WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Періодизація історії етики - Реферат

Періодизація історії етики - Реферат

як слід чинити, людині зовсім не обов'язково знати, як створені Всесвіт і вся природа. Вона в більшій мірі потребує пізнання самої себе і своїх дій, усвідомлення того, що є добро і зло, прекрасне і потворне, істина й омана. Лише слідування закликові дельфійського оракула "пізнай самого себе" робить можливим правильний вибір людиною свого місця та призначення в світі, благий спосіб життя.
Висунутий Сократом принцип самопізнання - це пошук загальних (передусім етичних) визначень, це піклування про свою душу, практичне досягнення моральної досконалості. На відміну від софістів, Сократ переконаний в існуванні загальних моральних понять. Той факт, що люди далекі в своїй поведінці від моральної доброчесності, є безсумнівним доказом того, що вони її не знають. Доброчесність же, на думку Сократа, і є знання, моральна істина.
За вихідне посилання своїх міркувань про доброчесність як знання Сократ брав розум як вирішальну ознаку, що відрізняє людину від тварини й узагалі від усіх живих істот. Він вважав, що тільки знання дає змогу людині розумно скористатися засобами, які вона має. Особливо цінне знання добра і зла у сфері моральності, де це знання переважає всі інші його види. Воно має всеохоплюючий характер і є знанням того, що становить щастя й визначає правильний вибір лінії поведінки для його досягнення.
В надії на знання як основу доброчесності Сократ продовжує типове для греків тяжіння до інтелектуалізму. Він силкується довести, що в моральній поведінці знанню того, що є добро (щастя), незмінно супутнє й бажання творити добро. Філософ переконаний в існуванні відповідності між знанням і бажанням, точніше, для нього знання добра містило в собі й волю до добра, вибір добра.
У розумінні Сократа етичне знання постає не просто теорією, теоретичним осягненням добра і зла, а й морально-вольовим бажанням творити добро й уникати зла. Знання добра є необхідною й достатньою умовою для творення добра. Виходячи з цього, Сократ гадає, що істинне етичнезнання здатне подолати прірву між думкою та дією, стерти межу між сущим і належним.
У зв'язку з цією позицією розкривається один із суттєвих моментів сократівської етики - ідея про перетворення способу мислення людей і їхнього морального обличчя як вирішальних передумов перетворення соціального життя. За всієї своєї ідеалістичності й утопічності настанова Сократа на реалізацію морального способу життя шляхом інтелектуального й морального самовдосконалення була надзвичайно плідною щодо виявлення сутності морального феномена. Поєднавши моральну досконалість людини із самовдосконаленням людської душі, Сократ підкреслив тим самим особливий статус ідеального в людській життєдіяльності. Так, мораль уперше була усвідомлена як надчуттєвий ідеальний феномен, що не зводиться до усталених звичаїв і в той же час єдиний з ними.
Історична заслуга Сократа полягає в тому, що він уперше раціоналізував обгрунтування моральності, поклавши тим самим початок етики як науки. Однак він лише поставив питання про пошук етичних визначень, не знайшовши їхніх аналогів у реальному, речовому, різноликому й мінливому світі.
Не завершену Сократом проблему вирішив його учень Платон, постулювавши існування аналогів загальних етичних визначень у вигляді самостійного первісного царства якихось ідеальних сутностей. Створення розгорнутої філософської системи ідеалізму з центральною теорією "ідеї" дало Платонові теоретичні підстави для дальшого розгляду етичних проблем. Він, а згодом і Арістотель, через поворот філософської думки, до гносеологічних проблем упритул підійшли до теоретичного визначення моралі. Так, Платон акцентував увагу на її ідеальному і всеохоплюю-чому характері.
За всієї специфічності своєї етичної концепції Платон усе ж дотримувався панівного принципу античного світосприймання - космологізму, властивої йому залежності людини від світових начал і царства ідей. Хоча Платон і не виокремив етику як особливу дисципліну, не здійснив власне теоретичного дослідження Моралі, проте він розробив філософські підвалини етичного вчення - обгрунтування чеснот (доброти, мужності, стриманості, врівноваженості) як утіленого в розумному, вольовому й чуттєвому началах людської душі космічного світопорядку.
Чуттєвому світові як позірному й нереальному Платон протиставив ідеальний світ, духовну безліч ідей, як його ідеальних сутностей, причин і "прообразів". Цей світ постає для нього дійсним, реальним, вічним і незмінним, а не просто іншим світом у порівнянні з чуттєво фіксованим земним буттям, що протистоїть йому як оригінал копії, сутність - явищу. Більш того, це царство благих сут-ностей, що відрізняються від неповноцінного, примарного світу чуттєвих об'єктів, як благо від зла. Царство ідей освітлюється мудрістю й досконалістю вищої ідеї блага як такого, котре увінчує піраміду ідеального світу. Згідно з ученням Платона, царство ідей - джерело істини, спів-мірності, гармонії та краси, яка вдовольняє всі вимоги найвищої доброчесності.
Світ ідей - цільове настановлення земного буття, тому життєве завдання людини полягає в наближенні до справжнього світу ідей, в устремлінні до панівного в ідеальному світі блага. Володіння благом є щастя. На думку Платона, "щасливі щасливі тому, що володіють благом". Досягнення щастя становить щонайвищу мету людського існування.
Однак для людини, представника чуттєвого світу, обтя-женого недосконалістю тілесності, владою емоцій, егоїстичними мотивами (себелюбством), шлях до щастя утруднений. Єдиним містком, що відкриває шлях людині в ідеальний світ, є розумна душа, яка своєю розумністю й вічністю існування причетна до світу ідей, несе здобуті там ідеї блага, краси, співмірності, справедливості. Оскільки знання ці душею, котра перебуває в людському тілесному існуванні, забуті, завдання людини на шляху морального становлення полягає в тому, щоб актуалізувати цю пам'ять душі через самозаглиблення і зречення своєї душі від тілесності. Тільки тоді душі відкривається світ прекрасного й досконалого, що приводить її в дивовижний стан піднесеності та любові, іменований Платоном еросом. "Еротичне" сходження як пізнання-пригадування і є моральним очищенням.
Так Платон, надаючи вирішального значення у досягненні блага розумові, продовжує інтелектуальну традицію попередників. Центральною фігурою морального існування стає філософ-мудрець, котрий керується у своїх вчинках істинним знанням. Однак Платон переконаний, що такі - скоріше виняток. Адже людська душа відображає протиборство духовного й матеріального начал Всесвіту. Оскільки душі притаманна одвічна передзаданість властивостей (або духовних, або матеріальних), то з цього випливає неминучість її відхилень від істинної моральної гармонії. Запорукою її збереження може бути тільки соціально організоване управління моральним життям.
Через уповання на державу (організовану увідповідності з "істинною реальністю" космічного світопорядку) як на засіб і гарант суспільної справедливості, рівноваги, гармонії, а отже, й моральності людини Платон здійснює перехід від принципу морального індивідуалізму до соціально орієнтованої етики, в основі якої лежить принцип безумовного збігу макросвіту держави та
Loading...

 
 

Цікаве