WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Поняття дружби в етиці - Реферат

Поняття дружби в етиці - Реферат

окрім Бога, не випадало. В Новий же час побут поступово роз'єднує людей, відбувається звільнення від впливу релігії, що не могло не викликати посилення потреби людей у спілкуванні, повернення до розуміння дружби як природного людського почуття.
Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню нового розуміння дружби. Згідно з таким розумінням дружба передусім є інтелектуальним спілкуванням, для якого відправним пунктом буде спільність духовних інтересів. Так потрактовували дружбу представники одного з провідних напрямів італійського гуманізму початку XV ст.- громадянського гуманізму (Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Маттео Пальмієрі та ін.'). Визнаючи високу цінність культури, цивілізації, підкреслюючи безмежність творчих здатностей людини, гуманісти підривали тим самим ідею аскетичного презирства до земного світу. Тому взаємна симпатія людей (у якнайширшому спектрі - від родинних почуттів до любові до всього людства) виокремлюється ними серед моральних устоїв, покликаних підтримувати соціальний мир і гармонію. Довершена дружба добровільна, незалежна й неділима (Монтень).
В епоху Просвітництва дружба починає осмислюватися з точки зору її моральної цінності. П вважають однією ? найзагальніших передумов моралі. У А. Шефтсбері друж" ба з окремою людиною тісно пов'язана з наявністю розвинутого почуття обов'язку щодо суспільства. Така гуманістична позиція включає уявлення про дружбу як про вершину "істинно людських" стосунків. Одним із наслідків такого культу дружби було формування романтичної дружби, що виступала своєрідною реакцією на невдалі спроби реалізувати на практиці раціоналістичний ідеал дружби Просвітництва.
Романтична дружба вирізнялася глибиною інтимності, експресивності взаємин, пов'язувалася з юністю людини - віком "істинної дружби". На думку романтиків, дружба є живе почуття, котре може щиро й чисто переживати тільки юнак. Нове розуміння дружби коренилося в мінливих реальних стосунках. Криза патріархальної сім'ї, супроводжувана складним процесом формування сім'ї буржуазної, звузила рамки віку "істинної дружби", набула в літературі форми конфлікту батьків і дітей, такої популярної в XIX ст.
Сама система педагогічного виховання кінця XVIII - початку XIX ст., що вважала небезпечним товариство ровесників для підлітка й позбавляла його таким чином особливої емоційної атмосфери дійства, зорієнтовувала свідомість вихованця "до омріяного друга" (О. І. Герцен). Студентське середовище, основний склад якого формувався з привілейованих верств суспільства, починає практикувати новий тип дружнього спілкування. Дружні гуртки об'єднувалися спільними інтересами у вивченні філософії, літератури, музики, театру. Суттєву роль відігравала при цьому й особиста прихильність.
Романтичний канон дружби піддавався критиці уже в середині XIX ст. Ототожнюючи "істинну дружбу" з юністю, теоретики романтизму вказували тим самим на її віковий, минущий характер. Гіпертрофування чуттєвості й романтичної дружби спричинювало дистанціювання від реальних стосунків людей. Критикуючи романтичний ідеал дружби, Гегель слушно підкреслював, що насправді "дружба грунтується на схожості характерів та інтересів у спільній, сумісній справі, а не на задоволенні, котре дістаєш від особистості іншого"'. Гегель помітив головну слабкість романтичної дружби - взаємна симпатія, духовна близькість у ній мало пов'язані зі схожістю "характерів та інтересів", що проявляються у спільній справі, тобто в особистісно й соціально значущій діяльності.
На фоні дружби, що грунтується на сукупній діяльності й має на меті благо інших людей, романтична дружба виявляє риси елітарності з властивим їй прагненням піднестися над рівнем буденності, вирватися з умовностей організованих форм "справ" земних, з її претензією на вищий смисл своїх переживань.
Наслідком процесів урбанізації, прискорення темпів соціальних новацій стало формування уявлень про ослаблення дружніх стосунків у сучасному суспільстві. "Найчастіше ми вступаємо з людьми, що нас оточують,- пише А. Тоффлер,- у поверхові, ділові відносини. Свідомо чи ні, ми будуємо наші відносини з більшістю людей на функціональній основі" '.
Велика вразливість дружби змушує людину ретельніше, вимогливіше вибирати своє друге "я" - того, кому можна довірити свої інтимні переживання, потаємне свого внутрішнього світу. Посилення вибірковості дружби вказує на те, що людина стає дедалі залежнішою від задоволення потреби в емоційному співпереживанні, створенні атмосфери психологічної інтимності, близькості моральних ідеалів.
Ідеалові дружби не може серйозно загрожувати атомарний характер сучасного міського життя. Акцентування уваги на наслідках урбанізації суспільства відтісняє на другий план особисту відповідальність особистості у підтриманні дружніх стосунків. "Некомунікативність" сучасної людини є результатом бідності її діяльності, її емоційного світу. Тому так легко дає вона відтягти себе від спілкування з друзями до "спілкування" з "голубим екраном", яке будується за готовими кліше й не потребує постійної особистої відповідальності для свого підтримання. Таким чином, основна перепона на шляху сучасної дружби здоланна й вимагає не усунення якихось зовнішніх сил, негативного впливу певних чинників, а формування внутрішньої культури особистості.
В різних вікових групах взаємини дружби мають особливі риси, вивчення яких важливе для складання ефективних виховних програм. Мабуть, про початки дружби в цьому розумінні можна говорити вже з появою вибірковості в дитячому спілкуванні. Психолог Л. В. Артемова дійшла висновку, що у чотирирічних дітей уже існує поділ однолітків на вузьке й ширше коло спілкування.
Дитяча дружба безпосередня й не рефлективна. Вона пов'язана передусім з груповою діяльністю (ігровою). Тому у менших дошкільнят (3-5 років) моральні якості при оцінці однолітків посідають друге місце після якостей, що сприяють успіхові ігрової діяльності. Як правило, сама оцінка якостей ровесників дається в цьому віці за ставленням до себе. З віком у дитини розвивається здатність оцінювати моральні якості товаришів за ставленням до інших, колективу з цілому. В дошкільному віці закладаються основи дружніх стосунків, розвивається здатність зрозуміти іншого, здатність співпереживання, складаються уявлення про вірність, чесність, здійснюються перші альтруїстичні вчинки.
У шкільному віці спостерігаються дальші ускладнень розглядуваних проблем, посилюється індивідуалізації спілкування. В підлітковому та юнацькому віці найактивніше розвивається самосвідомість. Триває "переробка" усталених стереотипів поведінки, спостерігається підвищений інтерес до "вічних питань". При цьому виникає потреба в інтимній дружбі, в другові, якому можна було б довірити пов'язані з цим переживання, який поділив би оцінку всього, що діється в складному світі молодоїлюдини. На цьому ступені дружніх стосунків головними цінностями стають розуміння й саморозкриття. Коло друзів звужується, число ж приятелів шириться. Це явище, що спостерігається після шостого класу, свідчить про дальшу індивідуалізацію дружби, посилення
Loading...

 
 

Цікаве