естетики через поняття гармонія і розуміння цієї науки як науки про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини, людини і суспільства, людини і природи. Цікавим є і визначення естетики як науки про вільний, самодіяльний вияв людських сил і здібностей у будь-якій досконалій професійній діяльності.
Література:
1. Аристотель. Поетика. - К., 1967.
2. Аристотель и античная литература. - М., 1978.
3. Каган М.М. Эстетика как философская наука: Учебник. - СПб, 1997.
4. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища школа, 1997, 2000.
5. Мифологические сюжеты в произведениях искусства. - Л., 1972.
6. Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. - М., 1978.
7. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості // Твори: В 20 т. - К., 1950-1956. - Т.16.
8. Борев Ю.В. Эстетика. - М., 1988.
9. Бычков В.В. Эстетика. - М., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве