WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етнічне, національне та загальнолюдське у мистецтві - Реферат

Етнічне, національне та загальнолюдське у мистецтві - Реферат

мотивів, до яких схильний і передати які спроможний лише особливий талант. Такими унікальними українськими майстрами є, наприклад, прославлені митці народної творчості Катерина Білокур, Марія та Федір Примаченки, Ганна Собачко-Шостак та інші.
У загальній системі культурно-естетичних відносин українські міфологія і фольклор безпосередньо пов'язані з глибинністю історії і народного життя. Вони стали системою світогляду і уяви, фантастичного і реального, космології і земного буття. Міфологія і фольклор мають спільні корені, що пов'язані їхньою давниною, світоглядністю, автохтонними етнічними особливостями. Овіяні красою народної поезії та пам'яті, вони утримують нашарування близьких і далеких у часі етносів і культур. Спорідненість міфологізму і фольклорності спостерігається в мистецтві Трипільської доби з властивими йому яскраво вираженими елементами умовності, стилізації, передачі динаміки і простору, кольорової барвистості природних символів. Праці О.О. Потебні, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка, В. Петрова, сучасних дослідників допомагають скласти чітке уявлення про міфологію, яка має безпосереднє відношення до праслов'янських етнічних культур. У передмові до наукових розвідок видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького, за словами якого міфологія - "всеобіймаюче око України", сучасний дослідник О. Мишанич вказує на те, що це одна з ланок загальнослов'янської і світової міфологій. Корінням своїм, за словами вченого, вона сягає у сиву давнину, в далекі доісторичні і дохристиянські часи. В основі українських міфів, як і міфів більшості народів, лежать анімалізм та одухотворення природних явищ - земних і космічних, віра в їхню могутню чарівну силу. Про українські міфи, що прийшли з давнини, І. Нечуй-Левицький писав: "Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних, велетенських міфічних образів". Фантазія і міра народу не любить переступати "за границі ненатуральних форм і вона любить правду і естетичність".
У спеціальній літературі мало уваги зверталось на те, що один із засновників так званого супрематичного напряму в мистецтві, художник-авангардист Казимир Малевич - учень М. Пимоненка, автора знаменитого "Гопака", живучи в Україні, додав до свого мистецького арсеналу народні мотиви художнього світосприймання, а також велику любов до чистоти людського (сільського) співжиття з природою. Ось лише кілька штрихів з автобіографії К. Малевича. Він "з великою насолодою" прислухався до пісень, "спостерігаючи українське небо, в якому, як свічки, мигтіли зорі". "Я в усьому наслідував життя селян". Ще тоді зовсім юний Казимир навчався мистецтву бачити світ: "Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селяни розписи і допомагав їм..." Характерно, що зображення "Дерева життя" (1908), як і інші картини супрематичного періоду творчості митця, зберегло в собі філософію світобачення, основаного на певних язичницьких символах фольклору і міфології. Автори дослідження звертають увагу на те, "що найближчою аналогією до його супрематизму є геометричний розпис подільських хат, писанки з їхніми астральними знаками, візерунки плахт - магічний код світових стихій (вогню, землі, води). Від його картин, де на білому тлі розкидано чітко окреслені узори-заливки, і справді віє духом народної космології". Наприкінці 1920-х - початку 1930-х років Малевич створив картини "Селянин", "Голова селянина", "Селянин між хрестом і мечем", "Селянка", в яких чітко проступають певні етнічні засоби вираження. Щоправда, їх символічність, динаміка, включення в стилістику нового художнього мислення служать прикладом того, наскільки складно і опосередковано прочитується зв'язок пам'яті етносу, фольклорності світосприймання і художньої завершеності мистецтва.
Дві тенденції - етнічне і загальнолюдське у мистецтві - добре визначилися у XX ст. своїм взаємозв'язком. Увага кожної нації і кожного народу до самовираження несе в собі досить інтенсивний заряд творчості. Без любові до рідної землі, яку оспівує художник, неможливе утвердження мистецтва. Етнічне допомагає організуватись і самовиявитись саме тим рисам, які виражають ознаки колориту, самобутності, органічної єдності з джерелами життя. В етнічному зафіксована певна сталість, модель, те, що можна було б назвати генетичним фондом культури. Етнічне реалізує себе в національній специфіці мистецтва.
Національне - це категорія, яка більше характеризує певні правові та державотворчі відносини. Вона пов'язана з суб'єктивним усвідомленням і діями. В етнічному має місце певний детермінізм належності до власного етносу, історії, звичаїв. Етнічне має давнішу історію, ніж національне, яке розвивалося на своїй базовій основі і пов'язане з етногенезом усієї культури. Національне - це відповідна форма прояву етнічного, що орієнтоване до певних цивілізаційних еволюційних процесів. Отже, за своїм історичним обсягом етнічне ширше за національне. Лише на досить розвиненій основі, що виявила себе в повному обсязі, може з'явитися національна культура.
Що нам дає поняття етнічного, введення якого в аналіз мистецтва не має такої традиції, як це було в історії естетичної думки у зіставленні національного та інтернаціонального? Аналіз етнічного дає насамперед можливість розглянути особливості певної спільності, пов'язаної з розвитком мистецтва, що було характерним для значного історичного відрізку часу; це також розширює ареал ознак, куди можуть включатися географічні умови, специфіка формування культур; це також певний генетичний код етносу. Прагнучи знайти спосіб зіставлення етнічного, національного і загальнолюдського в культурних цінностях, вчені виділяють передусім особливість першого, тобто етносу, та його несхожість ("межу") з національним - воно більш пов'язане з природженими, позаособистісними зусиллями. До етносу не можна прилучити себе за власною потребою. Етнічне не є розчленованим по відношенню до всього колективу і належить йому. Нації, стверджують теоретики, виникають внаслідок "атомізації" етнічної однорідності на рівні індивідуальних самовизначеностей, не обов'язково пов'язаних між собою кровною спорідненістю, єдністю походження і способом життя, а власне громадянськими відносинами, де "кожен духовно і соціально незалежна від інших істота". Нація не заперечує етносу, піднімаючи його до наступного рівня, де незрівнянно розвиненішою стає свобода індивіда. Саме на цій особливості необхідно наголосити: від певної етнічної скутості індивіда - до утворення "більш широкої системи норм, цінностей і символів, які мають субетнічне, національне значення", входячи тим самим до інших рівнів спільностей - загальнолюдських. У здобутках кожної нації, "створюваних її художниками, мислителями, вченими, завждиміститься не лише суто національний, а й загальнолюдський момент, те, що набуває сенсу для людини кожної нації. Загальнолюдське не заперечує національного, а вперше дає про себе знати, виявляє себе у формі національного".
Що ж стосується загальнолюдського, то воно не повинне обмежуватися лише глобальною чи планетарною тематикою у мистецтві, як, скажімо, екологія для нашого сторіччя. Це може бути й інтимна лірика, і соціальна драма, і навіть конкретний факт, у якому сфокусовано питання, що торкаються живих струн переживання людини, її захоплень, ідей, особистого її життя. І все ж тут буде світ, який виявляється не чужим для
Loading...

 
 

Цікаве