WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральна культура спілкування - Реферат

Моральна культура спілкування - Реферат


Реферат на тему:
Моральна культура спілкування
Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування. Грунтуючись на гуманізмі, людяності, ставленні до іншого як до рівного собі, моральна культура впродовж історії формується в повсякденному житті людей, їхньому досвіді, моральних пошуках, тобто в процесі матеріального й духовного спілкування окремих індивідів, соціальних груп, народів різних країн.
Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом людської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, являють собою форми соціальної активності людини. Характерною ознакою спілкування як форми активності виступає її моральна спрямованість, моральна культура людей, що розкривається в спілкуванні (людяність, доброзичливість, дружелюбність, взаємоповага та ін.).
Завдяки спілкуванню індивіди обмінюються знаннями, виробничим досвідом і вмінням. Інакше кажучи, тільки через спілкування з іншими людьми людина може одержати засоби для задоволення своїх потреб і тільки в спілкуванні вона знаходить і реалізує духовний зв'язок з іншими людьми.
Зауважимо, що спілкування як об'єктивна необхідність в усіх формах життєдіяльності виникає водночас із становленням людського суспільства та формуванням людини, але протягом дуже тривалого періоду не усвідомлюється як цінність навіть у суто практичному, утилітарному розумінні. Коли ж воно в суспільній свідомості епохи родового ладу усвідомлюється, то усвідомлюється як практична цінність, а не моральна ("табу", наприклад). Віднайдення людиною особистісного сенсу спілкування, потреби в спілкуванні, в процесі якого індивід утверджує себе як особистість і реалізує себе як моральну істоту, являє собою результат усієї подальшої історії людства, на тернистому шляху якого моральна культура, в тому числі й моральна культура спілкування, в певному розумінні постає загальною формою практичної діяльності людей.
Ідеться про те, що в спілкуванні людей тією чи іншою мірою завжди присутні моральні спонуки, які утримують спілкування в культурних межах, надають йому людяності. Таким чином, спілкування виступає і як самостійна життєва цінність, що показує, в якій мірі людина стає потребою для іншої виключно як людська індивідуальність. Тому врахування індивідуальності іншого, поважання її - одна із суттєвих вимог моральної культури спілкування, виконання якої можливе лише за відсутності соціальних обмежень морального спілкування людей.
Слід звернути увагу на те, що, незважаючи на деяку стабільність моральної культури спілкування, існування спадкоємності раніше виниклих цінностей і норм у реальній практиці на різних етапах історичного розвитку зміст життя конкретного суспільства та його членів може не тільки суттєво змінювати цю культуру, а й викривляти її аж до цілковитої протилежності проголошуваним ідеалам та устремлінням людей.
В умовах соціальної нерівності й антагонізму інтересів моральні спонуки можуть витіснятися зі сфери спілкування, що призводить до його морального спустошення, в результаті чого потреба в спілкуванні обертається моральним відчуженням, характерними атрибутами якого стають самотність, ворожість, настороженість у взаєминах, нещирість. Спілкування набуває "зовнішнього вигляду", в основі якого лежать егоїзм та індивідуалізм, втрачає свою моральну цінність, перетворюючись на "відносини корисності".
Об'єктивними передумовами розвитку як моральної потреби в спілкуванні, так і високої моральної культури спілкування є формування демократичних основ суспільства, надання суспільним відносинам характеру вільних і рівноправних. Спілкування при цьому досягає особистісного рівня, відкритості, спрямованості на іншого, сприяє моральному розвиткові, оскільки через спілкування людина засвоює всю складну систему соціальних відносин. І чим багатші суспільні відносини, тим ширше коло спілкування особистості з суспільством, тим глибші й людяніші між-особистісні зв'язки людей.
Таким чином, під моральним спілкуванням маються на увазі стійкі зв'язки між людьми, основою яких є панівна в суспільстві моральність, а також духовна потреба в морально-психологічному взаєморозумінні. Рівень культури спілкування, його моральний характер і епрямованість в основі своїй визначаються рівнем розвитку самого суспільного життя, яке може, з одного боку, сприяти повнокровному спілкуванню людей, а отже й відчуттю радості свого буття, з іншого - породжувати почуття непотрібності, роз'єднаності з рештою людей.
Першочергової ваги в розвитку моральної культури спілкування набувають здатності людини до спілкування^ ті переваги у виборі форми й стилю спілкування, котрі виробляються нею в процесі виховання та самовиховання. Останні ж у немалій мірі залежать від морально-психологічних особливостей сприйняття людиною людини.
Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер (у його основі лежить пасивність, а не активність дитини), все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.
Особливе морально-психологічне навантаження потреба в спілкуванні й саме спілкування несуть у підлітковому та юнацькому віці. Потреба тут - це не лише контакт узагалі, а й прагнення до взаєморозуміння, опертого на симпатію й визнання, це й потреба в емоційній підтримці й водночас потяг до самостійності та автономії, які можуть зумовити появу суперечностей у спілкуванні й навіть його кризу.
"Спілкування являє собою для людини практичне завдання, вирішення якого ніколи не дається в готовому вигляді. Від особистості вимагається не тільки розуміння творчого, складного характеру людських взаємин, а й часом болісного пошуку для вироблення нових форм, стилів спілкування, його ритму. Невміння, а інколи й небажання розібратися в цих морально-психояогічних особливостях сприйняття людьми одного одним може породжувати стан самотності, який тяжко, а подеколи й трагічно переживаєтеся людиною.
^Світовідчуття самотності спричинює почуття непотрібності, безглуздості життя. Не знаходячи близької душі, що розуміє його - "свого іншого", людина втрачає надії на повноцінне спілкування, вдається іноді до його примітивних, хибних форм. У цьому криються інколи причини наркоманії, алкоголізму, групової антисуспільної поведінки.
Витоки самотності слід шукати не лише в психологічних особливостях сприйняття людиною людини, а й у способі життя. Так, міський у більшій мірі, ніж сільський, стандартизований спосіб життя частіше призводить до морально-психологічної роз'єднаності людей. Інтенсивні між-особистісні міські контакти спричинюють дефіцит емоційних переживань, викликають у індивіда відчуття "самотності серед людей".
Слід зауважити, що проблема самотності людини як морально-психологічна проблема вже давно дістала відбиття в західній культурі. Література, живопис, графіка, кінематограф широко показуютьсамотність як гранично хворобливу для соціально-морального самопочуття людини проблему, найчастіше обґрунтовують її ідеєю трагічності людського буття. Подібний підхід до пошуку відповіді на запитання про причини самотності властиві й деяким ученим. Так, американський психолог Е. Фромм, малюючи тривожну картину руйнації підвалин морального життя в сучасному світі, зауважує, що моральна ізольованість людей одного від одного досягла небаченого розмаху. Є й спроби обгрунтувати розрив зв'язків між людьми переважно або психологічними, або науково-технічними причинами, зображуючи руйнівні процеси в моральності як позаісторичні, фатальні.
За всієї значущості вказаних причин для розуміння природи самотності, душевної невлаштованості все ж вирішальною, такою, що визначає в кінцевому підсумку морально-психологічне підґрунтя самотності, є, на наш погляд, здатність суспільства' бути опорою й гарантом як матеріальної, так і психологічної надійності. Саме соціальні умови, суспільні відносини, що розвиваються на їхній основі, викликають появу своєрідних видів самотності - соціальну, моральну, психологічну. Й хоча власне психологічний феномен самотності має відносну самостійність, проте саме суспільні зв'язки визначають смисл того, що люди сприймають як самотність.
Звичайно ж, дане положення не слід витлумачувати так, ніби джерело самотності криється тільки в об'єктивних причинах, зокрема й таких, як урбанізація, НТР та ін. Нерідко хибні ціннісні орієнтації, обмеженість духовного розвитку, небажання й невміння розуміти іншого, низька моральна й психологічна культура призводять до утруднення спілкування і, як наслідок, до самотності. Не завжди долається цей стан і інтенсивністю контактів, оскільки, як показують
Loading...

 
 

Цікаве