WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генезис і природа художнього образу - Реферат

Генезис і природа художнього образу - Реферат


Реферат на тему:
Генезис і природа художнього образу
Художній образ називають живою "клітиною" мистецтва, безпосередністю естетичного споглядання істини, оскільки і саме мистецтво визначається як мислення в образах. За допомогою осягнення образу ми пізнаємо природу мистецтва. Не випадковим є і те, що поняття художній образ перетинається з поняттями відображення, зміст, форма, твір мистецтва. Художній образ має відношення до творчого процесу, починаючи від образно-смислового задуму і завершуючи втіленням його в опредметнених знакових структурах, а також репродукуванням під час сприйняття мистецтва. Художній образ співвідносять зі специфікою пізнавальної функції мистецтва в порівнянні з науково-понятійним аналізом, особливим емоційно-споглядальним станом людини, талантом митця в образно-метафоричному творенні. Без перебільшення скажемо, що у своєму повсякденні людська особистість живе в світі образів, тропів порівнянь, метафор, метонімій, гіпербол, алегорій (грец. Tropos - означає слово чи фразу в переносному їх значенні), незмінно спілкуючись з природним і суспільним середовищем.
В історичному процесі зміни цивілізацій упродовж тисячоліть творилося не лише мистецтво як чуттєво-образне відображення, а творився і сам суб'єкт з особливою нервово-психічною організацією поведінки, можливістю відтворення в уяві і збереження в пам'яті безпосередніх картин життя, явищ, переживань. Образно-метафоричне одухотворення, що стало можливим внаслідок еволюційних, адаптивних змін і формування своєрідної синкретичної самосвідомості, несло в собі величезний потенціал збагачення мовних, знакових засобів, досягнення їх пластичної гнучкості, тонких емоційних нюансів. Генетичним є збіг у первинних образах прагнень людини до ствердження себе в наслідуванні природних сил, картин того, що варте було уваги і повторюване "увічненням" з усією візуальною, ритмозвуковою конкретністю і безпосередністю наближення до реально пережитого. Саме такий збіг і уподібнення дає підстави вважати, що в суб'єктивному плані мистецтво могло виникнути завдяки цій образно-міметичній здібності людини. Поруч зі словом, сильно розвинутим почуттям тотожності у світі речей - метафори тропи символи, вирішальним чинником художньо-образного мислення стає уява (як перенесення зовнішнього досвіду у внутрішній стан психіки).
Ми вже говорили про філософічність змісту мистецтва, про його здатність висвітлювати в специфічній (саме образній) формі ті явища і закони, які при відповідній їх трансформації (напр., соціологічній) здатні стати еквівалентами всезагальних категорій буття. В синкретичних формах мистецтва первісного суспільства виявлено елементи світогляду, що згодом переросли у релігійно-магічні, міфологічні пояснення законів природи і людського духу. У тому ж ранньому періоді історії можна пізнати й мимовільні, ненавмисні спроби торкатися найскладніших ідей самосвідомості (в тому числі естетичної самосвідомості) первісної людини в спостережуваному нею світі, Тому навіть у наскальному, печерному мистецтві Верхнього палеоліту присутні не лише образи-символи, міметичні зображення, а й певні стихійні поняття про гармонію, рух, ритм, простір, космологічні уявлення, джерела сили і світла тощо. І все це могло передаватися ніяк інакше, як тільки в образно-зображувальній формі. Чи то проникнення в свідомість тотемних уявлень про сили природи, чи наповнення в повсякденні радістю пізнання і схожостей в світі кольорів, форм, істот, які можна було зупинити або повернути у часі (ритуал зображення полювання), різного роду нарубки і різьблення зображень, керамічний прообраз орнаментів - усе це не що інше, як первинно-образний засіб, що з такою безпосередністю і узагальненою символічністю передає світосприймання й уявлення наших далеких предків. У цьому закарбувала себе філософічність і сила образу. Останній не лише наслідує природу (і, звичайно, людину як частку природи та соціуму), він робить їй виклик у прагненні протистояти тому, що минуще, уникнути ентропії і дисгармонії. Через образ ми бачимо світ очима сьогоденної присутності і майбутньої перспективи. Закріплює він себе, як було вже показано, у змісті й формі.
Якщо й справді образ для мистецтва - його серцевина і сутнісна основа, якщо він може розглядатися в контексті різних підходів і проблем, то у такому разі перед нами постає завдання осягнути цю всезагальність конкретніше і знайти те визначальне, що є предметом спеціального розгляду.
Художній образ у науковому тлумаченні прийнято визначати як специфічну форму відображення, що узагальнено виражене в процесі художньої творчості митця і яке характеризується безпосередністю чуттєво-емоційного впливу на суб'єкт сприймання твору. Художній образ - це своєрідна об'єднуюча ланка між реальним світом та його репрезентацією, яка відбувається за законами естетичних перетворень у сприйнятті й переживанні духовних цінностей. Художні образи відрізняються за видами мистецтва, масштабністю, мірою умовності в них, онтологічним статусом.
Принципово важливо визначитись у цьому питанні. Художній образ - чи це також символ і знак, що став фактом екзотеричності, тобто зовнішнього вияву через знаково-предметну форму як елемент культури, чи може це лише ідеальність внутрішнього психічного стану суб'єкта сприймання мистецтва? І чи справедливо вважати, що твір мистецтва як втілення потенціального змісту образу і його форми сам є цим образом? Очевидно, що відповісти на ці питання ми можемо, спираючись на уявлення про те, що художній образ - не лише замкнута в собі (хоч і цілісна) ідеальна система, своєрідний мікросвіт, і що він в осяжному контексті свого визначення належить до більш широкої системи - метасистеми культури. Навіть при тому, що є такі жанри і форми в мистецтві, які ствердили себе як усне виконання (усне слово в епосі і фольклорі), художній образ у них виходить за межі індивідуального досвіду і це дає підстави говорити про його екзотеричність, певну абстраговану ідеальність, що набуває статусу духовної, естетичної цінності культури. Гомерівська "Іліада", що мала усне своє походження, дедалі більше набувала значення образу і символу загальнолюдської культури, загальнолюдського мистецтва.
Цей своєрідний дуалізм в уявленні про ідеальність і водночас про предметно-знакове оформлення художнього образу не повинен виходити за межі його власної природи. Це означає, що ми не можемо вдовольнятися констатацією того факту, що художній образ - лише наслідок ідеальних психічних утворень уяви і переживань або ж, навпаки, опредметнення їх у відповідній знаковій структурі. Справа у тому, наскільки адекватним може бути це опредметнення і чи взагалі воно відбулось, а чи може залишилось тільки ідеальним наміром, задумом митця. Момент цей найвідповідальніший у звершенні художнього образу як творчого акту і остаточного його втілення в творі мистецтва. Для того щоб могло здійснитися повторне, репродуковане переживання художнього образу, він повинен відповідним чином стати зовнішньою пам'яттю ідеальних перетворень,які ми називаємо естетичними: зняття первинних відчуттів, включення психологічних механізмів синестезії (взаємодоповнення, а часом і взаємозаміна відчуттєвої інформації, утворення образу-синтезу), зняття одиничності (випадковості) враження, гармонізація почуттів тощо. Отже, художній образ - це синтезуюча й об'єднуюча за законами, властивими мистецьким перетворюючим узагальненням, ланка співвідношення об'єкта і суб'єкта відображення.
Сприйняття, уявлення і споглядання образу об'єднані між собою тим, що зведені до спільного знаменника, а саме - до конкретності у їх чуттєвій або ж ідеально повторюваній в уяві повноті. Щоправда, і тут певна ознака відмінності є. Передовсім у тому, що уявлення вільно володіє матеріалом психічного досвіду і надає своєрідному внутрішньому баченню більше узагальнюючих рис, усіляких сполучень, підсилення або зменшення вражень. На цю особливість уявлення у порівнянні зі сприйняттям в безпосередньому чуттєвому контакті звертали увагу психологи П. Анохін, С.Л. Рубінштейн, Б. Ломов, Л. Виготський. Для мистецтва, а отже, для пояснення природи художнього образу поряд з тим, що він володіє "індивідуальною дійсністю" (термін Гегеля), звернення до уяви має принципове значення. Творення ідеального образу навіть у безпосередньому сприйнятті стає можливим саме завдяки здатності митця уявляти. Це взаємообумовлені грані єдиного процесу, бо не лише уявлення стає обов'язковим, коли перед нами образ, витворений в поетичному слові чи будь-якому іншому літературному жанрі. Так само не обходиться без уяви в разі пригадування сприйнятого в ідеальному його збереженні (образ в пам'яті, ейдетичний образ), а також і в образі при безпосередньому спогляданні.
Уява спонукає майстра "домалювати" твір, додати щось незриме або висловлене частково. І тоді образ-уява стає набагато повнішим, суб'єктивно емоційнішим. Художник-пейзажист, член Товариства передвижників Архип Куїнджі (нар. у Маріуполі) писав свої твори також і на українську тематику, досягаючи віртуозності в передачі форми і настрою. Особливий подив і навіть сумнів: чи немає в його картинах штучного підсвітлення, якогось флуоресціювання, він викликав зображенням нічних пейзажів - "Вечір на Україні", "Українська ніч", "Місячна ніч на Дніпрі". При всій фантастичній достовірності тонів, художньої їх гармонії у кожному з них вимальовується свій образ, причетний пам'яті, знанням, інтелекту глядача, який може пригадати щось із М.В. Гоголя чи Т.Г. Шевченка.
Література:
1. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве. Работы 20-х годов. - К., 1994.
2. Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. - К., 2003.
3. Вандишев В.М. Філософія. Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. Тема 13. - К.: 2005.
4. Гадамер Г.-Г. Искусство и подражание // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. - М., 1991.
5. Гегель Г.В.Ф. Символическая форма искусства // Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т.2. - М., 1969.
6. Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. - К., 1974.
7. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика: Підручник. - К.: Вища шк., 1997, 2000
8. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое иск-во. - М., 1976
Loading...

 
 

Цікаве