WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет естетики: історія та теорія - Реферат

Предмет естетики: історія та теорія - Реферат

використання їх саме для аналізу естетичних явищ. Стосується це не лише мімезису, а й калокагатії, катарсису. Арістотель залучає до аналізу естетичних проблем такі поняття, як канон - система норм і правил у розвитку мистецтва, гедонізм (насолода) - наголошення на чуттєво-емоційній природі мистецтва, алегорія - образне іномовлення, міра, пропорція, асоціація тощо. Саме погляди Арістотеля можуть слугувати прикладом динамічних процесів не лише у збагаченні проблематики науки, а й у виробленні власного категоріально-понятійного апарату, спираючись на який естетика і змогла у подальші періоди набути самостійності як наука.
3. Естетика як самостійна наука
В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. займає особливе місце: в 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату "Естетика", автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр-Готліб Баумгартен (1714-1762). Спираючись на грецькі поняття ейсетикос, естаномай, естаноме, естесі, Баумгартен увів новий термін - естетика, окресливши цим самостійну специфічну сферу знання.
Поява потреби виділення у самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, до природи, суспільства, до мистецтва, було свідченням накопичення таких нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофілософської теорії і традиційних мистецтвознавчих уявлень. Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання - естетику і логіку. Перша пов'язана з "нижчим", тобто чуттєвим "пізнанням, а друга - з вищим, тобто інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і веде до пізнання істини Естетика ж пов'язана із судженням смаку і пізнає прекрасне. Поняття прекрасного широко використовується О. Баумгартеном, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Г.-В.-Ф. Гегеля та М.Г. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: "...Естетика - це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку".
Коли Баумгартен наголосив на терміні досконале, то виявилось, що це поняття вже було об'єктом теоретичного інтересу в естетиці минулого. Так, у праці "Метафізика" Арістотель ототожнює досконале з прекрасним - останнє визначається філософом як позитивне досконале. У східних культурах теж простежується тяжіння до ототожнення досконалого й естетичного. Арабський філософ середньовіччя Ал-Газалі, наприклад, стверджував: "...Краса предмета, його привабливість полягає в існуванні всього досконалого або того, що йому відповідає. Краса кожного предмета - у відповідності його виду досконалості".
Іммануїл Кант (1724-1804) переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство "може бути ідеалом досконалості". Отже, знову поняття досконалість висувається як важлива координата формування гармонії, ідеалу.
Йоганн-Готліб Фіхте (1762-1814) у розумінні естетики тяжів до ідеї зведення предмета цієї науки до теорії мистецтва. Розглядаючи специфіку мистецтва у порівнянні з наукою і мораллю, він вважав, то саме мистецтво сприяє становленню цілісної людини. Ця думка стимулювала інтерес Фіхте до проблеми художньої геніальності
Особливої ж уваги заслуговує філософсько-естетична позиція Фрідріха-Вільгельма-Йозефа Шеллінга (1775-1854), зокрема прочитані ним в Ієні та Вюрцбурзі лекції з філософії мистецтва, в яких аргументується думка про художню творчість та естетичне споглядання як виші ступені розвитку абсолюту. Шеллінгу виявився близьким романтико-ірраціональний погляд на світ, який дає право говорити про цього філософа як про спадкоємця ієнських романтиків, зокрема Ф. Шлегеля і Новаліса.
Принципово нову спрямованість естетичні проблеми отримують в теоретичній спадщині Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831).У вступі до лекцій з естетики Гегель зазначив, що предметом цієї науки має бути "Царство прекрасного ", яке інтерпретується ним як "сфера мистецтва, або, ще точніше, - художньої творчості". Слід пам'ятати, що Гегель взагалі негативно ставився до терміна естетика і вважав за доцільне замінити його терміном філософія мистецтва або філософія художньої творчості. Гегель ввів у визначення предмета естетики поняття прекрасне, яке в його ж концепції обмежувалося мистецтвом. Отже, зв'язок предмета естетики з "царством прекрасного" звужував саму науку, замикав її лише на ті проблеми, які можна було ототожнити з поняттям прекрасного. Безпосередній зв'язок лише з проблемами мистецтва відсікав від предмета естетики все, що знаходилося поза мистецтвом.
Гегелівську ідею зв'язку естетики і прекрасного розвинув у своїх теоретичних пошуках М.Г. Чернишевський (1828-1889). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасного, він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується при спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, авторитет М. Чернишевського закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного.
На межі XIX і XX ст. значний інтерес викликала позиція К. Маркса щодо естетичної науки. Пізніше, після жовтневих подій 1917 р., марксистська позиція обумовлювала розвиток радянської естетичної науки і була беззастережно прийнята в багатьох країнах Європи й Азії, які мали соціалістичну орієнтацію.
4. Естетика в структурі міжпредметних звязків
Проблема місця, ролі і специфіки естетики у структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історію. Естетика теж була включена до предмета філософії, тому її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання. Взаємозв'язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Така залежність простежувалася не тільки у тих теоретиків, які йшли до естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (Платон, Аристотель, Кант, Гегель), а й у тих, хто розробляв естетику в межахмистецтвознавчої орієнтації (Леонардо да Вінчі, Буало, Лессінг). Методологія естетичних досліджень, яка безпосередньо пов'язана з вирішенням головного питання філософії - відношення мислення до буття, обумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідністю методологічних основ визначається своєрідність естетичних концепцій. Отже, виникнення і розвиток естетичних ідей відбувалися у межах філософії і відбивали загалом ті суперечності, які були властиві історії філософської думки.
У боротьбі різних філософських течій, напрямів, шкіл проходило формування предмета естетики, її основних категорій і понять. Склавшись як частина філософії, естетика через ідею калокагатії активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу в умовах сучасного етапу розвитку естетичної науки - далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики. У цих наук загальна спрямованість на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого потенціалу. Безперечно, що наприкінці XX ст. ці науки втрачають антропоцентричні тенденції щодо розуміння ролі і значення реальної людини в долях цивілізації. Але чим глибшим
Loading...

 
 

Цікаве