WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Поняття безпосередньої «присутності» в художньому образі - Реферат

Поняття безпосередньої «присутності» в художньому образі - Реферат


Реферат на тему:
Поняття безпосередньої "присутності" в художньому образі
Художній образ важливий для мистецтва не просто своїм функціонуванням і призначенням. Це форма його буття. Ми говорили про ідеальність, про зняття суто фізичної матеріальності в мистецтві з допомогою образу, про його ейдетичну здатність бути пам'яттю, про можливу післядію вже сприйнятого твору. Однак ми не торкалися не менш вагомої особливості художнього образу - його здатності наближувати час (з минулого чи майбутнього) і представляти зображуване саме тут і тепер. Зауважимо при цьому, що не слід уподібнювати поняття присутність лише з безпосередністю показу. Безпосередність на відміну від абстрагованості може досягатися завдяки образності в конкретній чуттєвості, асоціативності, тобто - не понятійне судження доводу, а художнє мислення й переживання в образі. І все ж безпосередність - це лише передумова присутності, яка має бути розгорнута у часі і просторі, перенести нашу уяву і співпереживання в епіцентр події, змусити "бути" разом з життям художнього образу. І якщо вдається цього досягти, побачити на власні очі, почути і відчути єством своїм єдність в одній часовій і просторовій безперервності, моральній атмосфері, то можна бути впевненим, що маємо справу з непересічним твором. Мова тут не про штучне якесь утворення віри й ототожнень себе з героєм. Йдеться про інше - про довіру до власної художньої природи і художнього таланту митця створювати присутність, а отже, приводити до найбільш творчого стану діяльність уяви та внутрішнього бачення, коли, наприклад, слово набирає пластичної повноти і виразності.
Мистецтво - це не лише мислення в образах, воно є також мисленням пластичною присутністю. У творчості А.П. Чехова, О.І. Купріна, М.О. Горького характери, фабули і навіть окремі найменші деталі набували тієї живої пластичної присутності, яка зігріває творчий дух уяви, очевидності того, що відбувається. І це не просто ілюстративність, тут складна асоціація вражень і думок. У Ліни Костенко знаходимо: "стежка, по якій вже тільки сніг іде", "сама самота", "сивий спомин".
Присутність є однією з найдивовижніших властивостей мистецтва, яка з допомогою образу надає можливість бути ніби учасником звершення події, включатись у неї. Навіть фантастичні, трансцендентні сили в мистецтві набирають конкретної присутності в уяві чи зображенні. Втягування в атмосферу дійства ігрової присутності робить мистецтво емоційно впливовим, збудливим. Епічні жанри, звернені до героїчних минулих подій, не обходяться без того, щоб картини були сповнені зримого образу, а непрямий переказ наближав до уявлюваних досить рельєфно зображуваних предметів (класичний приклад опису, переданого через розповідь про оздоблення меча, знаходимо в "Іліаді" Гомера). Чим образніше вдається митцеві наблизити зображуваний світ до ілюзії справжньої його присутності, тим більше надається простору для фантазії і уяви реципієнта. Але фотографічне перенесення з прообразу в образ виявляється не самодостатнім.
Для того щоб стати зримою, пластично виразною і до того ж переконливою, присутність у мистецтві (образність в її безпосередній процесуальності) дістається, з точки зору творчої передумови, дуже непросто. Лише справжнім талантам і геніям підвладне мистецтво повернення образові життя в його рельєфності і художньо-почуттєвих перетвореннях. І. Франко відносить Данте Аліг'єрі до "найвидатніших репрезентантів середньовічної цивілізації". Поет-вигнанець і той, хто відчував у собі пророцтво генія, сплавив воєдино дві великі пристрасті - бачення поступу світу у власній уяві і силу кохання - в одну поетичну розповідь. Флоренція збагнула скоро, кого вона втратила в своєму непокірному синові. В дослідженні творчості й особи поета І. Франко звертається до аналізу того особливого дару митця, який здатний живо і рельєфно, з точністю до деталі, відтворити відчуття присутності в самому дійстві, як це постає у "Божественній комедії", незважаючи на її алегоризм, фантастичність і міфологізм. І. Франко висловлює своє захоплення тим, як вдалося поетові оповісти про все те, що сам він бачив на власні очі. про тих людей, з якими знався, про яких чув, "з яких поглядами та традиціями жив, боровся або згоджувався. ...Він оповідає все так ясно, докладно і пластично, що архітектори за його показом могли зрисувати докладні плани пекла, а незлічені маляри та мініатюристи кидали на полотно та на папір образи, запліднені його фантазією в їх уяві". Не здаються його герої сторонніми, вигаданими, оскільки й розповідь веде Данте від себе особисто. Ось там він був, бачив те і те, почував саме так. Цей засіб наближає дію до конкретної уяви. Водночас віриться в те, що весь світ постає перед нашими очима, як, скажімо, в зображенні картин "страшного суду" Мікеланджело. "І коли інші епопеї, - стверджує І. Франко, - малюють той зверхній світ холодно, спокійно - Данте малює його в найвищім напруженні чуття, пропускає крізь призму того чуття, немовби весь світ плавав, крутився і тремтів на хвилях його могутнього чуття... Він малює весь всесвіт, весь величезний будинок світу".
На властивість мистецтва нести в собі ефект присутності звернув увагу вже згадуваний нами Хосе Ортега-і-Гассет. Стосується це, зокрема, живопису і літератури, коли філософ говорить про те, що зображуваний предмет може бути представленим безпосередньо, мовби віч-на-віч, в усій повноті буття, його "абсолютній присутності". Для більшої переконливості й розуміння "присутності" автор наводить конкретний приклад у звертанні до роману Стендаля "Червоне і чорне". Сюжет твору може бути переданий у кількох словах, але то буде констатація події. Письменник же представляє подію "в безпосередній дійсності, наяву".
Отже, може бути переказ чи розповідь про те чи інше явище, а може бути моделювання його, імітація, макет предмета, а мистецтва там не буде, бо нема живого руху образу і присутності. "Імператив роману - присутність. Не говоріть мені, який персонаж, - я повинен побачити його наочно". Призначення мистецтва, вважає іспанський мислитель, полягає в уникненні звичного знаку і досягненні самого предмета. "Рушій мистецтва - чудодійна жага бачити". Це також його вислів, що продовжується розмірковуванням над тим, як важливо для мистецтва, зокрема живопису, звертатися до імпресіоністичного засобу, що зрушує і провокує нашу уяву на доповнення у сприйнятті, на внутрішнє бачення цього образу, і який, нарешті, спонукає до "живої присутності".
Ейдетичний образ, легкий і вільний, як ефір (вжите це слово в метафоричному значенні: за уявленням стародавніх греків, верхній променистий шар повітря - місце перебування богів), присутній в свідомості і пам'яті суспільства, цивілізаційної системи. За своєю природою він ідеальний і належить до типу образів-символів, образів нагадувань. Промовистий приклад такої ейдетичної ідеальності образу знаходимо у міркуваннях фізика Нільса Бора щодо місцеперебування шекспірівського Гамлета. Це місце - знаменитий замок Кронборг - дітищем датського короля ФрідріхаII.
Н. Бор звертає увагу на те, що згадуваний замок Кронборг починає мінятись, як тільки з'являється згадка про те, що тут жив Гамлет. Звичайно, навіть і до цього можуть виникати певні асоціації, образи минулого, овіяні легендами і старовиною, сагами про войовничість вікінгів. Це доповнює враження загальної картини ідеальності уявлень. Згідно нашої науки, міркує Н. Бор, потрібно вважати замок, змурований з каменів, реальним, і ми насолоджуємось формами, в які їх склав архітектор. Камені, зелений дах, дерев'яне різьблення в церкві справді утворюють реальну споруду.
Так каже фізик. Та ось подальший хід його думки свідчить про присутність саме тих дематеріалізуючих, ідеалізуючих чинників, на які здатний ейдетичний образ. "В усьому цьому рівним чином нічого не міняється, коли ми узнаємо, що тут жив Гамлет, - так аналізує своє сприйняття замку Н. Бор. - І все ж, він раптом стає іншим замком. Стіни і кріпосні вали враз починають говорити іншою мовою. Двір замку стає цілим світом, темний закуток нагадує про морок людської душі, ми чуємо запитання: "Бути чи не бути?". Ідеальне начебто саме змістилося в реальність буття і конкретної уяви, хоч, як нагадує про це Н. Бор, ніхто не може довести, що Гамлет справді існував і мешкав саме в цьому замку.
Саме психологічне явище запам'ятовування, в широкому значенні збереження культурних цінностей в свідомості суспільства за допомогою ідеальності (ейдетичності) образу має різноманітні свої прояви. Торкається воно не лише одухотворення конкретних предметів і їхньої умовної дематеріалізації, а й особливостей взаємозв'язку культурних епох, історичного руху образу. Відтак, слід визнати загальне правило утвердження образів-символів.
Такими ж цілими світами, ідеальністю і пам'яттю постають собор в Равенні, Софія Київська, Сікстинська капела Мікеланджело у Ватикані. Нетлінність ідеального як символу в образній системі світосприймання відзначається своєю присутністю у всезагальній пам'яті людства.
Література:
1. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве. Работы 20-х годов. - К., 1994.
2. Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. - К., 2003.
3. Вандишев В.М. Філософія. Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. Тема 13. - К.: 2005.
4. Гадамер Г.-Г. Искусство и подражание // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. - М., 1991.
5. Гегель Г.В.Ф. Символическая форма искусства // Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т.2. - М., 1969.
6. Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. - К., 1974.
7. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища шк., 1997, 2000
8. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое иск-во. - М., 1976
Loading...

 
 

Цікаве