WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

для долі народу особливе значення. Саме етика праці визначає історичні перспективи й місце цього методу в світовій співдружності, зумовлює ефективність виробництва і як наслідок - рівень життя.
Національна етика праці, культура праці, суспільне багатство, народжене нею, виступають суттєвим чинником розвитку сучасного виробництва, в прогресі якого особливу роль починає відігравати суспільна мораль, внутрішні регулятори поведінки людей і цілих націй.
У системі національної культури етика праці чимдалі більше висувається на авангардні позиції, відображуючи таким чином притаманний народові моральний рівень. Саме в надрах етики праці зароджуються основи етики поведінки та в усіх інших сферах людської життєдіяльності. Зауважимо, що нові техніко-технологічні умови розвитку цивілізації висувають щораз суворіші вимоги до змісту національної етики праці, особистісних якостей індивіда, формованого такою етикою.
Етика праці забезпечує включення в соціально-економічні процеси, суспільне виробництво самодіяльного населення країни. В цьому аспекті вона є дуже широким поняттям, що охоплює виробничі зусилля не тільки окремого індивіда, а й нації в цілому. Етика праці тісно пов'язана з технологічними, технічними, економічними, але в першу чергу з людськими (соціальними, психологічними, моральними, традиційно-культурними) факторами виробництва.
В системі національної культури етика праці невіддільна від економічної системи, яка може її підтримувати, зміцнювати, впроваджувати в побут і звичку широких мас, а може сприяти ізоляції етики праці, поступовому її відмиранню. Етика праці проймає всю сукупність ідейних конструкцій даного етносу, особливості його духовного минулого й сьогодення, практичну моральність, правові й політичні традиції, ту чи іншу форму державності.
В умовах сучасного науково-технологічного перевороту й зростаючої конкуренції між країнами - членами світового співтовариства такий елемент національної культури, як етика праці, набуває особливого значення в обгрунтуванні претензій нації на гідне місце в "табелі про ранги". Несподіваний стрімкий злет деяких держав Східної Азії (Сінгапуру, Тайваню, Гонконгу, Південної Кореї) не в останню чергу пояснюється досить гармонійним поєднанням новітніх західних технологій і стародавніх місцевих культур з їхніми могутніми традиціями національної етики праці.
Від рівня розвитку етики праці, її місця та ролі в системі національної культури, суспільної поваги до неї, від поширення цієї етики на всі сфери людської повсякденності, її інтеграції в структуру національного характеру й національних духовних цінностей великою мірою залежить рівень добробуту народу, його історичне майбуття в сучасному світі.
Не менш важливим є питання про співвідношення політики й моралі, єдність яких вважалася та й продовжує вважатися дуже сумнівною. Проте часом з'являються твердження про їхню принципову несумісність. Звісно, взаємовідносини між мораллю та політикою неоднозначні, залежать від конкретної епохи та місця, а також від тих сил, груп і особистостей, котрі вершать політику, від того, яке місце в системі соціального життя ці люди відводять моралі, яке місце фактично займає вона в цій системі.
Не менш важливе й те, про який конкретний тип моралі йдеться: чи виникає ця мораль природним шляхом із об'єктивних реалій буття, чи конструюється штучно на догоду певній доктрині або суспільній групі, чи вноситься вона в свідомість людей поступово і сприймається без спротиву, а чи нав'язується з допомогою досить грубого тиску, із залученням потужних засобів масової комунікації. Важливо також знати, чи зберігає мораль свою суверенність, а чи цілком розчиняється в інших формах свідомості та суспільної діяльності, втрачаючи свою незалежність і посідаючи в цих інших формах тільки запевно підлегле становище.
Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль, і тому змушена апелювати до морального почуття мільйонів людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі. В такій ситуації можливі спроби підкорити собі мораль, перетворити її на служницю політики, надати їй форми, неспроможної забезпечити власний суверенітет.
Перетворюючись на служницю політики, виправдовуючи всі її не завжди сумісні з людяністю й порядністю хитросплетіння, мораль переживає ситуацію самовтрати, само-зникнення. Вона перестає бути мораллю у власному розумінні цього слова й примушена плентатися в охвісті політики, погоджуючися на все нові й нові саморуйнівні для неї поступки. В цьому випадку мораль втрачає свою самодостатність, стаючи лише операційно-технічним психологічним засобом утілення політичних цілей, які виступають як щось від початку вище, ніж мораль, диктують їй закони, підкоряють її собі.
Мораль, таким чином, постає тут не якоюсь самоцінніс-тю, а лише суто технічним, підпорядкованим моментом політичної діяльності. Через це вона не може більше оберігати індивіда й маси від дій, запевно аморальних. Питання про добро і зло вирішується віднині не в категоріях моральної свідомості, а виключно в категоріях політичної доцільності, стають її частковим моментом. Політична доцільність передбачає: все, що сприяє досягненню політичної мети,- є благо, все, що цьому перешкоджає,- є зло. Політична мета починає виправдовувати політичні засоби.
Мораль цілком розчиняється в політиці й зникає як самостійний феномен суспільного життя, витруюючись пропагандистським апаратом із свідомості людей. Моральні
оцінки будь-якого явища скрізь замінюються оцінками політичними. Політика, торжествуючи свою перемогу над мораллю, вважає (й не без підстави), що остання є лише її частиною, причому підлеглою, яка не має права судити ціле. Політизована мораль, як свідчить досвід історії, незмінно призводить до аморальної політики, що грунтується на духовній залежності та аморальності широких мас людей, котрі добровільно або з примусу поміняли моральні норми на політичні настановлення поточного моменту.
Питання про пріоритет політики чи моралі розв'язувалося протягом усієї історії людства і, як правило, на користь політики. З міцністю передсуду закріпилося уявлення про те, що до політики мало застосовні моральні критерії, а політик, котрий керується моральними нормами, наперед прирікає себе на невдачу. В цьому положенні є певний елемент істини. Справді, в ході досягнення поставленої мети політик, котрий не гребує будь-якими порушеннями норм моралі, абсолютно вільний внутрішньо у виборі засобів, що забезпечують найкоротший шлях до мети. И, можливо, легко досягне її, на відміну від свого моральнішого конкурента, обплутаного, з точки зору принципового "амораліста" від політики, всілякими "хибними" догмами добра та людяності.
В той же час мета, досягнута засобами ганебними й огидними, переживає процес внутрішнього морального переродження, навіть якщо початково й буласправедливою. Вона немовби несе в собі погану спадковість засобів, перетворюючись із безпосереднього ідеалу добра на його
Loading...

 
 

Цікаве