WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

абстрактний знак, мертвий фетиш, що вимагає нових і нових жертв. Стаючи служницею політики, мораль чинить акт історичного самогубства, і якщо ще й залишається в змісті політики, то тільки на правах своєрідних правил внутрішнього розпорядку у внутрішньогрупових стосунках між "своїми", правил, які виступають скоріше умовними й постійно порушуваними регуляторами й орієнтирами "внутрішньовидової" боротьби.
Ці жалюгідні рештки моралі вирізняються завидною гнучкістю, що доходить до абсолютної аморальності. Виникає чиста етика обставин і ситуацій, що цілком зливається з доцільністю й животіє лише як слабке психологічне виправдання. При цьому мораль до решти втрачає скільки-небудь вирішальну роль у регулюванні поведінки особистостей, соціальних груп, класів, суспільства в цілому.
Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей, навпаки, саме політика має бути засобом досягнення ідеалів моралі як мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує .умови моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. Так створюються умови для порятунку людства від катастроф ядерного віку, досягнення громадянського миру, зняття запеклості ідейної боротьби в суспільстві. Аморальна ж політика неминуче виховує аморальні маси, формує аморальні стосунки серед людей, відтворює найгірші людські риси.
Низька мораль "низів", розбещеність народу аморальною політикою неминуче породжують серйозні перепони на шляху найсміливіших реформаторських планів "верхів", оскільки будь-які плани керівників виконуються мільйонами простих людей, котрі володіють певним рівнем моралі (совістю, почуттям обов'язку, порядністю і т. д.). Наша країна, прокламуючи сьогодні ідеали гуманізму й демократії, не може розраховувати на ефективність своєї екологічної, соціальної й правової політики без багаторічної, важкої, але життєво необхідної роботи задля виховання всіх громадян і прищеплення їм елементарної чесності, совісності й порядності.
Без постійного культивування поваги до людської особистості та її прав, співчутливості до нещасних, самотніх та убогих, сорому за власні непорядні вчинки, здатності до розумного самообмеження, самокритичного погляду на власну персону неможливо створити цивілізоване суспільство. Тільки моральне оновлення поряд із фундаментальними економічними й політичними реформами спроможне забезпечити нашій країні пристойне місце в світовому співтоваристві, порятувати далекосяжні плани реконструкції країни від ударів об рифи дрімучого егоїзму, підлоти, безсовісності, недбальства, лінощів, апатії, озлоблення й підозріливості.
Труднощі, переживані країною, все ж не перетворюють людську особистість на просту функцію суспільних обставин, маріонетку процесів, що відбуваються в суспільстві. Ці процеси за всієї їхньої драматичності не скасовують свободу людської особистості, не позбавляють її можливості вибору. Моральна активність особистості - це насамперед свобода вибирати: ту чи іншу життєву позицію, ту чи іншу систему моральних цінностей, ті чи інші ідеали.
Водночас вільний вибір передбачає й відповідальність людини за всі можливі соціально значущі наслідки такого вибору. Не кожна особистість здатна взяти на себе таку відповідальність. Іноді людина навіть зрікається свободи, розраховуючи заразом позбутися й відповідальності. Виникає явище своєрідної "втечі від свободи", коли індивід прагне обминути саму ситуацію морального вибору, намагаючись перекласти цей тягар на іншого.
Можливість вибирати, передбачати наслідки свого вибору й відповідати за нього перед суспільством і власною совістю є характеристика суто людська. На це не здатна більше жодна жива істота. Відмовляючись від моральної активності, свободи, людина відмовляється тим самим від найсуттєвіших людських начал у самій собі. В разі, якщо індивідові відоме морально належне й воно не викликає у нього внутрішнього протесту, розрив належного з сущим породжує у такого індивіда відчуття внутрішньої самозре-ченості. Як наслідок у нього виникає прагнення перевести у зовнішній план буття свої внутрішні моральні настановлення, тобто з'являється діяльне буття свідомості й волі особистості, спрямоване на реалізацію морально належного.
Таким способом особистість здійснює своє моральне самовизначення. В цій спрямованості особистості на конкретне втілення належного надзвичайно важливим є її устремління до об'єктивно-предметного вираження належного, фактично значущого результату. Втім цей результат важливий не сам по собі, а лише в контексті суб'єктивно-морального настановлення прагнучої його особистості. Без такого внутрішнього настановлення, без мотиву всі зовнішні дії не матимуть морального змісту.
Цінність вчинку в моральному розумінні знижується, якщо мотив розходиться з його зовнішньо-значущим вираженням, якщо формально благородний вчинок диктується вузькокорисливими розрахунками та інтересами. Не втрачаючи соціальної цінності, даний вчинок втрачає цінність моральну. Наприклад, якщо громадянин не порушує заповіді "не вкрадь" тому, що боїться ув'язнення, то така поведінка, з точки зору суспільства, є цінною, бо її мотиви в кінцевому підсумку - особиста справа індивіда. Для суспільства ж важливо, що поведінка індивіда виступає соціально бажаною - він законослухняний громадянин. Із точки ж зору моралі така поведінка, заснована на страху перед покаранням, у моральному відношенні на кілька порядків нижча від такої ж поведінки (такого ж дотримання моральної норми "не вкрадь"), але опертої на особисте моральне переконання, совість, почуття сорому, справедливості. Мотив надзвичайно важливий для визначення моральної цінності людської поведінки, бо головним тут виступає або добра людська воля (навіть якщо вчинок не завершився бажаним результатом), або зла людська воля (знову ж, якщо вчинок і не приніс результату).
Як стверджував великий німецький філософ І. Кант, "якби навіть через особливу немилість долі чи убоге наділення суворої природи ця воля була б зовсім неспроможна досягти своєї мети; якби за всіх старань вона б нічого не добилася й зоставалася сама тільки добра воля (звичайно, не просто бажання, а як застосування всіх засобів, наскільки вони нам підвладні), то все ж вона сяяла б подібно до коштовного каменя сама по собі як щось таке, що має в самому собі свою певну цінність" '.
Разом із тим у визначенні моральних параметрів активності особистості не все так просто. Добра воля особистості, скоряючись тому, що Гегель називав "іронією історії", може призвести до страшних наслідків. Як мовиться в розхожій мудрості, "добрими намірами вимощена дорога в пекло". Чи повинна в такому разі особистість нести відповідальність за наслідки своєї діяльності, чи сама тільки "добра воля" спроможна все виправдати? Як відомо, в основі багатьох жахів і жорстокостей XX ст. лежали початково добрі задуми, спрямовані на облагодіяння людства. Чи повиннаособистість відповідати за свої прорахунки та помилки, допущені в практичному втіленні "доброї волі", чи мусить вона дослухатися до своїх внутрішніх
Loading...

 
 

Цікаве