WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми морального виховання й самовиховання в педагогічній спадщині відродження та просвітництва - Реферат

Проблеми морального виховання й самовиховання в педагогічній спадщині відродження та просвітництва - Реферат

найефективніший спосіб виховання дітей і формування їхньої зовнішньої поведінки,- вважав філософ,- полягає в тому, щоб показувати їм на наочних прикладах, як їм слід чинити й чого вони повинні уникати" 2. Таким чином, ідея наочності навчання, вперше висунута Я. А. Коменським, була застосована Д. Локком і в сфері морального виховання.
Роздумуючи над проблемою виховання особистості, автор трактату вказує ще на одну важливу умову морального виховання - особисті якості вихователя мають обов'язково відповідати педагогічним вимогам, що їх ставлять вихователі до своїх вихованців.
Необхідним моментом формування особистості Д. Локк вважав навчання наукам, однак відсував за ступенем важливості даний процес на другий план, розглядаючи таке навчання як допоміжний засіб для розвитку більш значних для життя суспільства громадянських моральних якостей особистості, формування яких і становить головне завдання виховання.
Визнавши вихідною тезою те, що принципи системи виховання особистості перебувають у прямій залежності від суспільного устрою, Ж. Ж. Руссо (1712-1778) вимагав радикального перетворення й системи виховання, й устрою суспільства. Вперше свої погляди на сутність морального виховання визначний представник епохи Просвітництва виклав у трактаті "Проект виховання де Сент-Марі". Моральневиховання автор вважав найголовнішим і першочерговим педагогічним завданням: "...сформувати серце, судження і розум, і саме в тому порядку, в якому назвав їх" 3. У "Листах про мораль" (1758) Руссогуманіст пропонував здійснювати виховання відповідно до природної, на його думку, доброти людини.
У романі "Юлія, або Нова Елоїза" (1758) філософ указував на важливість формування людських почуттів індивіда на засадах гуманізму, дбайливого ставлення до природи. Головна педагогічна праця Руссо "Еміль, або Про виховання" вийшла в 1762 р. Критикуючи нещадно теорію й практику виховання та навчання епохи феодалізму, автор показав їх антигуманний характер у сім'ях привілейованих станів. Так, віддання дитини під нагляд гувернера або у школу-пансіонат руйнувало сімейні зв'язки, чим завдавало непоправної моральної шкоди багатьом поколінням.
Автор "Еміля..." виділяв три основні чинники виховання, які діють на дитину: природу ("виховання з боку природи"), людей ("виховання з боку людей") і речі ("виховання з боку речей"). У завдання виховання входить узгодження дій зазначених чинників. Руссо вважав за необхідне "природне виховання", маючи на увазі організоване на лоні природи формування дитини відповідно до її здібностей і віку. На думку Руссо, немає знаряддя більш ефективного, яке найшвидше веде до успіху у вихованні, ніж "правильно спрямована свобода". Природне виховання, з одного боку, має враховувати нахили й потреби дитини, з іншого - не випускати з поля зору підготовку вихованця до виконання суспільних обов'язків. Потреба самовиховання має стати внутрішньою рушійною силою виховного проце1 су. "Безпосередній інтерес - ось великий двигун, єдиний, який веде правильно і далеко..." '
Ж. Ж. Руссо висунув досить послідовну програму педагогічних заходів, виконання якої покликане було привести до формування справжнього громадянина, вільного, такого, що має власні незалежні судження. Оскільки досягти незалежності людина може, згідно з Руссо, передусім власною працею, остання виступає й засобом, і метою виховання. Таким чином, програма формування особистості, висунута Ж. Ж. Руссо, крім розумового, фізичного й трудового виховання, передбачала виховання моральне, "формування серця" як фундаменту, "нульового циклу" програми.
Швейцарський педагог-демократ І. Г. Песталоцці (1746-1827) значну увагу приділив розвиткові ідей Д. Локка і Ж. Ж. Руссо про моральне виховання. Так, він вважав, що процес формування особистості, який починається в сім'ї, має тривати й удосконалюватися в школі. Стрижнем цього процесу є найпростіше моральне почуття--любов дитини до матері, її "природної виховательки". В подальшому це почуття, на думку Песталоцці, усвідомлюється дитиною и переноситься на родичів, потім на вчителя і товаришів по школі. Моральна особистість переносить це почуття на свій народ і все людство.
Спираючись на свої спостереження під час роботи з дітьми у навчально-виховних установах, педагог-новатор уперше висунув ідею про використання дитячого товариства як провідного фактора морального розвитку. Саме Пес-талоцці належить формулювання принципу єдності навчання й морального виховання, що його він намагався втілити в систему "морального елементарного виховання". Останнє, на його думку, має на меті "правильний всебічний і гармонійний розвиток моральних задатків людини, необхідний їй для забезпечення самостійності моральних суджень і прищеплення їй певних моральних навичок" '. Як таке воно являє собою одну із складових частин основи фахової підготовки молодого покоління.
Таким чином, в історії філософської думки й педагогічній спадщині минулого є чимало цінних у методологічному значенні положень, суть яких визначила спрямованість і сучасних досліджень у галузі морального виховання. Перш за все, це положення про єдність морального виховання й самовдосконалення, морального, трудового й естетичного виховання, чуттєвого й раціонального у виховному процесі, про взаємозв'язок індивідуального й "суспільного" підходів у вирішенні проблем формування моральної особистості, про роль соціального середовища в розвитку особистості. Зрештою, були зроблені вельми плідні спроби узагальнення практики морального виховання з виокремленням системи його принципів.
Використана література
1. Курс лекція з етики. - М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. - М., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве