WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність, структура і функції моралі проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

Сутність, структура і функції моралі проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

особистість як про персоніфікований прояв роду людина.
В таких же умовах протікає творчий процес у моральній діяльності, що дістає вираження у визначенні моральних відносин як міжособистісних, тобто "міжлюдських" (Арістотель). Як ми мали можливість переконатися, звернення Франкла до проблеми сенсу життя для людини вимагало визначення специфіки людського індивіда, потягло за собою подолання меж його існування (яким він є), вихід на рівень, що володіє розумінням специфіки людини (якою вона мусить бути). Знайти сенс життя означає для індивіда бути людським індивідом або, як стверджує Е. Фромм, реалізувати себе в справді людському способі існування, в тому, щоб "бути".
Таким чином, за всієї відмінності розв'язань цього питання, а також того, згоджуємося ми з цим розв'язанням чи заперечуємо його, безспірним залишається те, що, звертаючись до сфери специфічно людського, суспільного буття, до моральності, ми з необхідністю приходимо до виокремлення людської сутності індивіда, котрий вступає в моральні відносини. Саме дане питання не дістає висвітлення в розглядуваній орієнтації. Прибічники виведення моралі з моральних джерел вбачають їх у конкретному бутті індивіда, однак не пов'язують процедуру виведення моралі з творчою участю тих індивідів, до кого адресуються. У цьому виявляється той бар'єр, що його ставлять самі дослідники на шляху до відтворення моралі, в якому виражена межа можливостей творіння людяності на емпіричному рівні.
Творчість моралі, що покладає в своїй основі співтворчість індивідів, стає тут набутком того, хто в есе, проповіді творить свій образ моралі. В результаті образ моралі відтворює не спільність, єднання того, хто творить, і того, для кого він творить. Спільність виникає із взаємовідношення, морального спілкування. Пропонований же у проповіді образ моралі хоча й апелює до морального досвіду, виходить не із загального, а з досвідно відомого авторові про моральне. В тій чи іншій мірі, у прихованій чи відкритій формі, але це - повчання, спрямована на іншого дія з позицій автора, а не іншого, навернення його автором у свою, а не в його віру, у відповідності зі своїм, а не його світом.
Не виключено, що коли створення морального образу здійснюється особистістю й, отже, на високому рівні моральної культури, то вплив на іншого здійснюватиметься в межах суверенних прав індивідуальності кожного, в плані діалогу, спонукаючого до роздумів і контакту без грана агресії типу "я б на твоєму місці", "робіть як я" або "як хлопчик Петя" і т. п.
Картина суттєво зміниться, оскільки така взаємодія, будучи моральним відношенням, виступить в онтологічному значенні, а не в значенні етичного вирішення проблеми відтворення морального шляхом емпіричного аналізу. Норма спілкування набуває статусу моральної (а не етичної) міри - міри людяності. Головна ж відмінність між першим і другим способом створення образу моралі полягає в не-творчому, однобічному (без взаємо-відношення), умоглядному моделюванні його в першому випадку й у творчій вибудові його безпосередньо у взаємовідношенні людських, суспільних індивідів, котрі реалізують у співтворчості свою суспільну сутність в образі спільноти, в другому.
Дослідження ж цього, другого варіанту належить спрямовувати на виявлення механізму співтворчості, джерела його саморозвитку в процесі моральної діяльності й піднестися до сутнісного аналізу моральності. При цьому мовитиметься не про прагнення роз'яснити, що таке, скажімо, совість із точки зору роз'яснюючого, не з метою виробити саме таке її розуміння, у властивій лише авторові своєрідності переживання, асоційованого й вираженого в образі совісті відповідно до його досвіду й бачення. Мабуть, у такій ситуації й виник один із відомих парадоксів Оскара Уайльда, за яким усяке моральне є аморальним.
За філософської інтерпретації розглянутої тенденції розкриваються слабкі сторони емпіричного аналізу, а це свідчить, що в основу етичних досліджень має бути покладений принцип діяльнісного підходу, оскільки лише з його допомогою можна розкрити в індивідуальному загальне. З вирішенням розглядуваної проблеми пов'язане й розуміння специфіки моральної свідомості. Виражена в тому, що моральність об'єднує, а не роз'єднує, її особливість може бути пояснена з єдності індивіда з іншими людьми, зі спільності, що виникає в природному для людини прагненні до співпричетності з іншими.
Указане прагнення приходить не іззовні, а виникає з суспільної сутності людського індивіда, із загального, що проявляється в діяльності індивідів. Вихідним же для підходу до моралі з позицій конкретного існування індивіда є окреме існування. Тому вирішення питання про те, яким чином у моралі охоплюється зв'язок індивіда з іншими, з яких джерел виникає, в принципі неможливе. Тим самим виключається можливість з'ясувати з цих позицій підвалини моральності і в процесі виведення її з моральних джерел.
Чи можна уявити мораль у тих межах, які охоплюються при розгляді її як норм, вимог, приписів, правил поведінки, які відображають здоровий глузд, або ж тих, які відкриваються в екзистенціальній орієнтації етики на рівні емпіричного аналізу моралі. Якщо так, то мораль у своєму виникненні й розвитку не пов'язана з суспільною сутністю людини, не виражає спільності у формі духовних почуттів, а моделюється з голови згідно зі здоровим глуздом, належить до технології поведінки людей подібно до правил вуличного руху й навряд чи має відношення до людяності, людини, її самовизначення в світі. Відповідно й етику навряд чи можна віднести до філософських наук. Скоріше вона, маючи частковий, прикладний характер, може бути віднесена до технічних дисциплін, що моделюють правила.
Але за таких висновків виникає питання про те, яким чином забезпечується їх виконання? Відомо, що моральні норми реалізуються не під впливом зовнішніх чинників примусу. Саме в цьому зв'язку в характеристиці моральності виділені такі її особливості, як добровільність виконання норм і совість, яка спонукає до виконання цих норм під впливом громадської думки. А якщо совість не спрацьовує? Чи означає це, що вона відсутня? й за яких умов це відбувається? Ситуація ускладнюється тим, що й добровільність виконання, й совість - набутки внутрішнього світу людини, й виявити їх не просто. Ще складніше розкрити їх у дії, й, певно, цим пояснюється схильність судити про них за вчинком, не проникаючи в його мотиви й тим більше в їхнє підґрунтя.
3 принципу, висунутого прибічникамиекзистенціальної орієнтації, випливає, що специфіка моралі пов'язана з внутрішнім світом людини, її почуттями й виявляється не в інституціоналізованій формі, а добровільно. Причому ця добровільність не має нічого спільного з узгоджуваністю, домовленістю: хочу - виконую, не хочу - не виконую. Вона виражена в наказовій формі, однак не в розумінні чийогось стороннього веління, а зсередини, з власного веління, котре означає: не можу інакше. "Хочу" й "мушу" тут зливаються воєдино.
Дана особливість моралі, найповніше виражена в такій її цінності, як почуття обов'язку, й визначає специфіку моральної свідомості, її категорично імперативний характер. Втім це не просте ситуативне хотіння взагалі, конкретизоване, сповнене смислом у певній ситуації: кудись поїхати, щось придбати, з'їсти, побачити. Розглядуване хотіння
Loading...

 
 

Цікаве