WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етичні погляди та теорії Нового часу - Реферат

Етичні погляди та теорії Нового часу - Реферат

етичну позицію французького Просвітництва XVIII ст. (Монтеск'е, Руссо, Гельвецій, Гольбах та ін.), представники якого поєднали пізнання природних інтелектуальних, вольових та емоційних потенцій людини з критичним аналізом суспільних відносин. Зауважимо, що останні розглядалися з точки зору того, якою мірою вони відповідають натуральній природі суб'єкта. Тут формується розуміння моралі як соціального відношення. Мораль осмислюється як суспільно зумовлена поведінка. Моральний характер людини виявляється залежним від сукупності її почуттів, вражень і, передусім, від соціального середовища. В результаті народжується висновок про моральне виховання як спосіб формування людини, яка може бути моральною тільки в освіченому суспільстві. Отже,моральність людини і суспільства залежить насамперед від суспільних перетворень.
У природній моралі, відкритій для людини, котра стала на шлях освічення, реалізується ідеал єдності індивідуальної свободи і суспільної необхідності. Тут усувається дуалізм етичного раціоналізму, згідно з яким людина стає суспільною істотою в тій мірі, в якій вона з позицій моралі та розуму виявляється здатною приборкати егоїстичну стихію свого єства. Тут же долається насильний статус моралі в життєдіяльності людини та суспільства.
Таким чином, становлення предметного знання про мораль у філософсько-науковій традиції Нового часу проходить свій розвиток від уявлень про мораль як знання загальної природи світобудови й людини як її частини, її фундаментальних, одвічних, "природних" потреб, інтересів, запитів до уявлень про мораль як знання про узгодження дій, інтересів індивіда з суспільними обставинами, потребами суспільства. Мораль виступає тут і програмою ефективного влаштування суспільних справ.
Широке трактування моралі, а також багатоманітність її визначень у залежності від контексту етичних концепцій або філософських позицій того чи іншого теоретика зумовили появу етики, котра звелася до інших спеціальних пізнавальних галузей (психології, права, політики, економіки і т. д.). Відмітною особливістю становлення етичної думки Нового часу було усталене там розуміння моралі як своєрідної "науки". Це зумовлювало теоретичність підходу до розгляду її природи. За всієї вихідної неточності такого розуміння (адже мораль являє собою самостійний феномен, відмінний від науки), дане бачення внесло свою частку в процес становлення етики як теорії.
Особливий ступінь, що був у повному розумінні логічною кульмінацією новоєвропейського етапу етичної думки, займає етика німецької класичної філософії (І. Кант, Г. В. Ф. Гегель, Л. Фейербах). У найзавершенішому вигляді етична концепція представлена у філософській системі І. Канта, який посідає особливе місце в історії розвитку етичної думки. Саме він силкувався теоретично обгрунтувати правомірність аналізу моралі як автономного феномена,' невивідного ні з чинників людського буття, ні з поза-людського онтологічного джерела.
Головна заслуга Канта - у спробі виявлення загальних, необхідних константних характеристик моралі як такої. З ім'ям цього німецького мислителя пов'язується одна із суттєвих сходинок у створенні та розвитку етичної думки. Водночас треба пам'ятати про те, що Кант був виразником і в цьому плані послідовником етичних уявлень, висунутих Новим часом.
Сліди наступності в теорії Канта виявляються в обраних ним вихідних підвалинах етичного аналізу, головним пунктом якого стала проблема "що є людина?" Зауважимо, що для Канта людина виступає носієм "натуральної природи" і моральної свідомості, що протистоять одне одному. На цьому грунті відбувається й різке розмежування Канта з досвідом, що передував йому, у вирішенні проблеми моралі. Проте сам факт створення своєї власної опозиції на основі критики попередників є виявом співвіднесеності цієї позиції з новоєвропейським етичним набутком.
При розробці своєї етичної системи Кант виходить із того, що в теоріях минулого моральні закони виводилися або з досвіду, або з ідеї, або з божественної волі. Обгрунтування етики були гетерономними (з позаморальних галузей), критерій же моралі так чи інакше зводився до втіхи. За такого обгрунтування втрачається загальність моральних вимог, їх належний, обов'язковий характер. Що ж до позалюдського онтологічного джерела, то не дістає пояснення добровільність морального вибору, автономність морального суб'єкта.
Разом із тим людині в її буденній моральній свідомості апріорно (переддосвідно) дано ідею морального закону як факт розуму. Природне ж єство людини, її чуттєво-при-ррдні потреби, схильності й інтереси в емпіричному бутті, як правило, протидіють моральному законові. Через це моральне не зводиться до того, що закладене в людині від природи. Моральний стан досягається не завдяки природі, а скоріше всупереч їй.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що мораль є моральний закон апріорного походження, дана надчуттєва предметність практичного розуму. У своїй сутності вона незбагненна, однак допустимо мислити її "як визначальну основу завдяки об'єктивній формі закону взагалі" '.
Для емпіричного індивіда, який творить своїми вчинками реальність морального світу, моральний закон є трансцендентним і апріорно незбагненним, але являє собою імперативне керівництво до дії, котре людина знаходить у самій собі, в своєму розумі, в своїй волі. На цьому шляху здобувається людська свобода, утверджується всевладність практичного розуму, автономність і самоціниість особистості.
Моральний закон - це засіб протистояння природному й соціальному світові причинності, світові феноменів, до якого людину включено поряд із її належністю як "речі в собі" до світу свободи, світу ноуменів. Отже, мораль - це в більшій мірі не вихідний стан людини, а те, чого вона мусить досягнути в результаті подолання своєї природної, чуттєво-егоїстичної спонуки. Звідси випливає й зміст формувань, що входять до категоричного імперативу - належне трактування морального закону. "Чини тільки згідно з такою максимою, керуючись якою ти в той же час можеш зажадати, щоб вона стала загальним законом" 2.
Людина як розумна, вільна істота - завжди тільки мета. Це положення сформульоване таким чином: "Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так
Loading...

 
 

Цікаве