WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні мистецькі напрями Нового часу - Реферат

Основні мистецькі напрями Нового часу - Реферат

повинна відтворюватися в мистецтві у довершеному вигляді, за античними зразками.
У живописі ідеї класицизму знайшли найповніше відображення у творчості Пуссена і Клода Лоррена, які еволюціонували від офіційного бароко до класицизму. Інтереси живопису переключилися значною мірою на парадний портрет, який досяг блискучого розквіту у другій половині XVII ст. Помітно активізувалося в цей період і будівництво, подарувавши людству архітектурний ансамбль Версаля, фасади Лувра в Парижі тощо.
Незаперечнимдосягненням стала французька класицистична драма (Корнель, Расін, Мольєр). Найповнішого теоретичного вияву класицизм дістав у творі Нікола Буало "Поетичне мистецтво".
Що ж до трагедії, то тут класицистичні норми вимагали піднесеної поетичної мови, певного віршованого розміру (так званий олександрійський вірш). Для осягнення та вираження сучасних йому суспільних і моральних проблем класицизм звертався до античних, більшою мірою до римських сюжетів і образів. Лише у творчості Мольєра, який створив жанр "високої комедії", класицизм дав зразки справжнього народного життя і народних характерів, і це забезпечило Мольєрові загальноєвропейську славу, сприяло активізації театрального життя, популяризації мистецтва.
Період кінця XVII - початку XVIII ст. був переломним у розвитку не тільки мистецтва, а й європейського суспільства взагалі. Один за одним зі сцени сходять майже всі великі майстри: Веласкес, Ф. Гальс, Рембрандт, Корнель, Пуссен. Берніні, Клод Лоррен... Настала епоха кризи абсолютистських систем, які значною мірою визначали життя, світогляд, культуру Європи двох попередніх століть. Революція 1688 р. в Англії, політична криза в Іспанії, смерть у 1715 р. короля Франції Людовика XIV ознаменували початок нової тенденції розвитку Європи.
Класицизм XVIII ст., як і бароко, що передувало йому, зберігав свої стилістичні особливості, однак не припинялася принципова зміна змісту мистецтва, пов'язана з новим духовним рухом європейського суспільства, що дістав назву Просвітництва. По-перше, мистецтву XVIII ст. притаманною стала більша стилістична єдність (не було геніальних художників). Найзначнішу частину мистецтва того часу створено у Франції в період між смертю "короля-сонця" і першим гуркотом революційного грому, тобто у проміжку між двома жорсткими державними системами Це була епоха, коли на зміну культові громадянина, держави прийшов культ особистої насолоди, гедоністичного нігілізму, що перемішувався з відчуттям грядущого "потопу".
У XVIII ст. всю художню систему попередніх віків було піддано ревізуванню. Поступове руйнування станово-ієрархічного принципу у суспільстві невідворотно вело до руйнації всього багатовікового набутку. Іронічне і скептичне ставлення до всього, що завжди вважалося вибраним і піднесеним, загальна неповага навіть до високих категорій, що стали стандартами академічного мистецтва, знімали ореол виключності з явищ, які віками слугували зразками. Пишна феодальна титулатура й урочисті формули перетворювалися у витончену театральну гру. Та коли суспільство стало вимагати нового героїзму і нових подвигів, нічого не лишалося, як використати старі випробувані стилістичні формули класицизму, абстрактність яких давала змогу використовувати їх для вираження будь-якого необхідного змісту. Саме таким був класицизм періоду Великої французької революції.
Помітною новизною в мистецтві XVIII ст. була поява ідейних течій, які не мали власної стилістичної форми та й не відчували в ній якоїсь потреби. Найзначнішою серед них вважається сентименталізм, що був пов'язаний з чисто просвітницькими уявленнями про притаманні людині від природи доброту і чистоту. Сентименталізм не вимагав особливого стилістичного оформлення, тому що звертався не до зовнішнього, а до внутрішнього, не до загального, а до особистого. Проте незвичайне забарвлення, особливість проникнення в інтимний світ, тонкість емоцій, навіть здатність до осягання пропорцій і легкості фактури так або інакше пов'язані із сентименталізмом, бо створюють відчуття витонченості, близькості до природи, наповненості внутрішнім благородством. Сентименталізм, таким чином, перетворюється у доромантизм: людське єство приходить у зіткнення з суспільними і природними стихіями, з бурями і тяжкими струсами життя, передчуття яких закладене у всій культурі XVIII ст. Зіткнення особи з суспільством, з трагедіями буття, перехід ідеалу в сферу нездійсненної фантазії приводять у XIX ст. до зникнення стилю як значної історико-художньої категорії
Головним же набутком мистецтва ХVIII ст. було народження основ художньої культури наступних століть. хоч, щоправда, у маскарадних костюмах витончених театральних форм.
Романтизм - складний, внутрішньо-суперечливий духовний рух, що виник в останній чверті XVIII ст. Найяскравіше розкриття романтизм дістав у філософії та мистецтві.
Романтики - свідки революційних подій 1798 р. найзначніших політичних і економічних зрушень кінця XVIII - початку XIX ст. Доба Просвітництва проголосила ідеї свободи, рівності і братерства, а підготовлена нею революція виявила невідповідність їх реальним наслідкам, засвідчила кризу світоглядних орієнтацій на розум, обов'язок і честь. Результати виявилися злою карикатурою, що викликала гірке розчарування у блискучих обіцянках просвітників. Проте не слід вбачати у романтизмі відхід від вистражданих людством цінностей. Більше того, романтики успадкували від просвітників погляд на природу і людину як на єдине начало. Цінність особистості, ідеї рівності всіх людей, вимоги соціальної справедливості не тільки не заперечувалися ними, а й розвивалися через критику механістичності, однобокості поглядів просвітників.
Історичний ентузіазм і водночас неможливість реалізації ідеалу породили нерозв'язне протиріччя, яке змусило романтиків звернутися до минулого, за що й нерідко звинувачують романтизм у реакційності. Але ж звертання романтиків до демократичних, народних явищ середньовічної і ренесансної культур зумовлене їхнім інтересом до справжніх народних витоків мистецтва, до особистості, незалежної від соціальних умов.
Романтизм у мистецтві - це звернення до внутрішнього духовного світу людини, оскільки реальність не відповідає ідеалові. У зв'язку з тим, що романтики ще не усвідомлювали важливості конкретно-історичного аналізу соціальної дійсності, їм нічого не лишалося, як критикувати реалії життя з точки зору абстрактних вічних ідеалів. Звідси - і характерний духовний порив, піднесення над реальністю. Але ж цей порив і є
Loading...

 
 

Цікаве