WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральне виховання і самовдосконалення особистості проблеми морального виховання і самовдосконалення особистості в історії філософської думки - Реферат

Моральне виховання і самовдосконалення особистості проблеми морального виховання і самовдосконалення особистості в історії філософської думки - Реферат


Реферат на тему:
Моральне виховання і самовдосконалення особистості проблеми морального виховання і самовдосконалення особистості в історії філософської думки
У словнику з етики моральне виховання розглядається як "одна з важливих сторін багатогранного процесу становлення особистості, засвоєння індивідом моральних цінностей; вироблення ним моральних якостей, здатності орієнтуватися на ідеал, жити згідно з принципами, нормами і правилами моралі, коли переконання і уявлення про належне втілюються в реальних вчинках і поведінці" '. Перші кроки людства в організації суспільного життя були невіддільні від усвідомлення необхідності морального виховання, що зумовлювалося перш за все потребою передати моральний досвід старших поколінь молоді. Разом з тим кожне суспільство через системи виховання, які включають формування у особистості певних моральних якостей, стимулювало спосіб життя своїх членів, котрий відповідає ідеалам цього суспільства, його моральним принципам, нормам і правилам. Зрештою, значною мірою моральне виховання сприяло створенню та постійному підтриманню морально-психологічної атмосфери, яка сприятливо впливає на життєдіяльність людей. Не слід залишати поза увагою й ідеологічну функцію морального виховання. Мова йде про те, що в антагоністичних суспільствах моральне виховання мало на меті також згладжування, затушовування класових суперечностей.
У філософських системах Давньої Греції зустрічаються перші спроби наукового обгрунтування специфіки морального виховання, його завдань і цілей. Тут же досить чітко визначився й зв'язок морального виховання з процесом самовдосконалення особистості. Мистецтво періоду розквіту афінської демократії (середина V ст. до н. є.) нерідко давало яскраві зразки, що підтверджували тезу про необхідність морального виховання, одним із результатів якого було вміння розрізняти добро і зло. Так, Софокл у своїй трагедії "Антігона" стверджував:
Недаремно славне Мовить прислів'я мудре: Хто лихе вважає добрим, Того вже ведуть боги На манівці безтямні,- Недовго йому ждать тягарів недолі.
Першим в античній філософії, хто звернувся до внутрішнього світу людини, був Демокріт (бл. 460 до н. є.- рік смерті невідомий). Саме він заклав основи традиції в етичній думці. Ця традиція полягала в розрізненні мотиву і дії (вчинку): "Бути доброю людиною значить не тільки не чинити несправедливості, а й не бажати цього... Чесна й нечесна людина пізнається не лише з того, що вона робить, а й із того, чого вона бажає" 2. Істинно доброчесний спосіб життя пов'язаний з високим рівнем самосвідомості людини: "Учись значно більше соромитися самого себе, ніж інших..."3. Звідси й особлива роль, яка відводиться переконанням, коли дається оцінка моральної значущості особистості, бо: "Кращим з точки зору доброчесності буде той, хто спонукається до неї внутрішнім потягом і словесним переконанням, ніж той, хто спонукається до неї законом і силою" 4.
Оскільки формування переконань передбачає довгочасну працю над собою, моральне виховання у Сократа (бл. 470-399 до н. є.) невіддільно пов'язане з самовихованням. Самовдосконалення особистості філософ розумів як процес, що триває протягом усього свідомого життя. Ксено-фонт наводить такі слова Сократа: "Краще за всіх живе, я гадаю, той, хто більше за всіх піклується про те, щоб ставати якомога кращим, а приємніше за всіх - хто більше усвідомлює, що він стає кращим"5. Далі Ксенофонт додає від себе: "Всі прихильники доброчесності, які знали, що за людина був Сократ, ще й до цих пір завжди жалкують за ним, як за найкориснішим керівником, який прагне до моральної досконалості" 6.
Зробивши моральне буття людини предметом розгляду в філософії, Сократ намітив і загальний підхід до проблем морального виховання. Доброчесність для нього, по суті, одна - знання. Мораль, таким чином, є наслідком пізнання, яке, в свою чергу, виступає способом морального піднесення особистості. Переконання, про роль яких говорив Демокріт, у Сократа тільки тоді стають міцною опорою діяльності особистості, коли усвідомлюються нею як істинні. Інакше кажучи, зведення доброчесності до знання й ототожнення її зі знанням стають формою утвердження моральної суверенності особистості.
Якщо традиційне виховання виходило з розуміння моральних норм як установлених волею предків чи навіть самими богами, то, згідно з Сократом, ці норми перш ніж стати регуляторами поведінки людей у суспільстві повинні бути обгрунтовані з допомогою розуму людини. Не сліпе схиляння перед авторитетом, але здатність керуватися свідомо засвоєним переконанням, уміння протистояти, спираючись на істинні знання, помилковій думці інших є бажаним результатом морального виховання.
Оцінюючи значення цього своєрідного перевороту в поглядах на сутність людини, Гегель писав: "...центральним пунктом усього всесвітньо-історичного перевороту, що складає сократівський принцип, є те, що місце оракулів зайняло свідчення духу індивідуумів і що суб'єкт узяв на себе акт прийняття рішення"1* Таким чином, щоб зрозуміти природу цього суб'єкта, необхідно залишити поза увагою все те, що складає його справжню природу (прагнення до втіх, користі, щастя), зосередивши увагу на тому, що привнесене культурою - етичними знаннями.
Значне місце у своєму останньому творі "Закони" відводить моральному вихованню Платон (427-347 до н. е.). Він виходить (як і Сократ) з положення, згідно з яким моральність має джерело поза людиною й поза суспільством. Що ж стосується моральних якостей (чеснот), то вони відповідно до схеми, викладеної в діалозі "Теєтет", так само, як і знання, одвічно властиві (природжені) душі людини. Вроджений характер чеснот виявився дуже доречним при обгрунтуванні поділу ідеальної держави на касти мудреців-філософів, стражів-воїнів, ремісників і землеробів (раби, як відомо, права на душу не мали). Таким чином, виховання покликане, за Платоном, лише розкрити те, що од.-вічно закладене в людині, оформити її потенції, що поступово розгортаються, стимулювати їх, не дозволяючи їм при цьому набути спотвореного характеру.
У найдосконалішій державі кожен стан - каста мусить виконувати те, що йому доручено. Виконання кожним своїх обов'язків забезпечує дотримання в державі справедливості, торжества законів. Однією з функцій морального виховання Платон вважав "підкріплення законодавства". Відповідно головним завданням морального виховання в ідеальній державі ставало формування як норми практики добровільного підкорення законам. "...Треба розглянути, які якості дають змогу людині якнайкраще прожити
Loading...

 
 

Цікаве