WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні мистецькі напрями Нового часу - Реферат

Основні мистецькі напрями Нового часу - Реферат


Реферат на тему:
Основні мистецькі напрями Нового часу
Бароко - художній напрям, що склався в Італії у 80-90-і роки XVI ст. Родоначальниками його вважають Тиціана, а ще більше Караваджіо. На початку XVII ст. у цих італійських майстрів учився 23-річний фламандець Рубенс, згодом один з найвизначніших представників бароко. Постаттю, яка з'єднала добу Відродження з бароко, був геніальний Мікеланджело.
Чим відрізняється стилістика бароко від ренесансної? Передусім наростанням драматизму і навіть трагізму світосприймання. Для бароко характерна особлива композиція, де деталізація й орнаментація підпорядковані ансамблеві. Ускладнена драматургія художнього задуму рівною мірою властива й архітектурі (Дж. Л. Берніні), музиці (А. Вівальді), літературі (П. Кальдерон), декоративному мистецтву. Бароко - внутрішньо суперечлива течія, яку вже на початку XVII ст. репрезентували два варіанти: офіційний і опозиційний. Перший пов'язувався з католицькою церквою і загальним процесом Контрреформації в Європі. Криза Відродження і наступ Контрреформації зумовлювалися причинами соціально-економічного, політичного і культурного характеру, були реакцією на відродження католицької церкви і феодального суспільства. З 1542 р. утвердилася інквізиція. Жертвами її стали такі видатні діячі пізнього Відродження, як Томмазо Кампанелла, Галілео Галілей, Джордано Бруно. 1559 р. папа римський Павло IV затвердив Індекс заборонених книг, який значно посилив цензуру католицької церкви. Вона, підкреслюючи "духовний характер" своєї місії, продовжувала лишатися опорою феодальних основ суспільства. В межах офіційного бароко, особливо ж у XVII ст., формувалися "героїчний" та "ідеальний" стилі. Бароко стало пануючим в усіх католицьких країнах Європи. Вбачаючи у ньому ідеальну здатність мистецтва могутньо впливати на емоційний світ людини, католицька церква всіляко сприяла поширенню цього стилю і поза Європою, зокрема в іспанських колоніях в Америці. Сучасні художники латиноамериканського континенту вбачають в бароко витоки свого національного мистецтва (Д. Сікейрос, X. Ороско та ін.).
Що ж до іншого, можна сказати опозиційного, напряму бароко, то його вірніше було б назвати народним або навіть плебейсько-народним, оскільки представники його орієнтувалися на "низьку натуру", прагнули створювати народні типи, відображати народні думки і почуття, вдосконалювати життєве тлумачення релігійної тематики. Цей напрям набув поволі широкої демократичності, увібрав національні риси, відіграв особливу роль у справі уособлення європейських національних культур. До нього близькими були своїм творчим кредо такі неперевершені майстри пензля, як Рубенс і Веласкес, Франц Гальс і Рембрандт. Саме їх захоплювала героїка сильних, сміливих, фізично повноцінних людей, які спільними зусиллями завзято і пристрасно домагаються перемоги. Усі най-новітніші на той час засоби художньої виразності підпорядковувалися розкриттю краси активного, сповненого драматизму людського життя.
Бароко існувало протягом майже двох століть. Щоправда, у XVIII ст. мистецтво взагалі почало втрачати жорсткі стилеві ознаки, тому і не дивно, що поряд з бароко виникли тоді рококо як виродження бароко, класицизм і голландський побутовий жанр, з'явився сентименталізм, породжений ідеологією Просвітництва.
Рококо, з точки зору еволюції форми (динаміка, ритм, співвідношення цілого і часток), генетично пов'язаний з бароко. Проте могутню просторову динаміку, вражаючі контрасти і пластичну гру форм, що властиві бароко, змінив стиль, який начебто переводить криволінійні побудови бароко в новий регістр. Лишаючи без уваги фасади, рококо розігрує на стінах і стелях інтер'єрів орнаментальні симфонії, плете мереживні візерунки, досягаючи у цьому вершин віртуозності, витонченості і блиску, однак остаточно втрачає характерні для бароко монументальність, силу і статечність.
Музика, особливо програмна від Баха до Бетховена, співзвучна бароковій добі. Напруга пристрастей, внутрішнє боріння, глибокі і палкі почуття - ось яким є внутрішній світ людини, захопленої стрімким плином життя. Усе це відчувається і в могутньому диханні класичної музики XVIII ст.
Класицизм - художня течія, що виникла у Франції на початку XVII ст. як національно-державний напрям у мистецтві. Класицистичні традиції закладалися ще у XVI ст. в Італії серед гуманістів, які прагнули виявити й осмислити основні закономірності та художні завдання мистецтва античності і Відродження, створити теорію мистецтв, національну літературну основу і новий драматичний театр.
Класицизм формувався у боротьбі з маньєризмом і бароко. Він відображав інтереси буржуазно-аристократичної олігархії, що склалася у Франції на початку XVII ст. Францією у XVII ст. правив король Людовик XIV. Він мав добру підтримку городян у боротьбі з феодальною знаттю, яка неодноразово намагалася ослабити королівську владу.
Значний вплив на класицизм справила раціоналістична філософія Рене Декарта. Мав класицизм і свого ідеолога в особі кардинала Ришельє, якого 1627 р. запросив до Парижа король Людовік XIII. Принципи класицизму були дуже близькими кардиналові, який ставив собі за мету ідею централізації в державних і економічних питаннях, у сфері суспільного життя і духовної культури. Для керівництва суспільною думкою Ришельє заснував газету "Gazette dе Fгаnсе", для чистки і збагачення мови створив Академію літератури. Визнаючи незрівнянне агітаційне значення театру, в якому повинна проводитися ідея перемоги державного обов'язку над правами особистості і де перевага мусить надаватися вигаданим, проте розумним сюжетам над нехай правдивими, але такими, що не відповідають вимогам розуму.
У цілому ж класицизмові властиві раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності і благородної простоти стилю, врівноваженості композиції. Водночас йому властиві й елементи схематизації і формалізації, а також ідеологізації.
Основна тема класицизму - проблема співвідношення часткового і загального стосовно як змісту твору, так і принципу формоутворення. Необхідність підпорядкування загальному розуміється як виявлення сутності часткового у співвідношенні його з цілим. Центральною темою стає проблема взаємодії людини і суспільства.
Основний естетичний принцип класицизму - вірність природі, логічно організованій і творчо опрацьованій розумом. На думку теоретиків класицизму, об'єктивно властива світові краса - симетрія, пропорція, міра, гармонія тощо -
Loading...

 
 

Цікаве