WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Любов і закоханість: співвідношення понять - Реферат

Любов і закоханість: співвідношення понять - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Любов і закоханість: співвідношення понять"
ПЛАН
Вступ
1. Поняття любові, основні її прояви
2. Співвідношення понять "любов" і "закоханість"
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.
Любов, як і інші етичні поняття та норми, пройшла певні етапи свого становлення не лише у зв'язку зі зміною епох, але й протягом самої доби античності та її періодів. У ліриці давньогрецьких поетів вона не виступає абстрактним почуттям, а пов'язана з певною особою, до якої виникає інтимна прихильність. Любов - не образ споглядання, а конкретна дія стосовно конкретної людини. У класичний період любовне почуття абстрагується, його починають цінувати як окрему морально-естетичну категорію, що цінна сама по собі, незалежно від об'єкта, стосовно якого вона виникла. З часом підкреслюється значення любові у сфері соціальних зв'язків, її роль, як основи сімейно-шлюбної моралі.
Спробую в даній роботі розглянути основні риси любові, її складові, як співвідносяться любов і законність з точки зору етичних поглядів.
1. Поняття любові, основні її прояви
Найунікальнішою форм спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовж багатовікового існування людської культури вона вважалася однією з основних моральних цінностей. Любов фокусує етичний вимір людського існування й може, на думку В.Г.Бєлінського, "слугувати пробним каменем моральності".
Істинний розгляд любові можливий лише у світлі найвищого сенсу людського спілкування. Тільки в такому масштабі може бути поясненою та обгрунтованою всепро-никна сила любові, котру вже в давнину ототожнювали із загальною космічною силою, що діє скрізь і всюди. Люд-ське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Давно підмічено, що й пізнає людина настільки, наскільки любить. "Немає істини, де немає любові".
За всієї очевидної важливості та цінності любові для людини в її існуванні важливіше, чи осягнула вона істинну сутність цього почуття? Сказане ще в давнину про любов, що "таїна ця велика є", актуалізується щоразу в кожній новій спробі раціонального осягнення такого інтимного і всеохоплюючого явища культури. Проте людина вперто продовжує спроби розкриття цієї великої таємниці, бо "любов є сила життя" (Л. М. Толстой).
Відкидаючи всі більш чи менш туманні міркування про любов і розглядаючи її в світлі сенсу людського існування, можна стверджувати, що любов - це інтимне, глибоке почуття, котре характеризується високою емоційно-духовною напруженістю, це галузь реалізації цінності "пе-реживання" іншого в усій його своєрідності й неповторності, це піднесення предмета "до сутності й, таким чином, предмет лише як сутність стає об'єктом любові".
У своєму устремлінні любов може бути спрямована на людську сутність, ідею, іншу людину і т. д. Однак її сутність найповніше проявляється у стосунках між людьми, відкритті та визнанні максимальної цінності іншої конкретної людини. Любов - одна з форм подолання відчуження людини від людини і завдяки цьому вона визнається вершиною морального ставлення до особистості. Як така вона, наприклад, є суттєвим елементом дружби як форми морального спілкування.
Однак у сутності любові "є щось зовсім унікальне, що виводить її з ряду вище розглянутих форм міжлюдського спілкування і що з максимальною яскравістю, і з усією мірою притаманної їй загадковості й неповторності розкривається в індивідуальному статевому коханні. Саме тут з усією невідворотністю постає вільне й остільки "непередбачуване" вираження глибини особистості. Тут осягається сутність іншої статі, а коханий в усій його особистісній незамінності та своєрідності дарує люблячому ту завершеність цілого, котра долає окремість і самотність людського існування. "Любов - це... сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від її ближніх; котра єднає її з іншими".
Водночас це й відкриття нового бачення людиною світу, чарівне перетворення людського ставлення до світу. "Врата у світ цінностей немовби ро-їчиняються... Для того, хто. кохає, коханнялакладає чари на увесь світ, огортаючи світ додатковими цінностями",- підкреслював В. Франкл3. Той, хто кохав по-справжньому якусь одну людину, говорив Е. Фромм, любить увесь світ. І в цьому процесі здійснюється творчий перегляд усієї системи цін-ностей, зміна способу її існування. Часто це прорив крізь конкретно-історичну обмеженість панівної моральної свідомості до загальнолюдських моральних ідеалів як шлях присвоєння людиною своєї людської сутності всебічним способом.
Заслуга любові не тільки в творчому перегляді світовідчуття, посиленні морально-ціннісного виміру своєї життедіяльності. Значною мірою істинна її заслуга в творенні людини.
Є в народній мудрості твердження, що любов зла. Однак тут більшою мірою підкреслюється "непередбачу-ваність" кохання: його не можна примусово ні викликати, ні здолати. "Кохання - емоційно перетворююче ставлення, в якому інший сприймається сповна, незалежно від його якостей та їх оцінки, приймається як даність, в усьому багатстві й незводимості до власних уявлень та ідеалів". Більш того, трапляється й так, що і достоїнства коханої людини гіпертрофуються силою почуття люблячого. І в цьому часом витоки багатьох розчарувань. Та все ж поряд із цим "обманом зору" в коханні є така прозорливість, яка недоступна іншому почуттю. Очі кохання бачать у людині такі її глибини, про які -ш од і не знає й вона сама.
Любов висвічує в коханому його можливості. В існуючому образі коханої людини їй удається розгледіти її потенційний образ. Цю загадку любові, її унікальну здатність у людському творенні влучно підмітив М. М. При-швін: "...та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби і я постараюся бути кращим за себе".
Розкриваючи духовну сутність коханої людини, її неповторність, зачаєні в ній потенційні цінності, люблячий стикається з особистістю іншої людини як із цілим унікальним світом, що в свою чергу розширює його власний світ. Вказані процеси поглиблюють особистість, роблять її душевно тонкою, "видющою", творчою. "Благодіяння любові не тільки в тому, що вона навіює нам віру в іншу людину, а й у тому, що ми знаходимо віру в себе" (Р. Рол-лан).
Унікальний творчий потенціал любові виявляє в кінцевому підсумку прагнення людини до цілісності, осягнення світу в усьому його багатстві. Однак реалізація, відстоювання цієї творчої могуті любові, а отже істинного її здійснення, вимагає в свою чергу тієї висоти морального ставлення, морального способу існування людини, котра зобов'язує їїінтелектуально-емоційно-вольову систему до гра-.нично високого напруження. Любов - величезна сила, вона може бути творчою, але може бути й руйнівною, при-зводити до морального падіння. Все залежить від моральної спроможності людини, міри її особистісного розвитку.
Важливість і складність любові багато в чому визначається тим, що в ній, як у фокусі, перетинаються протилежності біологічного й духовного,
Loading...

 
 

Цікаве