WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом - Реферат

Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом - Реферат

проблеми входять до компетенції конкретних суспільних наук, здатних фіксувати реальний стан, справжню культурну розвиненість свідомості.
Що ж до вдосконалення таких здатностей особистості, то це передусім питання створення всього комплексу культурних передумов у сфері суспільного буття, які особистість може використати тільки власними, цілеспрямованими зусиллями. Надихнути ж її на це може тільки живе, соціальне життя, що розвиваєтся. Разом із тим є особливо вишукана форма перелицювання зла на добро. За гегелівською термінологією, це таке ствердження для інших зла під виглядом добра, суб'єктом цілком усвідомлюване, при якому ця лицемірна операція є лише особливим прийомом обману інших.
Досить відомою є й форма самообману на основі вироблення особистістю обгрунтувань свого вчинку, які внутрішньо її задовольняють, але не завжди відповідають необхідним вимогам. Ще не остаточно знищена ймовірність істинних основ полягає в тому, що в даному разі передбачається зв'язок з усім величезним арсеналом обгрунтувань, вироблених культурою. Всяка спроба спинитися на тих підставах, котрі в результаті певних причин зручні людині, й заплющити очі на наявність інших, не таких зручних, призводить усе до того ж зла суб'єктивності, перевдягнутого в добро. З боку ж внутрішнього світу така позиція веде до лицемірства, нещирості.
Вищим ступенем суб'єктивістської примхи й сваволі є зосередження особистості на самому факті суб'єктивного бажання добра, поза зв'язком з основами, що виходять за межі наявності самого факту бажання добра. Виникає питання, яка історична необхідність у тому, щоб кожний суб'єкт безпосередньо був включений у процес визначення змісту добра і пошуку його основ? Можна заперечувати проти доведення таким способом тлумаченого процесу внутрішнього морального самовизначення людини до її повної замкненості й самодостатності, яка виключає об'єктивні критерії оцінки іззовні. Разом із тим не можна не бачити культурного прогресу, що виявляється в чимраз більш індивідуалізованій формі опанування змісту добра. Це опанування може відбуватися не через пусту, позбавлену конкретності внутрішню роботу, а через виявлення в певних і кінцевих цілях своєї діяльності загально-конкретного, загальнолюдського, загально-історичного змісту.
Дедалі вагомішою дана форма опанування змісту добра стає в міру зміни культури авторитарно-релігійного типу культурою з переважанням раціонально-доказових підстав добра. Та як і в усякому процесі, що природно розгортається, в цьому також проявляють себе стихійні тенденції, протилежні й навіть парадоксальні по відношенню до генеральної, провідної лінії розвитку. Якщо ж критерієм виявляється лише бажання чогось позитивного, якогось добра, то зникають усякі відмінності між добром і злом.
Відмова від абсолютних безумовних гуманістичних цінностей руйнівно проявляє себе в активності масових соціальних груп, котрі вийшли з-під впливу традиційних авторитетів. Нерідко люди, які не бажають визнавати ніяких авторитетів, у кінцевому підсумку скочуються до диктату сваволі. Прикладів такого перетворення, особливо в бунтарських, анархічного типу рухах XX ст., аж надто багато. Дедалі наростаюча загальність морального осмислення добра ніби компенсує й наростаючу особливість особистіс-ного світу, убезпечує від обособления, яке відриває його від людства як багатоманітного в своєму розвитку єдиного цілого.
Загальний зміст цінностей моральної культури цілком відбивається в такій вкрай антисуспільній формі маргінальної поведінки, як тероризм. Якщо його теоретики ще шукали йому моральне виправдання, то практики типу італійських "Червоних бригад" чи японської "Червоної армії" оголошують моральним усе, що слугує їхньому розумінню революції. Не можна цілком ототожнювати тероризм, обмежений моральними міркуваннями (наприклад, "Народна воля" в Росії), з ультралівими терористами другої половини XX ст., котрі не зв'язують себе ні з якими моральними нормами.
Небезпека тероризму для моральної культури полягає в його здатності викликати потаємне захоплення обивателя, виступати взірцем, псевдоідеалом абсолютної особистішої автономії, котра не має ніяких обмежень. Не можна уявити сучасне культурне життя без уточнення питання про наявність доброго наміру, справжнього добра в мотиві вчинку. Разом із тим здійснюваний як добро вчинок завжди несе в своєму результаті те, що може бути розглянуте як відносне зло. Отже, визначити вагомість вчинку можна на основі принципу "максималізації добра і мінімалізації зла".
Зауважимо, що всіма складностями здійснення справді доброго вчинку не можна пояснити ту особливо пильну увагу, яка приділяється в сучасній культурі проблемі істинності добрих намірів. Здатність робити правильний моральний вибір, розв'язувати моральні конфлікти стала умовою виживання людства. На жаль, зросла роль нетрадиційної масової думки в культурному житті поряд із позитивними моментами, притаманними цьому процесові, збільшила залежність оціночної здатності свідомості від сваволі нічим не обгрунтованих оцінок, що залучають у свідки абстрактне добро, оголошують конкретний зміст добра чимось несуттєвим. Як слушно зауважив Гегель, "таким чином, хто-не-будь міг вчинити злочин, бажаючи добра. Якщо, наприклад, убивають злу людину, то як позитивну сторону можна навести, що в основі вбивства лежало бажання протидіяти злу й не дати йому збільшитися" '. Спроби сховатися за хистку ширму добрих намірів є часом несвідомими або не-усвідомленими хитрощами суб'єктивізму в моральній позиції особистості.
Отже, мораль - це результат оціночної діяльності в логіці добра і зла. Вироблення справді ціннісного для людей змісту добра і зла здійснюється в усіх духовно-культурних процесах соціальної практики.
Природа тоді досягає свого найповнішого, завершеного в людині змісту, коли добро знане, бажане, здійснене. Таке існування морального в зовнішньому бутті людей у свою чергу становить основу для зміцнення усвідомленої внутрішньої орієнтованості на пошук основ істинного добра, прагнення до нього як до постійної мети.
Відмінність між внутрішнім світом людини, що тяжіє через добру волю до реалізації сутнісних можливостей людського життя, і внутрішнім змістом реальних людських відносин у їхній наповненості моральним потенціалом конкретної культури може досягати такого їх розобособлення, при якому кожний із цих компонентів оформляється в своїй замкненості, відособленості й еамодостатності.
Хоч би як ми ратували за возз'єднання й нерушиму єдність цих суттєвих компонентів морального процесу, така модель, сприймана як застигла рівновага, недосяжна, бо містить елементи утопічного ідеалу. Відносна автономність морального саморозвитку особистості й морального розвитку соціальних форм улаштування життя плідні в культурному відношенні тим, що створюютьумови для розвитку незвичайних, видатних особистостей, здатних надавати суспільному рухові гуманістичної спрямованості зі значним випередженням і завбаченням.
Використана література
1. Курс лекція з етики. - М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. - М., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве