WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом - Реферат

Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом - Реферат

орієнтовану не на необхідність загального, а на сваволю особливого буття, при цьому не тільки у вигляді випадковості - жадання, потягу, схильності, коли домінує емпірично-практично природа, а і як принципи вчинків.
Проте ні практична природа людини, ні пізнання не несуть зла самі по собі. Подолання такого зла не може йти через його зняття у вигляді знищення джерела суперечливості. Даний шлях означав би знищення людини як людини, оскільки підлягала б ліквідації й позитивна сторона. Таке зло, яке породжується у вигляді витрат процесу розгортання людських сил, виступає у формі випадковості, що взяла гору над необхідністю, означає зруйнування людиною самої себе. Перша історична форма культури, спрямована на подолання випадковості, що торжествує у формі особистого пороку, пов'язана з приписами розумного самообмеження. Кожній культурі притаманні свої специфічні способи подолання руйнівної сили ряду людських цілей, котрі природне прагнення людини до задовлення перетворюють на самознищення як фізичне, так і духовне.
Скажімо, ще сто років тому наркотики не входили в "європейський набір пороків", що зводився практично до алкоголізму, обжерливості, статевої розбещеності. В античній культурі розважливість, помірність підкріплювалися філософськими обгрунтуваннями, які дістали найповнішу розробку у Арістотеля. Надавши категорії міри загального змісту, він підніс її до ідеалу самореалізації себе людиною.
У східних культурах, особливо в індійській, свідомий аскетизм, перетворений на своєрідну філософію життя, стає альтернативою саморуйнівним пристрастям. У той же час у вигляді повної формальної протилежності гедонізмові він несе в собі небезпеку цілковитого згасання всіх життєвих проявів. Тому в своїх крайніх формах аскетизм антигуман-ний. Раціональне в аскетизмі як природній і необхідній стадії розвитку моральної культури дістало свою розробку в творчості російського філософа кінця XIX ст. В. С Соловйова. У своїй праці "Виправдання добра" він указував, що "істинний (моральний) аскет здобуває владу над плоттю не для зміцнення формальних сил духу, а для кращого сприяння добру" '.
Добро й зло нероздільні через те, що тільки сповна розвинуті суспільні відносини на базі предметної діяльності становлять діалектичну тотожність загального та особливого, зовнішнього та внутрішнього в суб'єкті як джерелі розвитку. Зруйнування цієї тотожності несе в собі негативність не у вигляді випадкового моменту, а як невід'ємну й необхідну сторону суспільного розвитку - історичного саморозвитку суб'єкта. Тим самим і вся міра позитивного ставлення може бути розглянута з урахуванням негативного в їхній діалектичній єдності та боротьбі.
У міфологічній свідомості походження зла не осягається. Тут існує тільки уявлення про зовнішньо формальну послідовність і співвіднесеність добра і зла. Пізнання сутності людських відносин досягає певного якісного рівня на стадії, коли одне пізнається в іншому, негативне розглядається як таке, що корениться в самому позитивному. Уже в індійській філософії робиться спроба обгрунтувати уявлення про добро і зло чимось істотнішим у порівнянні з безпосередньо даними фактами. Утворюється нерозривний зв'язок міркувань про добро і зло з пошуками першооснови буття та з'ясуванням місця людини у світі.
Складна природа поведінки людини виражена у "Джам-мападі" таким чином: "І не було, й не буде, й тепер немає людини, котра гідна тільки осуду чи тільки похвали" '. У Стародавньому Китаї діалектичний характер взаємозв'язку добра і зла найглибше був розкритий у даосизмі. Моральність розглядалася в єдності позитивного й негативного, причому негативні сторони визнавалися її необхідними моментами. Зло, за даосизмом, виникає разом із добром. "Коли всі дізнаються, що добре є добром, виникає й зло" 2.
Людська воля, яка природно складається під впливом суспільних умов життя, початково включає в себе зло у вигляді заперечення дійсної свободи, що проявляється в намаганні ухилитися від відповідальності за вибір між добром і злом. Здійснення найпростіших природних потреб через оформлену мету позбавляє ці потреби суто природної форми, тому й неможливо зняти з людини вину за вчинок, апелюючи лише до її біологічної природи.
Оскільки будь-яке рішення людини є виявом її свободи, то за кожний свій вчинок вона несе відповідальність. Зауважимо, що даний момент суспільної діяльної природи людини в релігійній свідомості обожнюється й виступає основою для надання виняткової важливості усвідомленому розрізненню добра і зла. Бажання зла не домінує над людиною як неминуча необхідність, але в принципі вон© може бути бажане. Особливу роль нескутої волі, спрямованої на добрі справи, зазначав Августин: "...кожний хай ставить собі (в провину.- Авт.), коли согрішає. Також і коли щось за Богом' творить він, хай не відлучає се від власної волі. Бо коли людина таке виконує не проти волі своєї, тоді по-добає іменувати се доброю справою, тоді подобає уповати на заслуги добрих справ..." 3
З часом у людини виробилася здатність виявляти в поставленій меті об'єктивно вміщувану в ній позитивну значущість конкретного дійсного вчинку. Посилаючись на цю його сторону, можна об'єктивно вміщуваний у вчинку негативний потенціал, котрий розвинутою свідомістю виділяється, розрізняється, зіставляється з позитивним, ігнорувати, вважаючи значущим тільки добру сторону вчинку. В цій ситуації криється одна з найскладніших форм перетворення добра у зло і зла в добро, що відбувається на основі найсуб'єктивнішого за своїм витоком викривлення об'єктивного стану справ.
Першим різновидом такого викривлення є не цілком чітке розрізнення доброго і злого начала й надання переваги злому, причому зло може бути цілком прийнятним для волі. Саме можливість ухилитися від розрізнення добра і зла або недостатнє прагнення до цього розрізнення вже самі по собі виступають проявом зла й підлягають осудові з позицій моральної свідомості, оскільки в перспективі це з неминучістю веде до проступку.
Періоди особливого гострого розчарування, в раціонально-пізнавальному інструментарії моралі пов'язані з кризовими суспільними ситуаціями. Коригування тієї частини поведінкової практики, котра зумовлена відсутністю осо-бистісних зусиль для вдосконалення здатності виділяти справжні цінності й пов'язана з низьким ступенем культури, відмовою від уже досягнутого людством, справедливо ставиться в провину особистості. Ця обставина частково пояснює те, чому моральна вимога має категоричну силувану, імперативну форму.
Уявлення про те, що оціночна здатність свідомості неминуче приходить у зіткнення з об'єктивним змістом учинку, вираженим в істині, не є правильним. Оціночну й пізнавальну діяльність не слід розуміти як окремі шляхи досягнення необхідності в поведінці людей, шляхи паралельні, котрі лише випадково збігаються.
Осмислення ступеня якості оціночної діяльності свідомості, розвинутої здатностісуб'єктивно розрізняти добро і зло, розуміння того, якою мірою злу свідомо віддавалася перевага, було змістом совісті - все це дуже складні проблеми оціночної культури моральної свідомості особистості. Дані
Loading...

 
 

Цікаве