WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Чеська та словацька культура на кінці 18 – початку 19 ст. - Реферат

Чеська та словацька культура на кінці 18 – початку 19 ст. - Реферат

випробування" (1783), декларуючи принципове ставлення до мовної проблеми, звинувачував пращурів у зраді рідної мови. У своїй творчості Й. Бейза одним із перших рішуче висловився за необхідність відновлення словацьких культурно-мовних традицій.
Першу науково обгрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак (1762-1813). Він народився у північнословацькому місті Орава, здобув освіту в Трнаві та Відні. В 1787 р. вийшли друком його праці "Мовознавчо-критична філологічна розповідь про словацьку писемність", згодом - "Словацька граматика", "Етимологія словацьких слів", "Словацько-чесько-латинсько-німецько-угорський словник". Цими працями вчений заклав під словацьку мову міцні лінгвістичні підвалини й створив умови, необхідні для її різнобічного розвитку.
Варіант словацької літературної мови за граматикою А. Бе-рнолака поширювало "Словацьке вчене товариство", засноване у Трнаві в 1792 р. Головою товариства був А. Бернолак, а секретарем - письменник Ю. Фандлі (1750-1811). У цей час Відень уже став проводити антипросвітницький курс у сфері культури, який підтримала мадярська шляхта, а в Угорському королівстві насаджувалася мадярська мова.
Суспільно-політична ситуація в країні наприкінці XVIII ст. не сприяла плідній роботі "Словацького вченого товариства" . Наступ реакції та ослаблення згуртованості серед членів товариства призвели до припинення його діяльності. Попри наявність багатьох прихильників словацької мови, цей рух поступово занепадає. Проте його значення в розвитку словацького національного руху залишається величезним. А. Бернолак та його послідовники не тільки створили певний варіант літературної словацької мови, вершиною якої стали вірші та переклади Я. Голли (1785-1849), а й сформували концепцію словацького народу як самобутнього етносу.
У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом "Краліцької біблії" ("біблійщина"). У завершальному вигляді їхні погляди репрезентувала поетична збірка "Муза словацьких гір" (1801), в якій простежується свідоме прагнення поета Ю.Палковича (1768-1850) вписатися до чеського літературного контексту. Інша тенденція простежується в поетичній та історично-філологічній діяльності Б. Табліца (1769-1832), автора праці "Пам'ятки чесько-словацьких поетів, які або народилися в Угорщині, або принаймні в Угорщині жили" (1806-1812). Ця робота фактично доповнювала "Історію чеської мови та літератури" Й. Добровського відомостями про чеськомовну поезію в Словаччині у XVI-XVIII ст. та про внесок словаків у спільну скарбницю літератури, написаної чеською мовою, чим певною мірою відокремлювала словацьке красне письменство від чеського.
Послідовна боротьба словацької протестантської інтелігенції привела до відкриття в 1803 р. при Братиславському євангелічному ліцеї кафедри чехо-словацької мови та літератури, яку очолив письменник, перекладач, видавець, професор Ю. Палкович. Але "біблійщину" вживали здебільшого середні стани словаків, тоді як представники політичної та культурної еліти віддавали перевагу латині.
Найвпливовіші осередки словацької католицької інтелігенції зосереджувалися в Братиславі й Трнаві. У 1784 р. з дозволу Йосифа II в Братиславі був відкритий спеціальний навчальний заклад - Генеральний семінар, у програмі якого передбачалося вивчення священиками словацької мови. Більшість словаків-католиків у повсякденному житті тяжіли до розмовного західнословацького діалекту. Саме католик А. Бернолак кодифікував мовний порядок, що базувався на західнословаць-кому діалекті з багатьма елементами середньословацького. Цей варіант літературної мови, відомий під назвою "бернолаччина", використовувався католиками до середини XIX ст.
Словацьке культурне життя зосереджувалося в різноманітних регіональних об'єднаннях патріотичної інтелігенції. У 1810 р. з ініціативи Б. Табліца виникло "Наукове товариство Банської (гірничопромислової) області", яке до 1832 р. провадило краєзнавчі та етнографічні дослідження, вивчало народні традиції, збирало старовинні рукописи, літературні пам'ятки, ікони, картини тощо. Товариство очолювало боротьбу за підвищення культурного рівня словацького населення, проти забобонів, невігластва, за поширення серед простого люду агрономічних і медичних знань.
Ще більшої ваги набула діяльність "Малоготського наукового товариства" (1808-1842). Коло наукових інтересів його членів було надзвичайно широке - філософія, історія, педагогіка, соціологія, географія, природничі дисципліни тещо. Товариство видавало щорічник, про авторитет якого свідчать численні рецензії на його публікації в окремих австрійських, чеських, німецьких виданнях.
Водночас проти процесу створення та вдосконалення словацької літературної мови виступали такі авторитетні словаки, як поет Ян Коллар (1793-1852), філолог Павел Шафарик (1795-1861) та ін. Всі вони були щиро переконані, що відмова від чеської мови матиме негативні наслідки для створення чесько-словацької єдності й послабить позиції словаків у Габс-бурзькій монархії. Так виникла ідеологія "слов'янської взаємності", обгрунтована видатним словацьким поетом, проповідником євангелічної громади в Пешті, професором археології Віденського університету Я. Колларом. Він створив концепцію "єдиного чехо-словацького племені". Обгрунтування основних ідей теорії духовної єдності всіх слов'ян та їхнього зближення у сфері культури Я. Коллар сформулював у поемі "Донька слави" (1824) й у трактаті "Про літературну взаємність між племенами та наріччями слов'янськими" (1836).
Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літератури "(1834-1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні традиції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".
Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик - автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. є. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвиткуслов'янських мов П.Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П.Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.
Ідея створення єдиної загальнословацької культурної
Loading...

 
 

Цікаве