WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етичні вчення та погляди періоду античності - Реферат

Етичні вчення та погляди періоду античності - Реферат


Реферат на тему:
Етичні вчення та погляди періоду античності
Античність увійшла в історію етичної науки як початок її становлення. Тут уперше була зроблена спроба вирішення моральних проблем, а також обгрунтування власне проблеми моральності (її основ, сенсу, обов'язковості). Навіть уведення терміна "етика" є заслугою античного філософа Арістотеля, який створив першу етичну систему і по праву вважається батьком етичної науки.
Аналіз особливостей етичної думки розглядуваного етапу передбачає розуміння генезису етичного знання, що, в свою чергу, прямо пов'язане з необхідністю осягнення особливостей античної культури, яка на основі цивілізації, що сформувалася на той час, зуміла виробити новий тип відносин між індивідом і соціальною спільністю. Саме цей тип відносин і послужив вихідною передумовою становлення теоретичної самосвідомості, а в її межах - етики.
Античність, на відміну від типової для східних деспотій зрощеності природного й соціального, характеризувалася більшою соціальною детермінованістю всіх сфер культурної життєдіяльності. Навіть релігія виступала не зоологічним міфологізмом, а обожненням поліса, своєрідним пантеоном антропоморфних богів. Грецький поліс як певний тип суспільних взаємозв'язків, що виникли на основі рівноправності вільних громадян, став своєрідною "моральною субстанцією" суспільства.
Загальні особливості античного бачення світу вже не могли поєднуватися з прийняттям його як божественного й незбагненного, тобто як непродуманої даності. Універсальність єдиного світопорядку (й на рівні природного, й на рівні соціального) вимагала встановлення справді закономірного - космічного закону - логоса. Йдеться про те, Що світовідчуття античної людини цілком визначалося ідеєю космосу як універсальної впорядкованості.
У системі космологізму відбувається й становлення етичного знання як способу вирішення завдання впорядкування людської душі, гармонії мікрокосму та макрокосму. Зауважимо, що осягнення космічної універсальності єдиного світопорядку здійснювалося в системі доказового знання про природний закон, що підлягає людському пізнанню. Важливою особливістю античного бачення світу, яка забарвлювала й етичні уявлення індивіда, була спрямованість до формування світу за міркою людського. Саме людина постала вихідним пунктом осягнення світу. Тому й для античної етики (як і в цілому для античного пізнання) "людська природа" є основоположною категорією.
Наскрізною ж проблемою, що становила предмет.етичних розмірковувань протягом усього етапу античності, була проблема нормативності людського існування, котра розглядалася як обгрунтування специфіки людського способу життя. А варіативність вирішення даної проблеми в античній етиці відобразила відмінності у вихідних принципах - або домінування космологізму, або орієнтація на антропологізм та соціологізм. Тут, однак, слід зауважити, що факт єдності античної етичної думки виявляється саме в наявності вказаних трьох принципів, які більшою чи меншою мірою присутні в усіх заявлених етичних позиціях античності.
Перші спроби філософської етики, що дістали відображення в ученнях Анаксімандра, Геракліта, Анаксагора, піфагорейців, інших філософів ранньої античності, мали переважно космологічний характер. Тут простежується схожа з давньогрецькими системами невиділеність власне моральних, сенсожиттєвих проблем із єдиного комплексу уявлень про світобудову. Так, у першу чергу висувалося протиставлення істинного способу Життя, згідно з пізнаним "логосом" (наприклад, Геракліт) способові життя натовпу. Таким чином підкреслювалося значення знання, яке свідомо протипокладалося буденному тлумаченню природи, суспільства, людини. Сфера морального, розширюючись до своєрідної гігієни психічного й тілесного- життя, багато в чому уподібнювалася настановам життєвої розважливості щодо правильного ставлення до речей, перипетій особистої долі, до себе самого. Мораль розумілася суто натуралістично, як космічний світопорядок, спроектований на людину.
Найяскравішою фігурою розглядуваного натурфілософського обгрунтування проблеми моральності був Демокріт, котрий зумів довести до логічного кінця принцип натуралістичного тлумачення людини. Все, чого вона прагне й чого повинна прагнути, визначається, на думку Демокріта, природою всього живого. Прекрасне, справедливе, доброчесне - це лише інше найменування природного, корисного для життя, того, що приносить здоров'я та насолоду. Однак людина, на відміну від тварини, не знає меж задоволення своїх потреб. Засіб визначення міри - спізнаючий розум, що розкриває людям природу космосу й людини як його частки. Розум сам по собі вже є моральною цінністю. Мудрець же і є справжнім носієм моралі, оскільки він знає, що таке щастя і який шлях до нього.
Етична позиція Демокріта ще сповнена наскрізною причиновістю й космологічним детермінізмом. Водночас починається фокусування моральної проблематики навколо суверенності особистості, свободи морального вибору стосовно обов'язку, закону, інтересів держави. Моральність постає певним настановленням розуму, засобом самоствердження, яке дає змогу людині за будь-яких перипетій долі та найнесприятливішого зовнішнього становища мати "добрий стан духу".
Подальший розвиток античної етичної думки йде по лінії розгортання наявної в етиці Демокріта індивідуалістської тенденції. Перший "пролом" у натурфілософській інтерпретації людини та світу зробили софісти, чітко поставивши питання про роль суб'єкта (людини) в процесі пізнання дійсності. Вони вперше піддали критиці переконаність у можливості достовірного знання про світ, висунули ідею суб'єктивного характеру людських уявлень та оцінок, за якою істина (добро, прекрасне і т. п.) існує лише в уявленнях певного індивіда. "Яким кожна людина відчуває щось, таким, скоріше за все, воно й буде для кожного" (Платон). Отже, "міра всіх речей - людина" (Протагор).
На думку софістів, знання про світ не виходить за межі відчуттів і переживань суб'єкта. Якщо людина - міра всіх речей, носій істини і критерію про світ, то вона ж є й мірою всіх норм своєї поведінки. Моральні норми, з точки зору софістів, є продуктом творчості людини, а тому довільні. Свій етичний релятивізм і суб'єктивізм софісти черпали в аналізі широкої різноманітності моральних поглядів, у фактах розходження моральних оцінок, уявлень про добро і зло, справедливе й несправедливе, похвальне й ганебне. Абсолютизація плинності, мінливості моральних уявлень привела їх урешті до скептицизму й морального нігілізму. Проте їхня заслуга полягає у виявленні, "відкритті" людського індивіда як головного фокуса в дослідженні морального феномена.
Сократ продовжив зроблений софістами поворот від космологічної орієнтованості в осягненні світу й світопорядку до антропологічної спрямованості філософських досліджень сутності людини, її місця та призначення в світі. Він був першим, хто обрав предметом свого розгляду саме моральне буття людини. Висловлюючи скепсис із приводу можливостей дослідження природи, "космосу"(це - "справи божественні", людині невідомі), Сократ закликає до пізнання "єства" людини, першоджерела її вчинків і дій, її способу життя та мислення.
Для з'ясування того, як слід чинити, людині зовсім не обов'язково знати, як створені Всесвіт і вся природа. Вона в більшій мірі потребує пізнання самої себе і своїх дій, усвідомлення того, що є добро і зло, прекрасне і потворне, істина й омана. Лише слідування закликові дельфійського оракула "пізнай самого себе" робить можливим правильний вибір людиною свого місця та призначення в світі, благий спосіб життя.
Висунутий Сократом принцип самопізнання - це пошук загальних (передусім етичних) визначень, це піклування про свою душу, практичне досягнення моральної досконалості. На відміну від софістів, Сократ переконаний в існуванні загальних моральних понять. Той факт, що люди далекі в своїй поведінці від моральної доброчесності, є безсумнівним доказом того, що вони її не знають. Доброчесність же, на думку Сократа, і є знання, моральна істина.
За вихідне посилання своїх міркувань про доброчесність як знання Сократ брав розум як вирішальну ознаку, що відрізняє людину від тварини й узагалі від усіх живих
Loading...

 
 

Цікаве