WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетична діяльність та її форми - Реферат

Естетична діяльність та її форми - Реферат

обумовило появу ще одного естетичного феномена - дизайну, щодо якого й донині не вгамовуються суперечки: що це - прикладне чи високе мистецтво? А дизайн тим часом давно вже виділився у самостійну сферу діяльності. Сталося це ще на початку XX ст., коли остаточно створилися технічні передумови для великомасштабного промислового виробництва. Саме воно, великомасштабне виробництво, висунуло особливі вимоги щодо вирішення проблем створення предметів споживання, будівництва міст, випуску машин і механізмів, технологій та промислової естетики. Адже розмаїтість соціальний груп та індивідів зі своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо не можуть бути задоволені хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продуктами промислового виробництва. А саме виробництво, впорядковане, націлене на кількісний показник випуску продукції, дуже важко пристосувати до задоволення різноманітних запитів і вимог споживачів.
Широке розповсюдження дизайнерської діяльності революціонізуюче вплинуло, з одного боку, на технологію і техніку промислового виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки матеріальних, а й естетичних потреб людини, з іншого - сприяло соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних уподобань, смаків та ідеалів. Дизайнерська діяльність, у кінцевому підсумку, спрямована на гуманізацію предметно-просторового середовища людини. Її роль у сучасному суспільстві дедалі зростає. Ось чому сучасне промислове виробництво неможливе без такого виду естетичної діяльності.
Розвиток дизайну тісно пов'язаний з пластичними мистецтвами: архітектурою, скульптурою, живописом, орнаментикою. Дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, живиться художніми ідеями історії мистецтва. Разом з тим дизайн мусить координувати свої суто художні можливості з наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством. Там, де дизайн органічно включений до процесу виробництва і є його необхідною ланкою, там виробництво здатне найповніше задовольняти потреби суспільства.
У нашій молодій країні дизайнерська служба лише починає свій творчий шлях. І це, звичайно, не може не відбиватися на ефективності виробництва, на здатності вітчизняної промисловості задовольняти потреби населення, позначатися на загальному вигляді наших міст і сіл. Без органічного поєднання з дизайном сучасна промисловість ніколи не зможе задовольнити відповідну якість життя, де матеріальна потреба без естетичної, навіть за умов кризового стану економіки та зубожіння переважної більшості населення, - просто напівпотреба. Такого не існує, як і взагалі не існує людини, обмеженої в своїх потребах лише вузько прагматичними запитами.
Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він присутній в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди збільшує потенціал своєї творчості, виходячи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку максимально можливі для неї сфери людської діяльності. Професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для виявлення власного творчого потенціалу. Ось чому для досягнення мети - перетворення людської праці з необхідності в потребу самореалізації - слід рухатись з двох боків. Передусім - це зміна за допомогою науки і техніки характеру виробництва, що виключає тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Однак не можна недооцінювати й інший шлях - розвиток, вдосконалення самої людини, здатної вже сьогодні багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою і бажаною.
2. Природа в структурі естетичної діяльності
Наша уява про естетичну діяльність суб'єкта суспільної практики була б неповною, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та міжособових відносин. Існує ще одна, дуже велика сфера естетичної діяльності і водночас предмет естетичної насолоди - природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку все більше звертається до природи як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, з іншого - своєю діяльністю наносить непоправну шкоду природі, створюючи загрозу екологічної кризи і тим самим загрозу власному існуванню. Вихід з такого протиріччя лежить на шляху переходу від вузькоутилітарного до суто естетичного, духовного ставлення до природи як естетичної норми для людського суспільства. Людство у своїй історії пережило різні форми взаємодії з природою. Значний відрізок часу займав період культури збирання і полювання, коли людство цілком залежало від природи, яка давала йому засоби для існування. Цей стан характеризується відносною гармонією, хоч вона і не була свідомим наміром людини. Проте вже на цьому етапі відбувається усвідомлення людиною цінності природи як умови її існування. Спостереження природи, рослинного і тваринного світу, їх взаємозв'язку породжує спроби людини опанувати навколишню красу, багатства і процеси, передати їхню суть у перших формах образотворчої діяльності. Зображення тварин, рослин, спроби використання природних форм для створення предметів повсякденного побуту, імітування поведінки тварин у ритуальних танцях - все це свідчить про поступове духовне і практичне оволодіння творчими силами живої природи, які ставали силою людини і забезпечували їй подальший матеріальний і духовний розвиток.
Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину природи. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні посіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин. Такий, суто сільськогосподарський характер діяльності створює умови для дисгармонії. Перші землеробські цивілізації лишили після себе пустелі. Але протягом багатьох віків між природою і людиною існувала рівновага. Саме цим обумовлено особливе місце природи в естетичному досвіді людини та в її художній творчості. Взаємодіючи з природою, людина може гармонійно з нею співіснувати, вносити в цей храм певний естетичний аспект.
Закони природи і закони людського співжиття вимагають взаємної поваги. Культурний пейзаж творився зусиллями двох сил: соціальною діяльністю людини, що створювала відповідний для себе просторово-природний осередок, та природи, здатної пластично злитися з формами культури і в певному розумінні задати їй параметри. Це справедливо щодо будь-якого національного ландшафту, водночас це пояснює особливу цінність рідної природи взагалі. Природаі культура, так би мовити, "підправляють" одна одну і створюють своєрідне поєднання людяності і привілля. Саме тому, очевидно, природа як гармонійна єдність двох сил - природної і соціальної - становить у певному смислі зразок для людини, етичну й естетичну норму здорового і істинного в житті суспільства та в художній творчості.
Що ж до цілеспрямованого естетичного впливу на природу, то тут спостерігаємо відбиток конкретно-історичних уявлень про красу, яка творилася предметно-практичною діяльністю людини і мистецтвом. Безсумнівно одне: чим могутнішою відчувала себе людина, тим більшою мірою вона була здатна до сприймання естетичних якостей природи. Людина постійно впливає на світ природи, включаючи її в систему відносин певної конкретної сфери діяльності. Проте бувають моменти, коли дійсність постає абсолютно незалежною від людини.
Людина почала наближати природу до свого житла спочатку у формі садів і
Loading...

 
 

Цікаве