WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості морального життя в умовах первіснородової общин - Реферат

Особливості морального життя в умовах первіснородової общин - Реферат


Реферат на тему:
"Особливості морального життя в умовах первіснородової общин"
Теоретичне виокремлення перших зародків моралі пов'язане з суттєвими складностями реконструкції морального життя суспільства на початкових етапах його історії. Найраніші форми моральних відносин і уявлень можуть бути відновлені тільки логічно. Фіксування моральних відносин і уявлень у пам'ятках духовної культури, що дійшли до нас, відбувається значно пізніше, коли боротьба між добром і злом у людських відносинах набула конкретного характеру й часто вже не на користь добра. В той же час не можна високу конфліктність людей ранньокласового суспільства переносити на внутрішнє життя роду в період класичної стадії цього устрою.
Моральні відносини складаються безпосередньо в процесі практичної життєдіяльності лише в умовах відносної несуперечливості суспільного життя. Саме таким шляхом, через подолання канібалізму, крайніх форм остракізму, невпорядкованих статевих відносин та інших початкових соціальних форм стосунків людей в умовах первісного ладу, відбувається утвердження загальних необхідних форм міжособистісного спілкування. Шанобливе ставлення одного до одного, що склалося тоді, взаємопідтримка, взаємовиручка, піклування про менших і слабких, первісна рівність і справедливість,- ці відносини мають неминущий ціннісний зміст, є втіленням людського спілкування, яке, в свою чергу, стверджує потребу в ньому. Колективістські основи життя, на відміну від взаємодії особнів тваринного стада, були спрямовані не тільки на фізичне збереження та відтворення, а й на зміцнення колективу, в якому людина не може бути нічим іншим, як тільки продуктом суспільного розвитку, суспільство ж - продуктом взаємодії людей.
Моральній регуляції піддавалися спершу тільки міжособистісні відносини. Суспільні форми життя не протистояли індивідуальній життєдіяльності, мірою всього небайдужого виступав рід. Тому не було необхідності в особливому ціннісному підкріпленні спільного інтересу. В докласовому суспільстві масштаб "уселюдського" бачення обмежувався родом, плем'ям. Належні форми спілкування стверджували ціннісне ставлення до окремого індивіда як члена роду.
Стихійне становлення моральних засад спілкування в реальних звичаях примітне в умовах родового ладу тим, що поза всяким випереджаючим духовним обгрунтуванням гуманних форм спілкування ці засади складаються безпосередньо в практичному житті. Це означає, що високе, добросерде, благородне, справедливе, важливе народжувалося не в "чистій" сфері самостійного духу, котрий протистоїть "грубій" практиці життя, а відповідало суті практики, виражало квінтесенцію відносин у сфері матеріального виробництва.
Первісна людина підноситься до розуміння необхідності добра у взаєминах не з допомогою абстрактної свідомості, а з допомогою реальних суспільних відносин, глибина й багатство яких обмежені можливостями конкретно-історичного етапу практики. Так, некритичне позитивне сприйняття всього того, що характеризує життєдіяльність роду, закріплюється в уявленні про "своє", якому протистоїть абсолютно негативне уявлення про "чуже", що робить ці поняття практично тотожними "добру" і "злу".
Історична обмеженість родових звичаїв полягає також у тому, що власне моральне начало не обособлене як особливе від конкретних утилітарних, практичних завдань і не усвідомлюється у вигляді спілкування, цінного саме по собі. Моральний зміст відносин виступає в єдності з іншими підвалинами регуляції поведінки людей (звичаєм, початками права). Із цих причин первісне мислення постає нероз-членованим (синкретичним).
Так, у III тис. до н. є. ще розрізняли тільки два прикметники, котрі позначають те, що в сучасній мові має зміст, з одного боку - "хороший", "добрий", "благий", "щасливий", "приємний", "удалий" і т. д., з іншого - "поганий", "злий", "хворий", "неприємний", "тяжкий", "злостивий", "нещасливий". Первісний синкретизм понять - свідчення певної примітивності відносин і нерозвинутості логічного мислення. Дана особливість певною мірою компенсувалася багатством міфологічних образів, котрі являли собою важливе джерело духовно-ідеального підкріплення соціально цінних форм практики на рівні суспільної свідомості й орієнтири, що виступали як світоглядні.
Великого поширення в усіх народів набули міфи про творення з хаосу організованого стану Всесвіту, всіх природних і суспільних явищ аж до створення деяких недосконалих людських типів з очевидною метою пояснити існування цих творінь, що відхиляються від норми. Так, у шумерській поемі про створення людини розповідається про бенкет, влаштований Енкі, богом води, для інших богів, безумовно, аби відсвяткувати створення людини. На цьому святі Енкі та Нінмах випивають багато вина й стають надміру діяльними. Нінмах бере трохи глини, що над прірвою, й створює шість різновидів людей, котрі відхиляються від норми..." '.
Незважаючи на наявність відхилень поведінки, котрі посилювалися в міру наростання соціальних суперечностей у житті роду, особливо між віковими й статевими групами, в цілому у первісному суспільстві спостерігався відносний збіг соціальних вимог і реальної поведінки.
Таким чином, моральне начало у спілкуванні на рівні звичаю складалося безпосередньо, однак моральність у ньому виступала як практично неусвідомлювана звичка. Люди трималися усталених звичаїв, не замислюючись над мотивами своєї поведінки, не даючи їй моральної оцінки. Усталені звичаї - самоочевидне благо, чуттєвозначущі моделі спілкування. Моральна активність людини, котра діє в логіці звичаю, виключає вибір і не передбачає нескутої волі людини як необхідного моменту моральності. Різноманітність і багатство людських відносин, їх відтінки лишаються поза оцінною діяльністю.
Відбиток історичної обмеженості лежить і на основному механізмі регуляції відносин між соціальними групами та індивідами, що їх складають. Представники інших племен, з якими не було родинних або стало-договірних відносин, узагалі не вважалися за людей, і стосовно їх не було ніяких заборон та обмежень. У багатьох архаїчних мовах (папуасів, чукчів та ін.), як зазначив радянський етнограф О. М. Золотарьов, слова "людина", "люди" вживалися тільки як самопозначення свого племені чи народу.
Дослідник народів Північно-Східної Азії Л. Я. Штернберг установив наявність міжплемінної території, "нічийної" землі, де дозволялися обман, крадіжки та інші негідні вчинки, що виключалися у внутріплемінному спілкуванні. Соціальна врегульованість відносин між родами будувалася на основі рівної відплати, найхарактернішим вираженням якої є тальйон "життя за життя, око за око".
Передбачалося, що кара за вчинені ворожі дії має бути обов'язковою й точно відповідати завданій шкоді.
Вимоги тальйону змінювалися в міру розкладу родового ладу і встановлення тісних економічних і торговельних зв'язків між різними родами та племенами. Зникає стан постійної ворожнечі, необхідність підтримання рівноваги з допомогю тальйона, приписи якого виконує вже не вся община, а окремародина.
Така форма помсти за вчинки без урахування внутрішніх умислів і намірів тих, хто їх здійснює, надовго зберігається у стосунках людей, однак уже позбавлена морального сенсу й виступає як пережиток.
Якісно новий припис являє собою так зване "золоте правило", моральна цінність якого має справді універсальний характер. Існують різні формулювання та інтерпретації змісту цього правила. Першою історичною формою його реалізації було обмеження небажаних дій, заклик не робити по відношенню до іншого того, чого ти не бажав би по відношенню до себе. У подальшому з'являється заклик до позитивної дії. В Євангелії від Матвія сказано: "Отож, в усьому, як хочете, щоб із вами чинили люди, так чиніть і ви з ними..." (Матв. 7, 12). Це правило має дві функції: обмеження зла й вимога добра.
Дальший суспільний розвиток пов'язаний із незбігом накопиченого позитивного досвіду моральних відносин, закріпленого у звичаях, з характером життєдіяльності індивідів. З одного боку, розвиток продуктивних сил - це і розвиток самої людини, й досягнення нею нового рівня свободи, й початок відносно самостійного розвитку духовного життя суспільства. З іншого боку, здійснюваний на основі антагоністичних відносин у сфері матеріального виробництва розвиток продуктивних сил веде до крайнього розділення, протиставлення інтересів, що ускладнює можливість безпосереднього "виростання" моральних форм спілкування з практики.
Специфіка моралі як форми суспільної свідомості складається в період виникнення приватновласницьких і товарно-грошових відносин, соціальної диференціації, міжплемінних союзів і держав, котрі об'єднують багато народностей. Необхідність економічного розвитку, яка розділила й протиставила загальні та особисті інтереси,
Loading...

 
 

Цікаве