WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мораль і глобальні проблеми сучасності - Реферат

Мораль і глобальні проблеми сучасності - Реферат

розв'язанні різних гострих сутичок у сучасному світі є принцип ненасильства, який останнім часом стає категоричним імперативом виживання.
XX ст. остаточно дискредитувало насильство як універсальний засіб вирішення найскладніших проблем суспільства. Як показує історичний досвід минулих десятиліть, насильствене розв'язання конфлікту є ілюзорним. Водночас цей досвід підтверджує результативність ненасильствених методів боротьби, дуже несправедливо відкинутих у вітчизняній філософській та етичній думці як нібито абсолютно неспроможних.
Досить згадати, що завоювання Індією незалежності під проводом М. Ганді й Дж. Неру здійснилося завдяки масовій ненасильственій кампанії громадянської непокори колоніальним властям. Високий життєвий рівень більшості трудящих країн Заходу також був завойований головним чином на шляхах ненасильственої боротьби. В цьому контексті життя змушує нас дещо під іншим кутом зору поглянути на зовсім відкинуту у нас ідею "непротивлення злу насильством", бо, як свідчить історія, передусім наша власна насильствена боротьба здатна породжувати значно більше зло, аніж те, яке послужило первинним імпульсом до боротьби.
На порозі XXI ст. людство надзвичайно пильно вглядається в майбутнє, пов'язане з ненасильством, злагодою, сумлінним пошуком взаємоприйнятних вирішень. Ідеал консенсусу, згоди, подолання конфліктів має стати обов'язковим елементом нової моральної парадигми. Один із моральних уроків полягає в розумінні того, що всяке насильство, навіть справедливе, несе в собі могутній внутрішній потенціал зла, бо та грань, за якою протиотрута перетворюється на отруту, надзвичайно хитка. Надто важко визначити допустиму міру насильства, спроможного здійснюватися за законами власної логіки, законами свого саморозвитку.
У сфері конфліктів міждержавних моральна парадигма (своєрідна моральна домінанта, максима епохи) стоїть перед необхідністю включення до свого складу ідеї спільності всіх землян. Ідеться про те, що планета має постати перед свідомістю людей як велика вітчизна, котра вимагає від своїх громадян керуватися надлокальними імператива-
ми поведінки, що в свою чергу може привести до нового погляду на проблему "космополітизму" як чогось протилежного патріотизмові, такого, що має виключно негативний відтінок, зводиться до примітивного брудно-гендлярського гасла: "Де добре, там і вітчизна".
Зауважимо, що давньогрецькі класики в поняття "космополіт" - "громадянин світу" вкладали суттєво інший зміст. Не виключаючи відданості й любові до своєї малої вітчизни, свого народу, мови та культури, поняття "громадянин світу" має наповнюватися й тим високим моральним змістом, який передбачає наявність відповідальності глобального характеру. Це відповідальність за долю світу і людства, яка виключає національний, класовий, державний і регіональний егоїзм. Необхідне розуміння того, що всяке неблагополуччя, всяке зло в будь-якому регіоні світу є зло й неблагополуччя загальносвітове.
Перед необхідністю радикальних змін стоїть і міжнародна політика, що протягом тривалого часу вважалася сферою справді заповідної моралі. Слід зазначити, що в масовій свідомості політика звичайно поставала як вид діяльності за визначенням аморальний. Для цього були досить серйозні підстави, бо вважалося, що звичайні моральні норми не мають законної сили в цій сфері. Найяскравіше подібне розуміння було виражене у Ніколо Ма-кіавеллі, який стверджував, що той, хто хоче вивчити науку успіху (в політиці.- Авт.), той не потребує науки моралі.
З точки зору середньої порядної людини, вся історія світової політики - це невичерпний набір прикладів аморалізму, підступності, брехні та безпринципності. В той же час чесність і щирість у політиці сприймалися як свідчення наївності, некомпетентності й просто неспроможності. Здавалося, що в політиці діє своя особлива мораль, яка не має нічого спільного з мораллю людей, мораллю індивідуальною. Те, що було моральним законом для людини, не було таким для політика, який керується ідеалом успіху безвідносно до засобів.
За умов проблематичності виживання людства аморальна політика - брехня, провокації, зрадливість, насильство у відносинах між державами, націями та соціальними групами- з трагічною неминучістю перетворюється на політику самовбивчу, яка породжує згубні, криваві й нерозв'язні конфлікти. Щоб утримати світ від сповзання до катастрофи (ядерної, екологічної і т. д.), необхідно норми взаємовідносин між людьми (тобто моральні норми) перетворити на норми відносин між державами. Традиційний характер політики, орієнтованої на досягнення власної вигоди, незалежно від застосовуваних засобів, і врахування наслідків для інших, робить всесвітню катастрофу неминучою.
Іммануїл Кант вважав, що людство не може загинути надприродно, бо це говорило б про те, що Творець невдо-волений своїм творінням, а для таких висновків немає підстав. Людство не може загинути й природно, бо ніщо в довколишньому світі не говорить про необхідність подібної загибелі. Однак людство, за словами філософа, може загинути протиприродно, ставши жертвою власної могутності, а точніше розриву між ступенем могутності й ступенем моральної довершеності.
Таким чином, етизація політики є сьогодні історичною необхідністю, а не просто бажанням. Названа історична необхідність замикається на необхідності виживання як на найвищій цінності. Ніякий частковий політичний успіх не може бути визнаний благом, якщо він досягається за рахунок шкоди для виживання людства, котре належить розглядати як головну мету світової політики.
Говорячи ж про мораль, слід зазначити, що дедалі більшим анахронізмом сьогодні стають різні класово чи національно обмежені моральні системи, котрі можна було б назвати "системами виключення", бо вони виключають із середовища морального регулювання значні групи людей за соціально-класовою чи за національною ознакою. Так, мораль фашистської Німеччини (і загальнодержавна, й індивідуальна) постулювала високі моральні чесноти - правдивість, щирість, солідарність, взаємодопомогу, принциповість, співчуття,- але виключно щодо "арійців". До всіх же інших, хто не належав до "своїх", до "своєї" спільноти, допускалися й схвалювалися будь-які дії, що лежать "по той бік добра і зла", як висловлювався Фрід-ріх Ніцше.
По відношенню до ворога, а таким був усякий представник іншої етнічної спільноти, все було дозволене. Вседозволеність, позаморальність постулювалися також і в інших суспільствах по відношенню до "класових ворогів", "представників експлуататорських класів", "куркулів і під-куркульників", тобто до всіх, хто належав до іншої соціальної спільноти. Вузькість, несправедливість, історична обмеженість такого підходу, не кажучивже про безумовну його аморальність з позиції загальнолюдських цінностей, стають дедалі очевиднішими для сучасного людства, яке вступає в третє тисячоліття нової ери.
Радикальні зміни в світі роблять необхідним і серйозний поступ у сфері моралі. Кожна епоха породжує свій власний моральний менталітет, тобто особливу сукупність знань, уявлень, переконань, почуттів, які створюють специфічне середовище духовності, сприймане як на свідомому, так і на підсвідомому рівні в ролі моральної домінанти тієї чи іншої культури на певному етапі її розвитку.
На основі культурно-історично визначеного морального менталітету
Loading...

 
 

Цікаве