WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Титани італійського Відродження - Реферат

Титани італійського Відродження - Реферат

багато гуманістів, і навіть деякі видатні митці, такі як С.Боттічеллі. Однак через чотири роки П'єро Медічі повернувся з найманими військами. Савонаролу було страчено, його труп спалено й розвіяно по вітру, а диктатуру Медічі відновлено. Після цих подій видатний художник, що продовжував співчувати повстанцям, відмовився далі співпрацювати з двором Медічі, а в його мистецьких творах відбилося повернення до середньовічних традицій творчості, близьких широким верствам суспільства.
У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відродження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством композиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (архітектор Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані (архітектор Брамонте) та ін.
В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега - манера) - образотворчої течії, позначеної штучно ускладненоюкомпози-цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть служити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє подвір'я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.
Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменоване розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антверпена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але структура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Антверпені (архітектор Флоріс), палацу в Гейдельберзі (архітектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі споруджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.
Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшого розквіту набуло в Італії. Саме тут творили Леонардо да Вінчі, Рафаель, Джорджоне, Тіціан, Мікеланджело.
Достатньо назвати лише ці імена, щоб стала зрозумілою велич, художня унікальність італійського мистецтва тих часів та його значення для подальшого розвитку світової культури.
Леонардо да Вінчі (1452-1519) застосовував (із властивою лише йому майстерністю) прийом накидання таємничості на зміст своїх картин, чим викликав враження бездонності, невичерпності того, що закладене у природі людини. Візьмімо для прикладу фреску "Таємна вечеря". За трапезним столом сидять Ісус Христос і дванадцять його апостолів. Христос тільки що прорік: "Один з вас зрадить мене". Вражені апостоли реагують по-різному - мімікою, рухами, жестами. Лише Іуда психологічно ізольований однією деталлю: він відкинувся назад, тоді як усі інші спря-мовані до свого вчителя. Темний профіль Іуди, рухи рук також видають нечисті задуми. Треба вдуматися у події на картині, щоб пізнати всю глибину цього вражаючого моменту. Нев'януча слава "Мони Лізи" ("Джоконди") також пояснюється майстерним створенням таємничості: у виразі обличчя жінки - велика глибина проникливого, вічно живого людського інтелекту, в якому кожна епоха прагнутиме добачати своє. Ознаки часу на блакитно-зеленому "місячному" тлі картини неясні і майже невідчутні.
"Сикстинська мадонна" Рафаеля (1483-1520) полонить уяву, вражаючи одухотвореністю образів матері і дитини. Велич задуму цієї картини (заради спасіння людства мати віддає найдорожче, своє дитя) поєднана з витонченою майстерністю художника у зображенні обличчя й погляду дитини, в якому, як відзначає Н. Дмитрієва, проглядає щось недитяче, прозорливе і глибоке, а в образі матері - дитяча чистота і віра.
Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), як і Леонардо да Вінчі, був універсальною творчою особистістю - скульптором, архітектором, живописцем, поетом. Як архітектор брав участь у будівництві собору Св. Петра в Римі. Найбільш відомі його твори: статуї "Давида", "Мойсея", статуї вмираючого і повсталого рабів, гробниці Медічі, розпис стелі Сикстинської капели. Характерною рисою художньої творчості Мікеланджело є обожнення людської краси. Йому здавалося, що людська краса - останній витвір природи, вершина, за якою настає виснаження і загибель самої природи. У цій красі він вбачав щось грізне, фатальне, на межі небуття. "Тому насолода красою з'єднана з переляком, який живить дивною їжею великий до неї потяг. І я не можу ні сказати, ні подумати, що при виді твого обличчя так обтяжує і підносить душу. Чи є це усвідомлення кінця світу, чи велике захоплення", - писав на схилі років Мікеланджело. Лише через призму цього світосприйняття, в якому відчувається початок занепаду епохи Відродження, можна зрозуміти велич та художню силу творчої спадщини Мікеланджело.
Список використаної літератури
1. Історія світової та української культури. - К., 2000.
2. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Л., 1994.
3. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. - К., 1995.
4. Любимов Л. Искусство Западной Европы. - М., 1986.
5. Основи художньої культури. Ч.1.: Теорія і історія світової художньої культури. - Х., 1997.
6. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. - Х., 1999.
7. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве